Аллея тамариску

Зараз на заповідній території Чорноморського біосферного заповідника зустрічаються лише невеликі кущі, а в урочищі Середнє до наших днів збереглася алея тамариску, де під час пролітів зупиняються різноманітні представники хижих і горобиних птахів.

Тамариск, або тамарискове дерево, бісерник, астраханська сирень, гребенщик, належить до сімейства Тамарискові. Свою латинську назву Tamarix рослина отримала від назви річки Тамаріз, що протікає в Піренеях. Гребенщик – невелике дерево або кущ, відрізняється рідкою витривалістю, не примхливий до ґрунту й солестійкий, переносить морози. Найстаріші його екземпляри іноді досягають у пустелі висоти вісім метрів, а діаметр їхнього стовбура — одного метра. Зазвичай же це розлогий чагарник з тонкими опущеними гілками і ажурною кроною. Листочки у тамариска невеликі, всього 1-7 мм, схожі на щільні лусочки.

Гребенщик пухнастий

Різноманітність листя за величиною і формою характерна не лише для різних видів, але й навіть для одних і тих же рослин. Якщо в нижній та середній частині пагона листя крупніше, то до верхівки вони стають усе меншими й нарешті набувають вигляду невеликих густо розташованих зеленуватих бугорків. Забарвлення листя у тамариска то зелена, то жовтувато-зелена, то сіва, причому у деяких видів вона змінюється протягом року: весною ізумрудно-зелена, а до літа через виступаючих на листках дрібних кристаликів солі стає сірою чи навіть білуватою. Рослина дуже приваблива й оригінальна виглядає у період бутонізації: таке враження, що вона все посипана бісером. Не менш красиво вигляє й під час цвітіння: світлий ажурний кущ суцільно покритий крихітними білими, рожевими, ліловими квітками. У літню спеку вдень у багатьох видів на гілках виділяються мініатюрні кристалики солі, а ввечері сіль вбирає вологу, і тоді все рослина стає вологою. Влітку кора деяких видів тамарисків покривається солодким соком, який виділяють живуть на ній щитівки.

Гребінщик витончений, або Гребінщик стрункий

Тамариск – справжній укротитель пісків. Потрапивши під товстий шар піску, він не гине: гілки швидко утворюють корені й рослина відновлюється. Корені в нього довгі, як ліаны, вони розповзаються на десятки метрів і проникають глибоко, отже зупиняють рух пісків. Фахівці, що тривалий час вивчали тамариск, відзначають, що корені його, зазвичай, дуже довгі, як стеблі тропічних ліан, відомих під назвою мавп'ячі сходи. Сильно розгалужуючись, вони утворюють своєрідні кореневі мережі, однаково добре поширюються на десятки метрів навколо рослини як у сипких пісках, так і в щільних прирічних галечниках. У пошуках вологи вони нерідко тягнуться на кілька метрів углиб або стеляться, подібно густій павутині, біля поверхні.

Зачепившись за берег, мандрівники прикріплюються корінням до ґрунту і успішно ростуть на новому місці. Встановлено, що тамариск під час плавання не лише росте, а й набирає вагу.

Тамариск

Цікаво, що він не тільки сам іноді вирушає в плавання, але й використовує водні шляхи для розповсюдження своїх насіння. Проте насіння його непогано розсіюються і повітрям, піднімаючись на особливих пухинках — парашютиках. Такі парашютики утворюються уже на 12—14-й день після початку цвітіння, а ще через 4—5 днів насіння з їхньої допомогою вже розлітаються на багато кілометрів.

Тамариск давно відомий морякам та іншим людям, які пізнали сувору морську стихію. Вони називають його витривалим деревом. У самій смузі морського прибою, де жодне інше дерево не зможе витримати сезон, протягом усього життя буйно росте тамарикс, стійко витримуючи натиск штормових хвиль та літню спеку.

С. Кузнєць,
державний інспектор з охорони
навколишнього середовища Чорного моря
Використано матеріали Інтернету