Руфін Судковський очима сучасників

Ще приблизно рік тому я писав у Фейсбуці про два відомі портрети Руфіна Судковського.

Сьогодні завдяки Сервісу «Цифрова колекція художнього музею ім. В. В. Верещагіна» Миколаївського художнього музею ім. В. В. Верещагіна, я знаю чотири. Три з них знаходяться у вищезазначеному музеї. Вони були передані державі як дар у 1924 році братом Руфіна Гавриловича — Олексієм. Атрибутику картин наведено за текстами музею.

Олексій Гаврилович і Клеопатра Гаврилівна Судковські

Олексій Гаврилович Судковський (1853-1936) — молодший брат Руфіна Гавриловича. Закінчив перше Павлівське училище. Професійний військовий. Учасник Російсько-турецької війни 1877–1878 років.

Після революції намагався організувати картинну галерею брата в Очакові. Не вдалося.

Як пише Микола Лагута, у 1924 році Олексій Гаврилович домігся «… передачі всього музейного фонду до Миколаївського музею образотворчих мистецтв ім. Верещагіна, де тепер зберігається вся колекція картин, ескізів, етюдів, рисунків, і архів, залишені після смерті Р. Г. на руках його брата Олексія Гавриловича та збережені ним з 1885 року до сьогодні у повній цілісності».

Лагута Микола Дмитрович (1895 - 1937) — краєзнавець, громадський діяч.

Після поїздок на Кінбурн та в Очаків, де Лагута познайомився та подружився з Олексієм Судковським, опублікував книгу «Забутий художник. Руфін Гаврилович Судковський» 1928 року.

Розстріляний рішенням трійки у листопаді 1937 року.

Перший портрет

Перший і найбільш відомий портрет роботи Корзуxина А.І., який знаходиться у постійній експозиції музею.

Корзухін А. І. «Портрет Р.Г. Судковського»

Полотно, масло. Миколаївський художній музей ім. В. В. Верещагіна

Олексій Іванович Корзухін (1835 -1894) — російський жанровий живописець, академік Імператорської Академії художств, учасник «бунта чотирнадцяти», один із засновників Санкт-Петербурзької Артелі художників і Товариства передвижних художніх виставок. (Вікіпедія)

Другий портрет

Про другий портрет я дізнався досить давно з книги Миколи Лагути.

Зокрема, він пише: «За зовнішністю це був красивий чоловік (уявлення про нього в ту пору життя дає портрет, намальований його другом Ладиженським), атлетичної статури, який володів собою з видатним тактом».

Портрет Р.Г. Судковського. 1885.

Ладиженський Геннадій Олександрович. 1853 – 1916.

Папір на картоні, акварель; 54,0 х 48,0 (овал)
Додаткова інформація:
Зліва на фоні: 18 6/II 85
Праворуч знизу: Олексію Гавриловичу на добру пам'ять. Б. Лобниної.
Надійшла з колекції О. Г. Судковського (Україна, Очаків) у 1924 році.

Ладиженський Геннадій Олександрович (1853 – 1916). «Художник, аквареліст. Закінчив АХ у 1879 році зі званням художника 2-ї ступені. У 1882 році призначений на посаду викладача малювання в Одеському реальному училищі, а в 1884 запрошений викладати й в ОРШ. Багато років паралельно викладав у 5-й чоловічій гімназії».

Цікава дата: 6–18.02.1985.

Як відомо, Р.Г. Судковський помер 4–16.02.1885. Тобто портрет передано Б. Лобнині одразу після кончини Руфіна Гавриловича. Напрошується висновок, що він написаний раніше 1885 року.

Зі спогадів Н. І. Мурашко: «Наприкінці 1884 року у нас (Київська рисувальна школа) відкрилася й усталилася сама виставка картин іншого російського мариніста Р. Г. Судковського. Він сам і керував організацією виставки; учні школи допомагали».

