«Фірма віників не вʼяже»

Останнім часом модним стало дослідження побуту та культури українського народу. Особливе місце займає вивчення виникнення ремесел, предметів ремісничого виробництва, українських обрядів та традицій.

Як правило, на перший план виходять ремесла та промисли, пов’язані з виробництвом знарядь праці, забезпеченням потреб людини у їжі, одязі та облаштуванні житла. Інші ремесла та промисли залишаються слабо вивченими й до сьогодні. До таких промислів належить в’язання віників.

В’язання віників — промисел у Херсонській губернії

Довгий час в’язання віників не виходило за рамки домашніх занять. У кожній сім’ї робили віники, мітелки лише для власних потреб із гілок рослин, чагарників.

Виділенню віников'язального промислу в Херсонській губернії сприяв ріст населення в Херсоні, Одесі, Миколаєві, Аккермані та інших містах і зростаюча потреба мешканців цих міст у мітлах.

Перший опис промислу у Херсонській губернії дає відомий етнограф Василь Гомілевський. Його нарис ґрунтується на особистому вивченні промислу в Одеському повіті Херсонської губернії, де в'язанням віників із турецького проса займались 73 господарі: «...20 господарів у Калоглеєвській волості і саме в селах Роксолянах та Арнауцькій Олександрівці (населених молдаванами). Потім, у Гросс-Лібентальській волості займаються тим же промислом 50 господарів, а нарешті, у колонії Ней-Фрейдентале займаються в’язанням мітелок 2 господаря, а в с. Гряденицях 1 господар». Усі ці села розташовані в безпосередній близькості від міста Одеси і були переважно німецькими колоністами або селянами, переселенцями з Бессарабії.

Робили віники і в одеських майстернях, купуючи надлишок проса у селян. Головна маса виготовлених мітелок через посередників збувалася в дрібні крамниці м. Одеси або ж у міста Очаків, Миколаїв, Херсон.

З огляду на те, що основним заняттям кустарів було землеробство, в’язання мітелок було прибутковою справою. Середній валовий дохід становив 229 руб. 50 коп., причому кожен кустар виготовляв протягом року із залученням домочадців 2550 штук мітелок, продаючи їх по 9 копійок за штуку. А оскільки для в’язання віників не потребувались особливі інструменти (кустарі користувалися двома ножами й пресом, що складався із двох дошок) і роботи з вирощування та обробки проса здійснювалися самостійно кустарем або його сім’єю, то чистий прибуток був трохи нижчим від цифри валового доходу.

Технологія виготовлення віників була дуже простою: на мітлу йшла верхня частина стебля проса близько аршина довжиною. Пруття розміщувалися у пучку так, щоб надати їм розплюснуту веєроподібну форму, і обмотувалися мотузкою. Потім помістили під прес із двох дошок.
Таким чином, у кінці ХІХ ст. центром виробництва просЯних мітелок у Херсонській губернії був м. Одеса та його околиці. В основному звідти мітелки надходили на ринки Херсонщини.

Сьогодні на Миколаївщині в’яжуть віники двох типів: перший — із одного пучка з прошитою мітелкою, другий — із кількох пучків, об’єднаних разом. Перший тип найпоширеніший на заході області і за способом виготовлення нагадує виготовлення мітелок в Одеському повіті, хоча технологія трохи змінилася.

Спочатку підготовлені стебла збирають у пучки і перев’язують кожен пучок мотузкою (так зване «тимчасове зв'язування»), потім майстер розв'язує мотузки «тимчасового зв'язування», вирівнює віник і сплющує його між двома дошками, щоб надати форму і прошити. Прошивають циганською голкою, зазвичай шпагатом. Коли віник прошито, переходять до подальшого формування ручки, вирізаючи частину стебел із середини та обмотуючи залишені шпагатом (с. Гуляницьке, Врадіївський р-н).

Зашиті віники зустрічаються у Врадіївському, Доманівському, Веселиновському, Березанському, Вознесенському, Арбузинському, Первомайському районах, тобто в районах, територія яких колись входила до складу Одеського повіту або зараз межує з Одеською областю. Тому можна з упевненістю сказати, що промисел віников’язальний на заході Миколаївщини формувався під впливом одеського промислу.

Отримати дані про наявність у селах Миколаївської області господарств, в яких в’яжуть віники на продаж, досить складно. Більшість селян висаджують невеликі ділянки проса або сорго, зазвичай міжряддями кукурудзи, і виготовляють віники для себе та односельчан. І лише деякі в’яжуть віники для продажу на ринках.

У деяких районах на ринках можна зустріти вироби, виготовлені в інших областях. Наприклад, у смт Братське продають віники із села Ольшанка Савранського району Одеської області.

Найбільшим центром віников'язального промислу на Миколаївщині є село Калинівка Вітовського (Жовтневого) району.

Місцеві жителі стверджують, що у селі віники в’яжуть із дня його заснування (1789 р.).

Основною сировиною для виготовлення віників є сорго, а верболоз для оплітання ручок. Виготовленням віників займаються майже всі мешканці села. Ряд робіт виконується за допомогою сусідів за відпрацювання або за угостіння. Це — косіння, доставка, очищення від зерна, а іноді, за потреби, терміново виконати роботу — й в’язання віників. В’ють віники як чоловіки, так і жінки у міру розпродажу, але частіше — пізньої осені та взимку. Ученицьтво як такового не практикується. Зазвичай члени родини, беручи участь у роботах, набувають необхідних навичок.

