Незабутня подорож Метеллієвою балкою
Є люди, які звикли ділитися всім, що мають, просто так, безкорисно, нічого не вимагаючи взамін. Такі виявилися подружжя Медведєви – Андрій Олексійович та Тетяна Володимирівна. Їм просто захотілося показати, чим багата Чорноморка і як можна використати її природні ресурси на благо людей. Виявилося, що Тетяна з роду Лапшиних — Котових, які віддавна проживали в Чорноморці з «часів Очаківських і завоювання Криму» і стежили за Даниловою криницею, розташованою на території Метеллієвої балки поруч із їхнім фамільним маєтком. Туди ми й попрямували, аби спробувати воду із знаменитої на всю округу Данилової криниці або як її називали народ — «Данькиної криниці».
Метеллієва балка з видом на житлові будівлі
Місце на березі Бейкушського заливу є дуже мальовничим. Я очікувала побачити звичайний колодязь, яких у Чорноморці чимало. Після прокладки трубопроводу всі вони були занедбані. Вода в них трохи солонувата на смак, на відміну від Данилової криниці, воду якої називали «солодкою». Андрій Олексійович знайшов це підхід, перечитавши багато науково-popулярної літератури. Випадково я дізналася, що знані старі люди все життя пили воду лише з Данилової криниці, вважаючи її цілющою. За переказами саме тут існував давньогрецький курорт Метеллія і саме з цього колодця пили воду давні греки.
Метеллієва балка
Я відкриваю книгу С.В.Страшного «Талановите життя, стисло викладене» і читаю: «З історії грецької колонізації нам відомий джерело мінеральних вод «Метеллія» у Бейкуші (Чорноморка). У 1961 р. Українським Інститутом курортології тут виявлено мінеральні води типу «Нарзан», «Єсентуки» і «Сойми». Вони належать до типу хлоридно-натрієвих вод, з великим вмістом гідрокарбонатних іонів, іонів магнію та з помітною кількістю сульфатних іонів. За своїм хімічним складом ця натуральна мінеральна вода може успішно застосовуватися при хронічних гастритах, колітах, захворюваннях печінки та підшлункової залози».
Криниця виявилася величезною, близько п’яти метрів завширшки, заросла рясою, але з збереженими дерев’яними мостками, з яких зручно набирати воду.
Данилова криниця у Метеллієвій балці
Андрій Олексійович взяв із собою маленьке відерце на мотузці, прибрав місце й набрав чистісінької води, яку ми на випадок чаювання прокип’ятили і спробували. Справді, на смак трохи солодкувата, з ледь помітним жовтуватим відтінком, як у Покровській школярській криниці на Кінбурнській косі, яку ми чомусь дуже любимо. Предки Тетяни Володимирівни постійно стежили за її станом і чистили як мінімум двічі на рік. Ось би й зараз почистити й привести до ладу — одразу потягнулися б туристи. Адже екзотика, та й історія яка!
Набираємо воду з Данилової криниці
Поруч опинився ще один занедбаний колодязь стандартних розмірів, викладений ракушняком. Але вода у ньому дійсно солона. Є з чим порівняти.
Медведєв А.А. набирає воду у сусідньому колодязі у тій же Метеллієвій балці з солонуватим присмаком
Вийшовши з Метеллієвої балки, ми спустилися до Бейкушського заливу, який ще не встиг охолодитися, хоча була вже 17 жовтня. Сонечко припікало, і я вирішила намазатися брудьми. Виявилося, що вони ще більш жирні, ніж кінбурнські, але без солі. А запах сірководню такий же. Шкіра після них м’яка, як після білої глини. Потрібно вивчити їхній склад і використовувати в лікувальних і навіть косметичних цілях. Як розповіли люди з сусідніх будинків, є шанувальники, які влітку спеціально приїздять лікуватися саме цими грязями.
Бейкушський залив з лікувальними грязями
О.І. Баран у своїй статті про С.В.Страшного пише: «…у цьому місці в давнину існувало неке подібне до сучасного курорту, де знатні громадяни Ольвії відпочивали та лікувалися, загартовувалися й влаштовували різноманітні змагання…» А в статті С.В.Страшного читаємо: «У глибинах лиманів та заток є потужні родовища високоякісних лікувальних грязей, які за своїми особливостями перевершують відомі Куяльницькі. Показання до їх використання в лікувальних цілях такі: радикуліти, неврити, невралгії, переломи, ревматизм, поліартрити, паралічі, парези, тромбофлебіти, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунка… та інші.» Виявляється, все було відомо вже давно.
Недалеко від заливу проживає родичка, а точніше невестка роду Котових — Лапшиних — Кошманових — Гунькових, яка стежила за станом Данилової криниці. Це Тетяна Василівна Лапшина, в дівоцтві Магась, 1929 року народження (91 рік!).