І далі: «На початку січня 1885 року виставка закрилася. Він поїхав додому в Очаків і згодом, захворівши тифом, помер, це заповнило нас глибоким сумом».

Микола Іванович Мурашко (1844–1909) — російський та український художник, педагог і мемуарист. Випускник Санкт-Петербургської Академії мистецтв. Викладач ремесленої школи Н. А. Рігельмана, ініціатор створення та керівник Київської рисувальної школи, заснованої на кошти мецената І. А. Терещенка. Автор книги «Спогади старого вчителя / Київська рисувальна школа. 1875–1901». (Вікіпедія)

Третій портрет

Портрет Р.Г. Судковського. Папір, олівець; 14,0 х 10,0

Попов Олександр Андрійович. 1852 – 1919.

Додаткова інформація: Праворуч внизу: 1886
Надійшла від брата художника-мариніста Р.Г. Судковського — О.Г. Судковського (Україна, Очаків) у 1924 році.

Попов Олександр Андрійович (1852 – 1919) «Художник (краєзнавець, жанрист, портретист). Педагог. Більша частина його творчого життя пройшла в Одесі. Входить до неофіційного списку 100 видатних художників України, але майже невідомий широкій публіці».

З великою ймовірністю можна припустити, що одразу після смерті Руфіна Гавриловича виникла ідея створити картинну галерею його імені. І цим пояснюються дар Б. Лобніної (Б. Лобніної). Дата вказує на рік дарування.

Те ж саме стосується портрета роботи Попова А.А. — 1886 рік.

Четвертий портрет.

Четвертий і, мабуть, найвдаліший портрет Руфіна Судковського

Василий Верещагин. Портрет художника Руфина Гавриловича Судковського, Ульяновський художній музей, 1882. Холст, масло

Василь Петрович Верещагін (1835-1909) — російський історичний живописець і портретист, професор Імператорської Академії мистецтв. (Вікіпедія)

Не плутати з Василем Васильовичем Верещагіним, ім'я якого носить Миколаївський музей.

Збереглося кілька словесних портретів Руфіна Гавриловича.

Соломон Яковлевич Кішинёвский (1862, Одеса - 1941/1942) — художник, педагог, так писав про Р.Г. Судковського:

«Виставка суперника Айвазовського мариністa Руфима Судковського була у Малому Биржевому залі, крім його картин були ще й його етюди, що було для мене новиною. Кисть Судковського, на відміну від живопису Айвазовського, була пастозна, бурна й сміла, у його картинах немає ані краплі романтики. Загалом Судковський — уродженець Очакова, який завжди жив у нас в Одесі (на Соборній площі в д. Тонко) — сильно привертав нашу увагу. Коли його висока й широкоплеча фігура з чорною м’якою шляпою на голові з’являлася в стінах нашої Школи, це було для нас великим і радісним подією. «Судковський, Судковський приїхав!» шепотом повідомляли вихованці Школи одне одному».

Микола Іванович Мурашко:

«Руфім Гаврилович! Молодий, здоровий, красивий, з кучерявими темними кудрями… Руфім Гаврилович прибув із дружиною. Обоє були привітними та лагідними і багато часу проводили з нами. В сутності, Руфім Гаврилович був доброю людиною. До школи були дуже доброзичливими і подарували один із своїх етюдів».

Переглядаючи електронні сторінки музею Верещагіна, я думав про те, що колись оцифрують усі архіви. І ми знайдемо десятки портретів Р. Судковського, його фотографії, а також родичів, яких лихоліття 1917 року розкидало по всьому світові. Можливо, нас чекають чорнові спогади Н. І. Мурашко, Ладиженського та багатьох інших, з якими його доля звела.

Як писав один історик, під час терору 1937 року люди знищували всі домашні архіви, щоб не спливла їхня родинна зв'язок з дворянством Російської імперії. Державні архіви постраждали під час Другої світової. Але надія помирає останньою. Відкриття ще попереду.

Робулець Ю. Н.