У Калиновці виготовляють віники із 2–4 пучків сорго (залежно від розмірів віника), які потім стискають разом на спеціальному станку. Станок складається з вертикально закопаного в землю металевого стовпа, до якого прив’язаний міцний ремінь з бароком (гачком) на кінці. Барок має дугоподібну форму і кріпиться на поясі за допомогою шлеї. З ременя біля барока роблять петлю, куди вставляють стебла сорго й сильно стискають («удавлюють»), відсуваючи туловище назад. Затиснуті стебла обкручують лозою у кількох місцях.

Як і раніше, лише невелика частина віників продається на ринках виробниками. Велика їхня частина перепродується й продається у містах.
Віники, зв’язані з пучків, розповсюджені на сході області: у Вітовському (Жовтневому), Миколаївському, Снігурівському, Березнеговатьському, Новоодеському, Єланецькому, Братському районах.

Отже, незважаючи на зміни, що відбулися у ХХ столітті, промисел віников’язального промислу на Миколаївщині продовжує існувати і сьогодні є найбільш розвиненим промислом, що приносить реальний дохід мешканцям області.

Повер'я про віники

З давніх-давен в Україні віник використовували не лише для наведення порядку в домі чи на подвір’ї, а й як предмет, наділений особливою обереговою силою, здатний захистити дім та всіх, хто живе в ньому, від нечистої сили.

Повер'я про віники, зафіксовані на Миколаївщині, свідчать про глибоке переконання народу в магічні властивості віника, який стоїть біля входу до будинку. Якщо віник стоїть у кутку біля порогу, з мітелкою догори, то нечиста сила не зможе увійти до дому, — вважають мешканці Врадіївщини (с. Гуляницьке, Врадіївський р-н).

Відлунням сильної віри людини в охоронні властивості віника служить такий звичай. Ідучи з дому працювати, мешканці виносили віник і ставили його біля дверей, вважаючи, що таким чином забезпечать своє житло (с. Богемка, Врадіївський р-н). У цьому випадку віник виконував роль замка-оберега, перешкоджаючи не лише нечистій силі, але й нечесній людині.

Віник не тільки запобігає проникненню нечисті до дому, але й має здатність відганяти її від людини. Коли плаче маленька дитина, під її колиску кладуть віник. Кажуть, що віник відганяє чудовиськ, які турбують немовлят (с. Козирка Очаківського р-ну).

У деяких повір’ях про віники простежуються анімістичні уявлення про цей предмет. Народна свідомість наділяє віник здатністю попереджати господаря про прихід поганої людини (відьма, відьмак). Якщо така людина приходить у дім із поганими намірами, то віник, що стоїть біля порога, падає (с. Островка, Очаківський р-н).

Віник у магічних ритуалах

Віник завжди був для українців культовим багатогранним предметом. Ним можна й дім підмести, й злу силу вигнати.

Зі віником пов’язані багато любовних ритуалів.

- Щоб залучити наречених, дівчата стрибали через віник 9 разів.

- Щоб залучити до життя дочки нареченого, мати купувала новий віник і, зав’язавши на ньому хустку дочки, обметала дім, говорячи: «Мету-підмітаю, свою долю притягую, прийди, моє щастя, і не уходи»!

- Батько, для цих же цілей, мав самостійно зв'язати віник із дубових та вербових гілок, а зв'язуючи прути в віник, говорити такі слова: «Любов до дочки кличу, свою силу віддаю, нехай буде хлопець її міцним і гарним»! Держав такий віник під ліжком дівчини.

Використовувався віник ідля залучення грошей у дім. На зростаючий місяць новим віником підмітали розсипані по підлозі гроші, кажучи: «Монети збираю, багатство кличу, срібло і золото, буду я багата».

Прикмети, пов’язані з віником

• Якщо тримати віник ручкою вниз — у домі водитимуться гроші. (Звісно, віник має бути чистим. Наскільки чистим він буде, настільки чистий ваш дім у енергетичному плані). До того ж, віник у такому положенні оберігає від порчі.

• У домі має бути лише один віник. А мити дім двома віниками — привесте до розбрату й невдачі.
  
• Не можна мити дім після від’їзду когось із домочадців.
  
• А ось небажаного та злого гостя після його від’їзду потрібно «вымести».
  
• Не можна викидати сміття з дому через поріг на вулицю. Разом із сміттям можна й удачу викинути.
  
• Займатися прибиральною у домі повинні лише господарі. Гість, що метає дім (навіть із добрих намірів) може нашкодити дому та родині.

І кілька цікавих «безпечних» прикмет

• Якщо з віника випаде гілочка під час підмітання — до відомостей.
• Якщо віник розсипався — до великих новин.
• Зупинити негоду можна, кинувши віник на вулицю.
• Якщо новим віником штовхати дитину на порозі — вона стане слухняною, і вся лінь відступить.
• Щоб немовля добре спало — потрібно підмети його новим віником.

Джерело: bazar.nikolaev.ua