Д.А. Подушкін – перший дослідник птахів околиць м. Очаків

У 1913 р. у «Замітках Кримського товариства натуралістів та любителів природи» вийшла наукова стаття Д.А. Подушкіна: «Замітки про переліт і гніздування птахів у околицях Дніпровського лиману».

У ній надані дані про 200 видів птахів, зібрані з липня 1903 р. по травень 1906 р. у околицях м. Очаків: на Березанському лимані, о. Березань, Кінбурнському півострові (переважно економія Мохортово – нині Волижинський ліс), на Тузлівських соляних промислах біля с. Рибаківка та інших місцях.

економія Мохортово

Не менш важливо, що рукопис цієї праці переглянув зоолог, проф. А.А. Браунер (м. Одеса), він же перевірив правильність визначення здобутих птахів.

Цінність цієї праці, якій понад 100 років, з часом лише зростатиме. Вона слугує відправною точкою для розуміння змін, які сталися у світі птахів нашого краю та всього Північного Причорномор’я. З неї ми, наприклад, дізнаємося, коли востаннє поблизу Очакова гніздився степовий орел.

Крім птахів автор описує місцевість і наводить місцеві народні назви птахів. Ось витяги з його статті, що мають краєзнавчу цінність: «Окролиці Очакова представляють собою доволі рівну місцевість, лише десь перерізану балками та покриту жалюгідною рослинністю степу; остання у вересні місяці майже повністю висихає, за винятком молочаю, який за останні роки став покривати собою все меншу площу, через виривання його коріння околицьями мешканців для своїх потреб. Такий степ простягається на 15 верст (біля 16 км) у глиб, на яку відстань простягалися мої екскурсії… Берег же Дніпровського лиману зі сторони моря покритий верстами на 4 (біля 4,25 км) досить густою рослинністю – головним чином акацією.

Берег цей досить високий, сажнів 18–19 (38,4–40,5 м) над рівнем моря, глинистий, у кількох місцях прорізаний балками та глибокими обривами; такого характеру берег тягнеться верст на 8 (близько 8,5 км) вздовж Дніпровського лиману до Нижньо-Вікторівського маяка, де одразу обривається піщаною Березанською косою, впадаючою в Березанський лиман на версти 1,5 (близько 1,6 км). У верстах 6 (близько 6,4 км) к заходу від Очакова в балці розташована село Малий-Бейкум, що знаходиться на берегу Бейкумського заливу (Бейкумський лиман); усе село протягом кількох верст у глиб степу являє собою один суцільний сад слив, груш, вишень, і головно абрикосів; тут також багато різних кущів. Бейкумський затока не широка, закінчується біля села Малий-Бейкум і з'єднується з Березанським лиманом біля самого гирла останнього; його берег, на якому розташоване село Малий-Бейкум, досить низький і пологий, а протилежний берег доволі крутий і високий. Уздовж останнього та при гирлі лиману росте високий та густий камиш; останній росте й в інших місцях устя.

Ще далі на захід від Очакова розташована також у балці інша село Великий-Бейкум, що має той же характер, як Малий; розташована вона ближче до Березанського лиману. Сам Березанський лиман ближче до Чорного моря має ширину не більш як 1,5 версти (близько 1,6 км). Чим далі в глиб степу, тим ширина його стає все меншою, і на відстані 20 верст (близько 21,3 км) від місця свого впадіння в море він перетворюється на досить вузьку річку — Березань. Обидва береги його також глинисті, досить високі та круті, але в деяких місцях низькі і покриті камишем.

Тузлівські соляні промисли розташовані на заході від Березанського лиману. Вони являють собою штучні басейни, куди подається вода з моря, і де вона піддається випаровуванню, осаджуючи солі…
Кінбурнська коса являє собою піщану косу, пориту теж досить скромною степовою рослинністю та озерцями ближче до моря, які однак у жарке літо висихають. Чим далі в глиб коси, тим ґрунт стає краще: рослинності більше, хоча все-таки досить мало, і лише проти Очакова невелика ділянка, близько 150 десятин (приблизно 82 га), покрита рідким дубовим та вільховим ліском; ближче до берега досить широке простір покритий високим густим камишем, що тягнеться вздовж Дніпровського лиману верстами на 3 (приблизно 3,2 км).

Хто була ця людина? Як він опинився в Очакові? Якою була його подальша доля? Це стало відомо лише зараз. У «Російському орнітологічному журналі» за 2016 р. вийшла стаття «Дмитро Олександрович Подушкін (1877–1951 рр.) – один із засновників зоологічного музею державного університету імені Арістотеля в Солониках» (автори І.Л. Жальніна-Василькіоті та Є.Е. Шергалін).

Д.А. Подушкін народився 19.06.1877 р. у місті Миколаєві Херсонської губернії у сім'ї капітана першого рангу, учасника Кримської війни та оборони Севастополя. Дмитро обрав кар'єру воєнного: закінчив Володимирський Київський кадетський корпус та Михайлівське артилерійське училище за першою категорією. Служив у кронштадтській, Очаківській, Керченській та Новогеоргіївській фортифікаційній артилерії.

Під час служби в м. Очаків йому присвоєно звання штабс-капітана. Нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня.

Брав участь у Першій світовій та Громадянській війнах. Емігрував із Севастополя разом із армією барона генерал-лейтенанта П.Н. Врангеля.

У грудні 1920 р. у групі російських військових, прийнятих грецьким урядом за ходатайством королеви-матері Ольги, 44-річний капітан Д.А. Подушкін прибув до Солоник. Більшість російських була розміщена по бараках табору у передмісті міста — Харілау. Табір був організований за ініціативою російського військового агентства та уповноваженим РОКК у Греції і протягом майже 50 років був основним центром розселення російських білогвардійців-емігрантів у околицях Солоник. В одній із кімнат барака розміром 2 на 3 м жив Дмитро Олександрович Подушкін, опинившись у еміграції без сім'ї.

Місто, яке стало грецьким після Першої Балканської війни в 1912 р., поступово відбудовувалося. У 1925 р. було ухвалено рішення про створення тут університету.

За спогадами нащадків емігрантів, Д.А. Подушкін жив полюванням та тим, що за замовленням греків виготовляв чучела птахів та інших тварин, а ще збирав метеликів.

У нього була зібрана власна колекція чучел птахів, яку викупили для музею університету у 1929–1930 рр. Сам він був призначений відповідальним за виготовлення чучел тварин для університету у Салоніках, за що отримував невелике жалування.

Співпраця Д.А. Подушкина з факультетом зоології тривала майже 20 років з перервами у 1940–1948 рр. (період воєн).

Капітан Д.А. Подушкін так і не виїхав із біженського табору Харілау. Як і раніше проживав холостяком. Був середнього зросту, худорлявий; розповідями про тварин збирав групи дітей. Помер він у 1951 р., місце поховання невідоме.

Важливо, що в Університеті Арістотеля в Салоніках (Греція) нашого земляка Д.А. Подушкина вважають одним із засновників зоологічного музею. Частина чучел птахів, зроблених його руками, нині експонується в музеї.

Зазначимо, що Університет Арістотеля в Салоніках нині є найбільшим вищим навчальним закладом не лише в Греції, а й на всьому Балканському регіоні. У ньому навчається близько 100 тисяч студентів.

К. Редінов
науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса»
і НПП «Белобережжя Святослава»