Ікона – загадка

30 травня 2021 року ікона-мучениця Святителя Миколи Мирлікійського була передана настоятелю Свято-Миколаївського кафедрального собору м. Очакова протоиерею Віктору (Обезюку).

Передача ікони настоятелю собору о. Віктору в день святкування Фотінії Самарянки

З об'єктивних причин  вручення було перенесено з 22 травня з дня святкування перенесення мощей Святителя Миколи Мирлікійського з Мир Лікійських у італійський місто Барі, тобто до престольного свята храму Святителя Миколи Чудотворця на 30 травня – свято Фотінії Самарянки. Дуже хотілося, щоб ікону вручила сама реставратор Інна Кузьминська – засновниця іконописної студії «Візантія» в м. Чорноморськ, адже саме вона визначила цінність, давність, благодатність ікони й взялася за її відновлення. Вона настільки злилася з нею під час реставрації, що вони стали нерозривним ціл ом і обидві світились від щастя, коли Інна представляла ікону на Третьому Фестивалі мистецтв «Весняні ноти творчості».

І це не залишилося поза увагою. Якась особлива благодать панувала у залі, і довго учасники фестивалю не могли відвести погляд від ікони, на якій були представлені ікони, вишиті бісером, та образ Іоанна Хрестителя в різних виконаннях.

Чудо, що Інна сама змогла її привезти, незважаючи на страшну завантаженість. Після фестивалю вона довго не могла відірватися від найцікавіших експозицій музею ім. А.В. Суворова, від історичних литографій І. Марченко. І коли ми виходили з музею, раптом у небі несподівано з'явилася зграя пеліканів, які прямо над нами здійснили свій неповторний танець. Таке ми бачили вперше в житті! Чисте морське повітря, оп’янюючі запахи квітучих дерев, різноманітні аромати квітів, первозданна краса природи, безмежна берегова зона, доброзичливість людей — все це підкорило серце художниці і закохало її в Очаків назавжди.

Очаківський Свято-Миколаївський кафедральний собор

А ще знаменнитно то, що накануне реставрації Інна побувала в стародавньому місті Мірах Лікійської провінції, що знаходиться на території сучасної Туреччини, де народився і служив Святитель. Там зберігся храм, престол і настінні візантійські фрески Великого Святителя Миколи Чудотворця. Тут вона відчула дивовижний баланс у поєднанні кротості та великої сили святого. Це співпадіння, як і багато інших, її просто вразило.

Храм і Престол, де служив Великий Святитель Микола в місті Мірах Лікійської провінції
Візантійська фреска з образом Святителя Миколи Чудотворця у тому ж храмі

Інтересно й те, що коли ми здійснювали малий хресний хід з іконoю, злі собаки не гавкали, а кротко дивилися на ікону. А онук протоієрея-сповідника Іллі Кутузова Сергій, побачивши ікону, вигукнув: «Так це ж автопортрет Руфіна Судковського! Подібна верхня частина обличчя і особливо очі!». Всім відомо, що кожен художник у будь-якому образі передає частину себе.

Корзухін «Портрет Р.Судковського». Реставратор І.Кузьминська бачить одні й ті самі очі, брови, волосся біля скронь та вух

Нас не залишала думка, що ікона могла бути написана самим Р. Судковським, адже точну дату її створення визначив петербурзький колекціонер четвертого покоління, власник антикварних магазинів В.Ю. Воротилин у 1860-ті роки – розквіт творчості великого мариніста. І оскільки замовляти храмову ікону хорошому іконописцю тоді було дуже дорого, не виключено, що Руфін написав її для собору, де служив його батько. Усі реставратори світового рівня Дмитро Школьник, Олексій Митін, Сергій Малінін, Руслан Шабалов, Володимир Козурак, Андрій Афанасьєв, Ірина Бобришева дійшли одного висновку: сама дошка й нижня ікона, написані пігментами на яйцевій темпері (також Святителя Миколи), більш давні – 18 століття, а верхня, написана масляними фарбами – 19 століття. За словами А. Афанасьєва «імприматура видає руку світського художника, який виконував замовлення віруючих».

Ми вирішили не знімати рентгенограму, а відреставрувати верхню ікону. І майстеру це вдалося. Вона довго вирівнювала поверхню левкасом на риб’ячому кістковому клеї, а забиті цвяхи ніби потонули в ньому, законсервувавши всі нерівності та шорсткості. Композиція стала цілісною. Після виснажливої роботи саму живопис відновлювати було одне задоволенням, сам Бог водив рукою майстра. А сусальне золото засяяло й ніби освітило всю композицію.

За Божим промислом ікона не попала на експертизу і не стала музейним експонатом, а повернулася до рідного собору на своє законне місце, де буде облечена в киот і займе центральне місце на аналой для поклоніння та молитви. Ікона жива, доки живе молитва. А загадки розгадає час.

Світлана Робулець