«Кінбурн-Арт-Еліт-2016»
Нещодавно на Кінбурнській косі завершився художній пленер «Кінбурн-Арт-Еліт-2016», який проходив під традиційним девізом «Бути добру!». Я не відмовляюся від своїх добрих традицій і тому вже сім разів проводив цей щорічний осінній захід.
У цьому році проведення пленеру виявилося непростим завданням. І мова не лише про фінанси, хоча такий пленер – захід затратний. Як відомо, на косу з материка доводиться добиратися на катері з Очакова, перетинаючи Дніпро-Бузький лиман. У цьому році погода в жовтні виявилася, м’яко кажучи, непривітною. Художникам, які прибули на косу, Кінбурн продемонстрував увесь свій суворий характер: були й проливні дощі, й поривчасті вітри, й шторму, й холод. Незважаючи на всі ці «негаразди», творча експедиція у складі 12 живописців з Миколаєва, Києва, Одеси та Херсона протягом десяти днів досліджувала косу, її красоти та працювала з натурою на відкритому повітрі, створюючи свої неповторні шедеври. У склад групи увійшли як молоді творці, так і вже досвідчені, визнані майстри пензля: Володимир Гончаренко (Херсон), Тетяна Купцова (Миколаїв), Юрій Литвиненко (Херсон), Андрій Іваницький (Миколаїв), Марія Малкова (Миколаїв), Оксана Оснач (Херсон), Валентин Меркулов (Миколаїв), Олена Тернова (Миколаїв), Світлана Стасюк (Миколаїв), Катерина Билетина (Одеса), Ірина Соколова (Миколаїв) і Наталія Мандра (Київ).
Зародження традиції проведення пленерів «Кінбурн-Арт-Еліт» зародилася після того, як багато років тому я привіз сюди групу художників творчого об'єднання «Спокуса». Потім, після короткої перерви, став привозити художників ще й ще. Пост поступово ця ідея затягнула мене і оформилася в щорічні пленери «Кінбурн-Арт-Еліт».
За минулі роки тут побували художники з Києва, Миколаєва, Одеси, Херсона, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька. Географія регіонів, які вони представляли, постійно розширювалась, а їхні роботи ставали все красивішими та різноманітнішими. В результаті за минулий час написано сотні картин, частина з яких розійшлася не тільки по Україні, але й по країнах ближнього та далекого зарубіжжя. Роботи українських майстрів з кінбурнських пленерів нині зберігаються у колекціях Ізраїлю, США, Об'єднаних Арабських Еміратів та інших держав. А значить, творча праця моїх соратників не проходить марно, оформляючись у частину історії нашого рідного краю, яка поступово стає відомою у всьому світі. Так ми популяризуємо Кінбурнську косу, її багату природу та рекреаційний потенціал, її історію і людей, які тут живуть.
Пленери для художників абсолютно безкоштовні. Усі витрати — проїзд, харчування, проживання, організацію насиченої культурної програми, — беру на себе. Що стосується людей мистецтва, у мене залізний принцип: я повинен привезти, нагодувати, напоїти, зігріти, забезпечити комфортне ліжко та умови для творчості, а їхнє завдання — творити. Зазвичай за ще однією неписаною традицією учасники творчих експедицій як відповідь на вдячність залишають мені одну зі своїх робіт.
Кінбурн — унікальний куточок первозданної природи на стику Чорного моря та Дніпро-Бузького лиману — з давніх пір манить людей мистецтва, зокрема художників своїми привабливими пейзажами, первозданними степами та лісовими галявинами, озерами та пустельними берегами, прекрасними світанками та заходами, рибальськими шхунами та причалами. Особливо прекрасний Кінбурн осінню, коли він грає всіма барвами багатої палітри зів'ялої природи. Побачити таке можна далеко не скрізь. Для цього потрібно народитися на Кінбурні. Або приїхати сюди, як і зробили сміливі художники.
