Ювілей пам'ятника-обеліска на острові Березань
Весною 1917 року Виконавчий комітет Севастопольської ради відправив і спеціальну експедицію на острів Березань,
на якому були розстріляні лейтенант Петро Шмідт та інші керівники повстання на крейсері «Очаків» у 1905 році.
кадр із фільму «Поштовий роман»
Туди було відправлено поштове судно «Принцеса Марія» з загоном моряків. 16 квітня 1917 р. цієї експедиції вдалося виявити поховання. Гроби з тілами «очаківців» 6 травня 1917 р. спеціальною експедицією на судні «Принцеса Марія» були доставлені з острова Березань спочатку в Очаків, а на наступний день — в Одесу. Нарешті, останки «борців за свободу» 8 травня були перевезені до Севастополя. Коли корабель входив до бухти, всі кораблі Чорноморського флоту вітали його салютом і опускали кормові прапори, оркестри грали «Коль славен…». На флагманському кораблі був піднятий сигнал: «Вічна пам'ять борцям за свободу, загиблим у 1905 році».
11.08.1968 р. на о. Березань у урочистій обстановці був відкритий пам'ятник-обеліск із змонтованих трьох 13-метрових плит, які нагадують вітрильник. У споруду вкладено дві тисячі бетонних плит. Пам'ятник будували студенти одеського будівельного та Миколаївського кораблебудівного інститутів. Архітектори Галкина Л.І. та Очаковський А.Н. При будівництві було закладено звернення до нащадків 2017 р.; на стелах були прикріплені металеві плити з текстами про події того часу.
З часом їх викрали. Викрадені плити замінили текстом із литих бронзових наборних літер, від яких також нічого не залишилося.
Досі багато хто залишається у невіданні, як на острові без спеціальної техніки, без кранів, без електрики вдалося звести таку споруду. Так його й встановили. І він чудово вписався у панораму Березані.
У наступні роки тисячі людей прагнули відвідати цей острів, щоб наочно побачити місце загибелі Шмідта та сам пам'ятник, торкнутися історії.
Для зручності був побудований причал (для цього затопили стару баржу), зробили підвісний міст, проклали вузьку доріжку (у два ряди) з тротуарною плиткою.
Кілька міських організацій опікувалися пам'ятником і багато років підтримували його загальний стан та благоустрою території.
Усе робили добротно. Але з кінця 80-х років починається якийсь забуття. Різко зменшується кількість відвідувачів, поступово руйнується підвісний міст. Незабаром він зникне повністю, завдяки мисливцям за металом. З «безхазяйного» пам'ятника мисливці за металом знімуть пам'ятні таблички. На їх місці (звичайно, не той, хто вкрав) розмістять інші з тим же текстом, із литих бронзових набірних літер, від яких також нічого не залишилося. Процес, як кажуть, уже пішов… Здавалося, що приєднання острова до Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» НАН України внесе якусь визначеність. Але, на жаль. Часи тепер не ті, що були. На все у власника, мабуть, не вистачає коштів. А віддаленість від Парутино та материка вносить певні труднощі. Так що факт залишається фактом — кілька десятиліть ніхто серйозно не займається. Проте віддаленість виявилася на руку тим, хто хоче хоч трохи поживитися. І ось серед нових втрат тротуарна плитка, яка була вкладена вздовж стежки, що веде до пам'ятника. Ох, яка непроста була ця робота — тягти її з острова. Напевно когось дуже припекло.
Цього року 60-річчя відкриття пам'ятника. Мабуть, прийшов інший час, у якому інші герої. Але пам'ятник став символом острова та нашого краю, його візитівкою. Навіть у народі отримав другу назву — острів лейтенанта Шмідта. Після стількох років пам'ятник, природно, руйнується. Якщо не провести термінових робіт з приведення його до ладу, він розвалиться повністю. А поки ті, хто все ж прибуває на острів, обов'язково зроблять кілька знімків на тлі відомого пам'ятника. Просто — на пам'ять. Хто поодинці, хто гуртом. Межа двох століть (уже не епох) обеліск витримує з труднощами. Пам'ятник лейтенантові Шмідту та його побратимам — це наша історія, штучно доведена до такого стану, яку просто соромно показувати. І все-таки, у фіналі хочеться нагадати тим, хто несе за нього відповідальність — пам'ятник потрібно рятувати. Інакше ще одна пам'ятка нашого краю кане в небуття через людську байдужість.
Сергій Кузнєць
Газета «Очаківський тиждень»
№82 від 31 серпня 2018 р.