Куцуруб. Походження очаківських назв.
Село Куцуруб засноване у 1756 році біглими кріпаками, хоча, напевно, значно раніше.
Самі куцурубчани пояснюють походження назви села доволі цікаво. Нібито, у далекому 1789 році цариця Катерина ІІ перевіряла військові пости поблизу Очакова вздовж Дніпровсько-Бузького лиману. Солдат, який ніс службу на посту, розташованому на території сучасного села Куцуруб, не пропустив царицю. І за віддану службу вона дала йому золотий рубль. Прізвище (кличка) солдата було Куц. Новина про це розповсюдилася далеко за межі місцевості і вплинула на появу назви села — Куцуруб. Люди стали селитися в тому місці, де «цариця дала Куцу руб». Легенда на межі абсурду! Загальновідомий факт, що Катерина ІІ у цих краях ніколи не була, а у Північному Причорномор'ї перебувала лише проїздом по дорозі в Крим вздовж лінії Дніпра.
Ще одна думка існує: словом «куцюруб» називали «зігнутий, спотворений палець» («Етимологічний словник української мови», т.3, с.65).
Якщо все-таки базуватися на даних «Історії міст і сіл...», то вимальовується доволі цікава картина. Старі назви сіл Очаківського району явно тюркського (татарського, ногайського) походження: Аджигол, Куцуруб, Бейкуш, Пікуш, Кабарга, Анчекрак. Ця обставина, а також збережені пам'ятники, свідчить про те, що південна частина нашого краю «часів Очакова та підкорення Криму» була не така вже й безлюдна, як це прийнято вважати.
Разом із тим тут жили й християни, чим мирилася турецька влада (іслам взагалі, напевно, найбільш толерантна релігія світу, якщо не рахувати її радикальних відгалужень). Мусульмани, євреї та християни досить мирно співіснували поруч, маючи кожен свою вигоду від такого сусідства.
Не знаю як «за часи Очакова», а в першій половині ХІХ століття берег Дніпровсько-Бузького лиману вже був заселений. Це підтверджується не лише згаданою «Відомістю». Так, згідно з «Атласом Чорного моря», складеним капітаном І ранга Е. Манганарі за описями 1825-1836 рр. та виданим Николаївським депо карт у 1841 році, на місці всіх пройдених населених пунктів уже позначено людські поселення. Правда, за назвами позначено лише с. Куцируби, але це, найімовірніше, через те, що воно було найбільшим.
Ще одна легенда, яка до сих пір ходить серед місцевого населення, стосується високих і крутих Куцурубських берегів над Дніпровсько-Бузьким лиманом. За твердженням деяких мешканців Куцуруба в цих кручах є багато таємних ходів, зроблених ще за часів турецького панування, які ведуть не багато не мало... в Туреччину! При цьому в кожному з таких проходів «обов'язково» схована золота карета (хоча османи в них ніколи не їздили) або бодай скарби. Як бачимо, прагнення вірити у щось таємниче (а також пов'язане з багатством) є вічним.
Олексій Кравченко
Газета «Очаківський тиждень» №81 від 7 липня 2018 р.
