Легенда про Святослава

Лев Никола́евич Гумилёв (18 вересня (1912, Санкт-Петербург -1992, Санкт-Петербург) - радянський та російський учений, письменник і перекладач. Засновник пасіонарної теорії етногенезу. Син Анни Ахматової та Николая Гумильева.

Його гіпотеза на даний момент не має під собою жодних підстав.

Єдине письмове джерело, що вказує на цей факт, але без Березані, — це «Повість минулих літ»: «І прийшов Святослав до порогів, і не можна було їх пройти. І зупинився зимувати в Білобережжі, і не стало у них їжі, і був у них великий голод, так що по півгривні платили за конську голову, і тут перезимував Святослав».

Я б хотів звернути увагу читача на кілька аспектів.

Перший: Діон Хрисостом (прибл. 40–прибл. 120) - давньоримський (греко-римського походження) оратор, письменник, філософ і історик.

Він відвідав Олвію у 100 р. н. е:

«Мені трапилось улітку бути в Борисфені, коли я після вигнання прибув туди морем, маючи на меті, якщо можливо, пробратися через Скіфію до гетів, щоб подивитися, що там діється. І ось я у ринкову годину прогулювався вздовж берега Гіпанісa. Варто знати, що, хоч місто й отримало назву від Борисфена через красу і велич цієї ріки, так само як нині лежить на Гіпанісі, так і раніше був збудований там же, трохи вище так званого мису Гіпполева, на протилежному від нього березі. Мис цей представляє собою гострий і крутий виступ материка у вигляді корабельного носа, біля якого зливаються обидві ріки; далі вони представляють уже лиман до моря протягом майже 200 стадiїв; і ширина рік у цьому місці не менш. Велика частина лиману представляє мілини, і за безвітрів поверхня води там постійно гладка, як на озері. Лише з правого боку помітне течіння води, і пливучі з моря за течією заключають про глибину; звідси річка виливається в море через силу течії; якби його не було, вода легко могла б бути затримана сильним південним вітром, що дме у гирло. В іншій частині лиману береги болотисті й покриті густим очеретом і деревами; навіть у самому лимані видно багато дерев, здалеку схожих на мачти, через що недосвідчені корабельники помиляються, підводячи до них, як до кораблів. Тут також багато солі, і з цього її купують більшістю варварів, а також елліни та скіфи, що живуть на таврійському півострові. Річки впадають у море біля укріплення Алектора, яке, як кажуть, належить дружині царя савроматів» (XXXVI, 2). Пізня грецька проза, під ред. М. Грабарь-Пассек, М., ГИХД 1961, Стор. 172.

Другий: «Ймовірно, у античну добу Кінбурнська коса була відокремлена від берега одним або навіть кількома рукавами Дніпра і представляла собою кілька дельтових островів. Один із дніпровських рукавів існував до пізнього середньовіччя і відомий у літературі під назвою «Козацька протока». Эта «протка» згадується в описі цього району Північного Причорномор’я, що належить XVII ст., у книзі Боплана «Опис України» (Боплан, 1832. С. 28). На карті, складій Н. Родзевілою та Г. Бопланом, показано кілька островів, що знаходилися в Дніпровській дельті. Підтвердження існування рукавів Дніпра, які розділяли Кінбурнську косу на кілька окремих дельтових островів, служить повідомлення Нестора про те, що Дніпро впадає у море «трьома жерлами», тобто трьома устями. Такі свідчення також підтверджують збережені до сьогодні італійські морські карти XIV–XVI ст. Так на рукописних та виданих італійських портоланах, починаючи з П. Весконте, показані рукави дельти Дніпра, що утворюють два острови різної величини. Більший — західний, менший — східний». (Ієлєв М.М. Очерки античной палеоэкологии Нижнего Побужья и Нижнего Поднепровья. - Киев: видавець Олег Фшюк, 2014. - 276 с. )

�Ґійом Левассёр де Боплан (прибл. 1595-1673) - французький військовий інженер і картограф, з початку 1630-х до 1648 року перебував на польсько-літовській службі, переважно на території нині України, у 1637-1638 роках

Третий: «У описанні цього району, складеному Бопланом у XVII ст., Березанський лиман і о. Березань не згадуються. Боплан повідомляє лише про існуючу на цьому місці річку Янчакрик, судноплавну на 2 милі (14,9 км), яка впадала в залив. Виходячи з цих даних, можна зробити висновок, що на той час о. Березань був, як і в античні часи, півострів, а Березанський лиман представляв собою невеликий залив»». Ієвлєв М.М.

Четвертий: Боплан повідомляє: «Доволі хороший порт Березань, що має при вході близько 2000 аршів у ширину», і далі про те, що невеликі судна можуть підніматися на дві милі вверх за річкою Янчараку (р. Березанка) (1832. С. 31). Це дає змогу припустити, що о. Березань за рівня Чорного моря -2 -3 м з'єднувався із континентом.

Одне з перших описань о. Березань з'являється тільки століття пізніше у Ф.П. де-Волана. Говорячи про нього, він повідомляє, що острів віддалений від західного гирла затоки на відстань від 8 до 900 саженів, тобто на відстань від 17 до 2000 м, і швидше за все з'єднаний із ним піщаною мілиною, глибини води над якою не перевищують 4 футів (1,2 м). Ієвлєв М.М.

Франс Павлович де Воллан (1752, Антверпен -1818, Санкт-Петербург) - перший інженер у арміях Г. А. Потьомкіна та А. В. Суворова, перший архітектор Вознесенська, Одеси, Новочеркасська, Тирасполя, Овідіополя та інших міст.

На підставі цього ми вправі зробити кілька висновків:

• За часів Святослава Березань був півостровом.
• Лиман був заболоченим і важкодоступним для судноплавства.
• Зі зв’язку з морем здійснювалися через один із русел Дніпра, який перетинає Кінбурн.
• Святослав зимував на одному з дельтових островів Кінбурнської дельти. А навесні загинув від печенігів поблизу Хортиці.

Робулець Ю.Н.