Забута команда (про Очаків, ДЮСШ та баскетбол)

�Згідно з рішенням уряду СРСР, базованим на волюнтаристських пропозиціях тодішнього Першого секретаря ЦК КПРС Н.С.Хрущова щодо необхідності укрупнення сільськогосподарських та промислових підприємств країни, місцевої централізації виробництва, була здійснена реорганізація керівництва галузями по всьому Радянському Союзу, зокрема, скорочено кількість сільських районів.

Таким чином, у 1963 р. було ліквідовано Очаківський район. Місто Очаків стало належати до Миколаївського сільського району з центром у смт Варварівка.

Одразу з Очакова були виведені всі районні організації: райком партії, райвиконком, його відділи та управління, міліція. Воєнкомат та інші. Очаків одразу став за штатний населений пункт, у якому функціонував універсальний магазин, гастроном, чайна (її потім назвали «Кафе»), пошта та Будинок культури рибалок. Усе життя в місті затихло. Щоб вирішувати будь-які питання, потрібно було їхати до Варварівки, громадський транспорт не ходив. Усе місто було лише дві легкові машини — «Победа» на рибокомбинаті та ГАЗ-69 в автопарку.

У 1964 р. було визнано, що рішення щодо укрупнення районів було помилковим, і в Очакові знову була створена районна влада. Проте район був дещо зменшений за складом, на його частину було створено Березанський район, а територія від с. Нечайне до Одеської області (в т.ч. с. Коблево, с. Рибаківка) була віднесена до нього.

У 1965 році в Очакові відродилося активне виробниче та культурне життя. Розпочалося будівництво нових будинків поблизу школи №1, кінотеатру ім. Суворова, універмагу, будинку зв'язку. Активно працювали райком партії та комсомолу, відділ культури, районо.
У місті з’явилися свої музиканти, виконавці, діяли танцювальні майданчики, приїздили з гастролями артисти та співці. Проводилися конкурси та КВН.

Для школярів Очакова велике значення мало створення Дитячої спортивної школи. Діти не знали, хто був її директором, де вона розташована, але функціонування спортивних секцій одразу привернуло багато учнів. Було відкрито секції легкої атлетики (В. Павлыгін), волейболу (А. Радул), боксу (В. Беспаленко), футболу (В. Михорик), а також гандболу та баскетболу. Усе це одразу змінило життя шкільної молоді. Появилася зацікавленість у особистих досягненнях, бажання рівнятися на кращих. З’явилися лідери, які користувалися авторитетом. Усе це сприяло зміцненню товариства, взаємовиручки та здорової конкуренції.

У 1964 р. до Очакова прибув молодий вчитель фізики школи №2 — Пак Віктор Миколайович. За національністю кореєць, із характерними рисами обличчя, невисокого зросту, дуже рухливий. За власною ініціативою він взявся створювати та очолювати секцію баскетболу у ДЮСШ.

Його вихованців він підбирав сам серед Школи №1, Школи №2 та школи-інтернату. Окрім фізичного розвитку, було потрібно гарне навчання (без трійок) та загальні знання. До складу команди Пака В.Н. увійшли вихованці: 1948 р. народження — Юрій Волков, Віктор Попов (Шк. №2), Б. Юрченко (школа-інтернат), А. Ромашкевич (Шк. №1); 1950 р. — Іван Антонов, В. Буланов, В. Першин, В. Соколов, В. Савченко (Шк. №2), Г. Манжос, Н. Манжос (Шк. №1), А. Трубчанінов (школа-інтернат); 1951 р. — К. Бичко, О. Субботін, П. Мазурин та ін.

Почалися інтенсивні тренування. Окрім фізичної підготовки відпрацьовувалися сучасні для того періоду методи гри, тактика та технічні прийоми.

Невідомо, де й як В.Н. Пак набув цей досвід, але його висока вимогливість, новизна підходу, а найголовніше — результат його праці сприяли високій зацікавленості команди та максимальній віддачі кожного гравця.

У команді відпрацьовувалася техніка володіння м’ячем, гра в «зоні» та персональна опіка, уміння миттєво перебудувати гру, вивести на кидок конкретного гравця, блокувати суперника. Про фізичну підготовку свідчить те, що всі гравці (школярі 15–16 років) могли дістати м’яч до кільця, а багато з них забивали м’яч зверху у кошик.

У Очакові не було відповідних спортивних залів для тренувань. Більш-менш підходящим був зал у школі-інтернаті. Влітку займалися на відкритих майданчиках. Після будівництва баскетбольного майданчика на стадіоні — тренувалися там, тим більше, що там була можливість бігати кросами та виконувати силові вправи.

Грали звичайними шкіряними м’ячами зі шнурівкою, потім з’явилися шкіряні ніпельні. У 1967–1968 рр. довелося грати дивом — гумовими ребристими ніпельними м’ячами, яких було всього два.

Свої матчі команда розпочинала у Очакові, під час різних змагань та олімпіад. І виявилося, що ці школярі легко перегравали всі дорослі команди, зокрема військові частини: льотчиків, моряків, острова Майський.�

З 1966 р. команда брала участь у чемпіонаті Миколаївської області серед школярів. Тоді це чемпіонство проводилося у двох групах: серед міських шкіл та сільських. У міській групі були команди м. Миколаєва та Первомайська, у сільській — команди всіх районів. Сільська група ділилася на зони з трьох команд, які за коловою системою розігрували чемпіонство. Переможці, зазвичай у травні, розігрували чемпіонат області у фінальному турнірі в місті Миколаїв.

Команда ДЮСШ міста Очаків у 1966, 1967 та 1968 рр. беззаперечно ставала чемпіоном області з баскетболу серед сільських школярів.

За час проведення всіх відбіркових матчів та фінальних турнірів команда не програла жодного матчу, зазвичай здобуваючи перемогу з значним перевагою в рахунку на свою користь. Рівних їй суперників в області серед сільських шкіл просто не було.

Однак, у 1968 році всі гравці команди закінчили навчання у школах та вступили до вищих навчальних закладів. Вони стали інженерами, педагогами, лікарями, військовими, і до Очакова не повернулися. Тренер Пак В.Н. у 1968 р. переїхав із сім’єю до Миколаєва і баскетболом більше не займався.
З розвитком телебачення наприкінці 60-х років очаківські вболівальники основну увагу приділяли футболу, хокею, гімнастиці та фігурному катанню. Баскетбол перестав цікавити молодь. Про цю команду та її досягнення забули….

Микола Манжос, учасник команди
Газета «Очаківський тиждень» №104 від 20.02.2021 р.