Очаківська область. Походження очаківських назв
У світлі нещодавніх баталій щодо статусу міста згадався помилка друку телеканалу Ніквесті, який вів пряму трансляцію сесії міської ради. У інформаційному вікні внизу протягом усієї трансляції висів напис «сесія Очаківської обласної ради». Глядачів це трохи розвеселило, але в історії наш край уже колись був областю.
Очаківська область. Іншим її назвою була Єдисан, або Західний Ногай, за назвою кочувала тут орда ногайців. У турецьких документах вона фігурувала під назвою Узу (Осу), так само турецькою мовою називали річку Дніпро та сам Очаків. Територія тягнулася від Дніпра до Дністра, на півночі обмежуючись річками Ягорлик та Кодима, а на півдні — Чорним морем. До початку російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст. Очаківська область була складовою Кримського ханства. За винятком фортець Очаків та Хаджибей — якими керували представники турецької адміністрації, — вся інша зона «Очаківської області» становила територію, підконтрольну кримському хану, який перебував у васальній залежності від Османської Порти.
Основна (степова) частина «Очаківської області» на початку XVIII ст. була слабо заселена. З 1735 р. джерела відзначають прибуття до цього району численної Єдисанської орди ногайців, що перебувала у вассальному підданстві кримського хана.
На відміну від кримських татар, які з'явилися у Північному Причорномор'ї ще під час завоювання Криму в XIII ст., ногайці переселилися сюди лише в XVII ст. За своїм мовою та зовнішнім виглядом вони значно відрізнялися від кримських татар. Ногайці Єдисанської орди вели напівдикий, кочовий спосіб життя, займаючись надто мало землеробством. Великі стада коней, биків та овець становили їхнє головне багатство. У їжу ногайці надавали перевагу конині, а з напоїв — кобиле молоко. Пересуваючись зі своїми кібитками з пасовища на пасовища, ногайські татари, за потреби, не цуралися грабувати мандрівників, а грабіжницькі набіги на сусідні землеробські території України, Польщі та дунайських князівств були для них звичною справою. При цьому за подібні воєнні походи вони, природно, не отримували оплати. Тому їхні набіги за здобиччю та невільниками, яких іноді потім перепродували в Туреччину, відрізнялися особливою жорстокістю. Проте існувала сила, яку кримські та ногайські татари справді боялися. Це були запорозькі козаки, які не раз проривалися в глиб татарських степів, щоб звільняти людей, яких забрали в полон, та помститися за грабежі.
Російсько-турецька війна 1768–1774 рр. змінила становище Очаківської області. Російські й українські війська здобули ряд серйозних поразок ворогу. У свою чергу Єдисанська орда, вже на початку цієї війни, перейшла на бік Росії, й більшістю свого складу добровільно переїхала в степи, прилеглі до Кубані. Остаточно ногайські орди залишили регіон наприкінці російсько-турецької війни 1787–1791 рр.
Але, хоч Очаківська область була зайнята російськими й українськими військами, відповідно до Кючук-Кайнарджинського миру 1774 р., а згодом за Айнылы-Кавакською конвенцією 1779 р., вона віддавалася Туреччині. З території, на якій раніше мешкала Єдисанська орда, до Росії відійшов лише кут між Дніпра та Бугу. До середини 80-х років XVIII ст. усім було ясно, що ключ до панування в Північному Причорномор'ї лежить саме в Очаківській області. Знаменита поїздка Катерини II у Крим весною 1787 р. лише підтвердила думку численних дипломатів та політиків Європи, які супроводжували імператрицю. Туреччина, маючи могутність бастіонів лише Очаківської фортеці, у будь-який момент за своєю волею могла перекрити шлях торговельних та воєнних суден зі сторони Бугу та Дніпра в Чорне море. Тому ні для кого не стало несподіванкою оголошення Туреччиною 15 серпня 1787 р. війни Росії. А весною наступного року російська армія вторглася в межі Очаківської області й під командуванням Г.А. Потемкіна взяла Очаків. Після багатомісячної облоги у грудні 1788 р. Очаків було взято.
Відповідно до умов Ясського мирного договору, укладеного наприкінці 1791 р., Дністровсько-Бузьке міжріччя увійшло до складу Російської імперії. У зв'язку з тим, що ногайські орди залишили цей регіон, сюди розпочинається активний приплив осілого населення. Чисельність осілого населення цього краю (колишньої «Очаківської області») у останньому десятилітті XVIII ст. еволюціонувала таким чином: у 1792 р. тут мешкало 23 743 особи обох статей, у 1793 р. – 31 267, у 1795 р. – 36 769, у 1799 р. – 46 760.
Журнал Наукові відомості Білгородського державного університету
Випуск № 15 (158) / том 27 / 2013
Газета «Очаківський тиждень» № 95 від 23.02.2020 р.
