Замітка на манжеті

Минулої пʼятниці в Очаківській міській бібліотеці відбулася зустріч творчої інтелігенції Одеси та Миколаєва з мешканцями нашого міста. Невеликий зал міської бібліотеки був заповнений. Господиня читального залу — Анна Вікторівна Біла — постаралася на славу. Інтер'єр був підготовлений — як і належить у таких випадках. І взагалі — внутрішнє оздоблення читальної зали свідчило про тонкий художній смак оформлювача, чутливого до естетики та розуміння ергономіки. Нічого зайвого, усе на місці. Якість експонованих на огляд видань та альбомів з образотворчого мистецтва могла б позаздрити будь-якому музею живопису. Особливий захват та здивування викликала монографія у двох томах про Леонардо да Вінчі — подарунок одного з відвідувачів бібліотеки, який навіть не залишив дарчого підпису. Поступок — у повній відповідності з євангельськими заповідями про творення добра, наочний приклад справжньої скромності.

З фондів бібліотеки були вилучені раритетні видання, присвячені українським модерністам. У коротку хрущовську відтепель вони встигли розповісти про їхнє творчество. Повіяло антикваріатом при вигляді альбома портретиста Мурашко, про якого вже не згадують; а який же майстер був… Коротка наша пам'ять. Увазі присутніх пропонувалася краєзнавча література, яку, треба сказати, було сприйнято з інтересом. Очаків поки не може похвалитися місцевою школою краєзнавства, вона лише на стадії становлення, але давно й твердо окреслився видатний її лідер — Г. Крикун. За ініціативи Анни Вікторівни відвідувачам були підготовлені барвисті інформаційні буклети, цікаво й змістовно розповідають про кожного з майстрів мистецтв. Буклети розійшлись миттєво. Не така вже й провінція Очаків, як декому здається. Інтерес до мистецтва у очаківців є. Про тематику очікуваного спілкування говорив яскравий банер, створений фантазією та руками Анни Вікторовни: «Книжкові чари мистецтва».

Коли всі зайняли свої місця, на передній план вийшов чоловік, як виявилося, організатор зустрічі. Я з наївності вважав, що клопоти та хвилювання, які випали Анні Білій, були тими самими підготовчими заходами, що передували рандеву. Помилявся.

Увагу доповіді «організатора» заходу — А. Горчакова (Федотенкова), — ловив себе на думці, що подібне я чув не раз; усі знайомі газетні штампи, що ведуть свою родовід ще з радянських часів. Пафосний, але нудний монолог повільно гасив мене. Голова моя безпомічно опустилася вниз… я злякався. Оглянувся довкола: чи не помітив хтось мого конфузу, поглянув на годинник. Ба! Речь лилась уже тридцять п’ять хвилин! І ознак її швидкого завершення не було помітно. Але слухачам було не до мене. Вони твердо сприймали затягнуту увертюру, кожен по-своєму: хтось переглядав брошури, хтось відрешено дивився в одну точку, а хтось втомлено дрімав, підперши голову рукою. Запрошені діячі мистецтва, мені здавалося, з тривогою підраховували: залишиться їм час поговорити з залом. Неочікувано на думку прийшла стародавня епіграма: «Як не зупинити тікаючого бізона, Так не зупинити співаючого Кобзона».

Писання епіграм мені ніколи не доводилося займатися, а тут — випадкові думки випадково самі складалися в рядки: Хвилюються Гості в очікуванні слова, Але хто зупинить Федотенкова?

Зрештою зуміли зупинити, на 80-й хвилині, коли зал залишили, не дочекавшись виступу гостей, близько трьох або чотирьох людей. Тактично, але прямо попросили розійшлогося доповідача надати слово тим, заради кого зібралися. Через відсутність часу запрошеним довелося бути максимально стислими, розмову між сторонами зустрічі майже не вдалося — піджимали рамки програми: попереду був перегляд фільму в музеї Суворова, там уже чекали. Але й коротке спілкування з гостями — як ковток свіжого повітря! Одні — знані та знамениті, інші — зрілі, досвідчені майстри, треті — початківці, але з великими надіями та можливостями самореалізації. І всі вони — такі різні, але надзвичайно самобутні. Є у нас таланти, є!

Завдяки Анні Вікторівні багато хто вже міг скласти загальне враження про кожного майстра. Ближче знайомство з кожним гостем лише посилило первинні враження, які рідко бувають обманливі.

Перший звернувся до слухачів Прокопенко Н.Н., народний художник України. Крім ще одного високого званого — заслуженого художника республіки, — Микола Миколайович почесний член кількох європейських академій, учасник безлічі виставок, дипломант, призер… його роботи розійшлися по 80 країнах! Многогранний талант — гігант. Ось вона — істинна честь, надбання та гордість України! Він подарував бібліотеці свій шикарний каталог, у якому вкладені не лише великі гроші, а щось більше — його чутлива душа і світлий, неординарний дар. Віддавану енергію кисті передати словами просто неможливо. Говорив він коротко, з ледь помітною іронією; скільки великодушності в кожному слові. Завдяки йому й були згладжені негативні враження від вступного слова тривалістю півтори години, про яке кожен таємно, впевнений, старався не згадувати.

Мещерякова Галина Семенівна, поетеса, художниця. Кілька десятиліть плідно працює у всіх напрямках — портрет, пейзаж, натюрморт. Для неї не існує жанрових обмежень. Талановита людина талановита у всьому. Галина Семенівна — чудова оповідачка, а ще — пише дивовижні вірші. Деякі з них вона прочитала на зустрічі. Відома вона в рідній Одесі також як громадська діячка.

Дзінтарс Юрій — миколаєвець, давно знайомий очаківцям. Не по рокам сором’язливий та стриманий (потрібно більше цинізму, Юрію, людям це подобається!), але цікавий тим, що не перестає вчитися, досягаючи нових успіхів. Багато хто бачив його роботи, виставлені в музеї Судковського. Найбільш впізнавана з них — Свято-Миколаївський собор.

Стефановська Анна, художниця з Миколаєва. Молода, скромна, але без сумнівів талановита, з великим майбутнім. Її враження від пленеру, заходів та моря — поезія тонко відчуваючої натури. Слухаючи її, не одразу зрозумів, що вона — художниця; спочатку здавалося, що перед нами — поетеса. Хоча художник — завжди поет. Тільки не кожен художник про це знає.

Рябенко Тетяна. Миколаївська художниця тільки входить у світ великого мистецтва, але її потенціал не викликає ні найменшого сумніву. Вона себе, будьте впевнені, ще покаже. Враження від недовгого спілкування — найсприятливіші. Для нас ця зустріч надовго — предмет приємних спогадів. Чим частіше — гарних зустрічей, більше довірчих бесід, менше — монологів і помп.»

В. Шпилєв

Газета «Очаків» №22-23 від 3.06.2016