Незважаючи на всі випробування, яким нас цього року вирішила піддати природа, це були чудові осінні дні. Мої гості побачили сувору, розгнівлену стихію у всій її красі. Зізнаюся, що примхи погоди змогли витримати не всі, а лише найстійкіші; кілька людей виїхали раніше строку. Але саме завдяки цьому наше заходу називається творчою експедицією: Кінбурн змушує людину пройти через серйозні випробування, і витримає їх з гідністю тільки той, хто по-справжньому закохається в ці заповідні місця, на щастя ще мало зіпсовані нераціональною та хаотичною, а часто й відверто шкідливою господарською діяльністю людини.
Художники працювали з ранку до вечора, прокидалися надранці, щоб зустріти схід сонця наодинці з природою, вирушали на берег хвилюючого моря, щоб насолодитися заходом. Їх можна було бачити з етюдниками у найнеочікуваніших куточках диких кінбурнських степів, на солончаках і піщаниках, на березі моря, на галявині, просоченій лісовою свіжістю. Соковитий осінній Кінбурн подарував їм свої особливі barви, морські, лісові та степові аромати, радість та емоційне задоволення. У відповідь народилися чудові пейзажі, портрети та натюрморти.
Признаю, що мені особливо цікаво слідкувати за реакцією людей, які вперше потрапляють на Кінбурнську косу. Зазвичай на початку вони перебувають у здивуванні та розчаруванні: мовляв, що тут такого особливого? Але здивування швидко змінюється подивом і захопленням, а згодом — любов'ю до цієї дикої природи, буквально п'янючої від своєї неконтрольованості, неймовірної сили, чистоти та первозданності.
Як і в попередні роки, так і цього разу, я зібрав художників, які спеціалізуються або лише пробують себе в різних техніках і стилях. Результатом стали доволі цікаві роботи, що мені сподобалися. Звичайно, кожен справжній художник — це цікава, незаурядна особистість, щиро любляча свою справу. І я принципово не хочу когось виокремлювати; нехай про професіоналізм, якість і красу робіт судять фахівці та прості миколаївці. Як зазвичай, за підсумками пленеру «Кінбурн-Арт-Еліт» у грудні в Миколаєві, у одному з найкращих виставкових залів міста відбудеться виставка цих робіт. Відвідати її зможуть усі любителі живопису та цінителі кінбурнської природи. Планую, що цього року тривалість виставки становитиме не тиждень, як раніше, а два або, ще краще, три тижні. Відвідувачі зможуть не лише побачити, але й придбати сподобані їм роботи.
Разом із цим, на жаль, не обійшлося без маленької ложки дегтя у велику бочку меду (О, прекрасний кінбурнський мед — для мене окрема тема! Але про це якось в інший раз). Деякі захотіли розпустити чутки, ніби Анатолій Дюмин відступив від своєї традиції проведення пленерів, зарубав її на корені й більше не буде кінбурнських експедицій для художників. Мовляв, прощавай, «Кінбурн-Арт-Еліт», кінець проекту. І взагалі, цим проектом я нібито займався виключно заради самореклами.
Смію запевнити скептиків, що це далеко не так, жодної самореклами тут не пахне. Упродовж усіх цих років я роблю і буду продовжувати робити свою благу справу, як на мене. «Кінбурн-Арт-Еліт» — чистий меценатський проект: жодної реклами, жодного піару.
У зв'язку з цими чутками надходило чимало телефонних дзвінків: «Анатолій Григорійович, як же так: нам повідомили, що пленерів більше не буде, і в підсумку ми не потрапили до вас!».
Що тут скажеш у відповідь? Перш за все, не вірте чуткам. Адже зовсім несложно зателефонувати мені й дізнатися все напряму. Це куди простіше й надійніше, ніж керуватися різноманітними, подекуди найнепередбачуванішими чутками й плітками. Мої двері завжди відкриті, особливо для художників. На своїй комфортабельній базі відпочинку на Кінбурні я готовий прийняти будь-яку кількість людей — скільки потрібно.
А ті, хто розповсюджував ці чутки, — нехай Бог їм суддя.
Бути творцем завжди значно складніше, ніж руйнувати. Але творити — це честь. Людство завжди цінувало творців. Усю свою свідоме життя я намагаюся бути саме творцем і скажу без зайвої скромності: мені це вдається.
