Люди Очакова. Світлана Авдеєнко
Світлана Леонідівна Авдеєнко, випускниця 1978-79 рр., золота медалістка, учителька російської мови та літератури.
Одна з учениць Світлани Леонідівни у своєму творі "Людина, на яку я хочу бути схожою", написала: "Напевно, якби я була чоловіком, я закохалася б у неї". Це була чиста правда — бо є на світі люди, з якими настільки цікаво й легко, що хочеться спілкуватися знову й знову.
З села Парутино нашого району, випускниця 1-ї школи, вона повернулася до Очакова, закінчивши Миколаївський педагогічний інститут, і почала працювати в школі №1 старшою піонервожатою. Потім була завідувачкою відділу шкіл та учнівської молоді в райкомі ЛКСМУ, але — повернулася в школу вчителькою російської мови та літератури і педагогом-організаторкою.
Тим, кому пощастило бути під її класним керівництвом, інші учні заздрили. Бо будь-якому школяру, звичайно, ясно, що в школу треба йти насамперед за знаннями. А окрім навчальної програми Світлана Леонідівна встигала розповісти якусь життєву історію, і прочитати нам уривки з улюбленого Ремарка, і пожартувати. Сказана мимохідь фраза одразу ставала крилатою. "Світочка" або "Манюня" — так називали її за очі старшокласники, навіть з інших шкіл. А діти, як відомо, метко обирають своїм наставникам «другі імена», часто зовсім не такі позитивні… Трієчники та «неконтактні» якось непомітно починали приходити до неї додому — за новими й новими книжками поза програмою та позакласного читання. А вечори, які вона вела, запам'ятовувалися надовго — це завжди був повний аншлаг, із заповненим до відмови спортзалом, де проходили шкільні свята. Навіть займалися й «вісячі» місця на шведській стіні. Кожне свято або справа, за яку вона бралася, отримувало розвиток завдяки великій кількості творчих ідей.
Я кажу про все це в минулому часі, бо Світлани Леонідівни, на жаль, не стало. Несправедливо рано. Але слова, які зазвичай говорять у втіху близьким — те, що людина завжди живе у нашій пам'яті — у цьому разі не будуть просто словами. Учні не можуть не пам'ятати її такою, як приходила до школи — серйозною і наділеною надзвичайним почуттям гумору, доброю та суворою, здатною дати корисну пораду та вчасно відругати, так заразливо сміється, завжди юною душею, швидше за все не мамою, а старшою сестрою. Такою, якою, напевно, уявляє підліток справжнього, близького, улюбленого вчителя й педагога.
І. Баранова
Газета «Чорноморська зірка» № 49-50 від 20.06.2014