Лапшина Тетяна Василівна
Вона саме нам і розповіла, як до війни до Данилової криниці черга стояла навіть вночі, оскільки вода не встигала набиратися з б’ючого джерела. У бочках на возах воду возили до Очакова, переважно до лікарні та дитячих закладів. Дуже цінувалася ця «солодка» вода у окрузі!
Про себе Тетяна Васильївна розповіла таку історію. Батько її до революції був заможнім чоловіком, тримав лавку, мав підприємницьку жилку. Після розкулачення віддав у рибколгосп цілих 4 шаланди. Але щастя тривало недовго: батько помер, коли Таня була всього 5 років, і мати залишилася одна з трьома дітьми на руках. До війни Таня встигла закінчити 4 класи. Пам’ятає, як у перший же день війни над селом литали літаки із свастикою, а діти заворожено дивилися на них, не могли відвести погляду, доки хтось із дорослих не крикнув: «Дітки, сховайтеся!»
Німці замінували фарватер Дніпра-Бузького лиману, бомбили наш флот. Але у рибколгосп бомба не потрапила — дивом уціліли. Місцеві мешканці рятували матросів з горящих суден. Троє з них жили у них у ямі на городі, і діти цілий місяць приносили їм їжу, ризикувавши життям, лікували їхні рани. Вранці під’їхали двоє німців на мотоциклі, до них вийшов 70-річний сусід і сказав: «Нема нікого!» А інший сусід навпроти вимагав здати їх німцям, аби не знищити все село. Двоє матросів уже поправилися після поранень, переодягнулися і пішли. А один з важким пораненням ноги не міг ходити. Лікували, чим могли, будь-якими підручними засобами. І як тільки він відчув у собі сили, встав і пішов. А діти раділи, що все вижили і не чекали вдячності від кого-небудь. У ті суворі роки ділилися останнім абсолютно безкорисно.
У той час до них поселили німецького офіцера, який виявився нашим розвідником. Безстрашна 12-річна Таня вивела його огородами і тими єдиновідомими їй стежками на лиман, посадила в човен, і він зміг добратися до о.Майський. Встиг випадково. Вранці німці дізналися, що у них жив розвідник, і з’явилися для допиту. Один із них підняв Таню та так сильно ударив об ліжко, що та втратила свідомість. Ледь отямилася.
Пройшло багато років. У 60-ті Таня звернулася за медичною допомогою до Одеської лікарні. Якось незвично подивився на неї лікар, кілька разів перепитав прізвище, ім’я і… обійняв її зі сльозами на очах, назвавши рятівницею. Виявилося, це той самий «німецький офіцер» — розвідник, якому вона тоді врятувала життя. У той час він уже був знаменитий. Зустрічалися двічі. А прізвище згадати не змігла, але пообіцяла подумати.
У голодний 47-й рік виживали лише завдяки рибі. На човнах перепливали Березанський пролив, брали із собою велосипеди, на них їхали до Рибаковки, потім до Коблево, там залишали велосипеди, і на транспорту добиралися до Одеси, де продавали рибу. Так само — назад.
У 1953 р. вийшла заміж, придбали хату — розвалюху, відбудували, народився син Андрій. Чоловік рибачив, Тетяна працювала прибиральницею й носила пошту у величезному мішку, часто по бездоріжжю. А сама маленька, тендітна, навіть не знала, як справлялася. Та зате знала всіх людей і її знали, очікували вістей. Згадує завідувача Пашу Сокола, голову Івана Долгого, голову рибколгоспу Кофтуна Івана Федоровича… Потім 25 років відпрацювала в дитячому таборі та у ролі сторожа, прибиральниці, та ким тільки не була. Це працьовитість, яка залишилася на все життя. У домі — бездоганний порядок, у дворі — не гірше. Живе одна, син із сім’єю у Миколаєві, але приїжджає майже щотижня. Тетяна Василівна звикла сама робити все. Ніколи не скаржиться. З гордістю показала нам медаль «За мужню працю у Велику Вітчизняну війну». А сина нагородили орденом «Ветеран праці залізничного транспорту».
На цьому наше подорож не закінчилася. Мене чекав ще один сюрприз. Зараз дуже багато говорять про розвиток Очакова та Очаківського району як туристичного центру з оздоровчо-курортним комплексом. Для цього є все: багата культурно-історична спадщина, відсутність промислових підприємств і відповідно чиста екологія, м’який клімат, коротка тепла зима, невелика кількість опадів, і, нарешті, найбільша кількість сонячних днів в Україні. Про це багато писав С.В.Страшний. У 1965 р. його стаття «Природні лікувальні фактори Очаківського курортного району» була доповідана Києву Раді Міністрів УРСР.
А в кінці 80-х років, коли припинилося будівництво гідроузла і в Очакові були зосереджені 5 великих ПМК, потрібно було розвивати інфраструктуру міста. Будучи директором фабрики «Чайка» та депутатом обласної ради, Медведєв Андрій Олексійович взявся за вивчення умов для розвитку курортно-туристичного комплексу на території Очаківського району від Козирки та археологічного заповідника «Ольвія» до Покровських хуторів, включаючи Кінбурнську та Чорноморську коси, а також о. Березань.
Він запросив групу досвідчених архітекторів (архітектурна майстерня «Група АРК») на той час всесоюзного значення, для планування курортно-туристичних комплексів Причорномор’я та Середземномор’я. У 1989–1991 рр. сім фахівців-проектувальників — учених у різних галузях знань (плюс десять вузькопрофільних спеціалістів — ехтіологів, орнітологів, екологів та ін.) збирали матеріали, вивчали флору й фауну тощо. У 1991 р. як результат роботи був представлений проєкт Реакреаційного (самовідновлюваного) курортно-туристичного комплексу: 5 великих курортно-оздоровчих комплексів в Очакові, 2 — в Чорноморці, 1 — в Ольвії, 1 — на о. Березань, 3 — на кінбурнській косі, 4 комплекси в оврагах між Очаковом і Парутино — геологічний, біологічний, ботанічний, овраг-акваріум. До цього також входять готельні комплекси обслуговування, яхт-клуби, ігрові майданчики, атракціони (наприклад «затоплений місто»), водоспади, ботанічний сад, зона фестивалів, ландшафтний парк, мотелі, кемпінги тощо. Усе це буде надано для комфортного відпочинку та оздоровлення (водо- та грязелікування, золоті піски берегової зони, сонце, повітря та вода). Крім Очакова турист може відправитися на о. Березань за розробленими туристичними маршрутами, відвідати «Ольвійську хор»‑у, кінбурнську косу (соляні озера, лікувальні грязі, «чумацький шлях», Геродотов і Волижин ліс, дубова роща, Ковалевська сага, орхідеєве поле, Кінбурнська фортеця, Ягерлицький затока, медійно-торговий комбінат з дельфінарієм та музеєм моря), орнітологічний заповідник, де у туриста буде можливість торкнутися незайманої природи.
А тепер давайте увімкнемо фантазію й вирушимо у захоплюючу подорож містом майбутнього.
Оглянувши всі міські пам'ятки Очакова та музеї, спускаємося по вулиці Микольській вниз по білосніжній сходах-експонаді, прикрашених різноманітними скульптурними зображеннями. Очі тішаться мальовничими дубравками з різноманітними екзотичними рослинами. Діти одразу помічають і несуться до дитячого мінідіснейленду у вигляді фортець — Очаківської та Кінбурнської. Катаясь на атракціонах, вони занурюються в історію, не підозрюючи цього. Перед нашими очима з'являються різні тематичні комплекси: скіфський курган, давньогрецькі інсталяції, печери гунів та сарматів, стилізації в давньослов'янському дусі… Наситившись історією, захотілося перекусити — на ваші послуги літні стилізовані кафе на будь-який смак та гаманець. Далі ви можете насолодитися мистецтвом на відкритих літніх майданчиках з виставками живопису та декоративно-прикладного мистецтва в супроводі класичної та сучасної музики. Діти в цей час можуть відвідати ігрові центри. На берег чекає сюрприз — ви обираєте самі чи яхтклуб, чи романтична морська прогулянка до самої Ольвії, у сакральне таїнствене місце, де Дніпро зливається з Південним Бугом. А можете просто позасмагати на сонці, відпочивати на пляжі з найчистішим дрібнозернистим золотистим піском, якого навіть у Криму не знайдеш.
План реакреаційного розвитку Очакова. Район Намиву.
Як вам така міні-подорож? Але це лише початок! Попереду чекає о. Буян-Березань, давньогрецька Ольвія, Кінбурнська та Чорноморська коса, де обов'язково захочеться затриматися подовше. А в майбутньому знову й знову повертатися, насолоджуючись цими природними багатствами, якими так щедро обдарував нашу землю Господь.
Цей проєкт розроблено з урахуванням досвіду Середземноморського басейну та з урахуванням збереження природних ресурсів. Він був затверджений міською та обласною радою як перспективний план розвитку, але 30 років залишався нереалізованим.
Можливо, зараз ці ідеї стануть у пригоді для розвитку Очакова. У будь-якому разі, всі ми дуже на це сподіваємося.
Дякую всім не байдужим людям, які так самовіддано люблять свій рідний край!
Світлана Робулець
