Катастрофа на транспорті «Зальцбург» та загибель підводної човни «М-118»

�Тільки в середині сімдесятих років у ЗМІ заговорили про трагедію, що розігралася в Чорному морі у далекому жовтні 1942 р. Ця трагедія, за числом людських жертв, перевищила трагедію всесвітньо відомого судна під назвою «Титанік». На транспорті «Зальцбург» загинуло понад 2 тисячі радянських військовополонених! І сьогодні в історії загибелі цих людей, як і в подробицях загибелі екіпажу радянської підводної човни «М-118», більше запитань ніж ясності.

Влітку 1942 року німецькі армії, підтримувані союзницькими з'єднаннями Німеччини після отримання підкріплення та перегрупування, наступали на всьому південному ділянці радянсько-німецького фронту. Тільки в Севастополі, практично кинутими на призволя судьби, опинилося в полоні понад 90 тисяч радянських військовослужбовців, а з берегів Керченського півострова не вдалося евакуювати ще приблизно 100 тисяч червоноармійців та командирів. Фронти Великої Вітчизняної війни наближалися до Волги та вершин Кавказьких гір, коли на початку жовтня 1942 року на узбережні пляжі висадилися Балабановка, Лебедівка та інші; море викинуло майже 2 тисячі тіл загиблих військовослужбовців. Лише одиниці з них (переважно, ймовірно, служили у військово-морському флоті) змогли дістатися до берега плавом. Однак на них, обігрітих та нагодованих місцевими жителями, розпочалася полювання румунської поліції. Окуповані румунські власті наказали місцевим жителям збирати тіла, які викинуло море, та доставляти їх у спеціально відведені місця. На основній масі загиблих була радянська військова форма. Лише у деяких зустрічалися документи, які румуни одразу вилучали. Померлих ховали, скидуючи тіла у ями (багатьох поховали у рову на кладовищі біля села Ніколаївка), а в одному із місць, над зложеними під урвищем тілами, просто підірвали схил... Згодом море змила обрушившийся грунт, і зараз останки загиблих знову лоскотить морський прибій...
Довгі роки у нас взагалі не згадували про трагедію в районі маяка Будаки.

Лише в книзі Дмитрієва «Атакують підводники» з'явилася інформація, що це судно загинуло від торпеди радянської підводної човни.

Офіційні німецькі джерела також були не надто говорливі щодо трагічної події на судні. Для прикладу наводимо дані з довідника «Deuthlands Handelsschiffe 1939-1945», виданого у 1974 році в Гамбурзі: «1942 рік, рейс Очаків-Констанца. У той день транспорт «Зальцбург» атакований і торпедований у Будаки радянською підводною човною «М-118». Ця човен була знищена румунською канонерською човном «GHICULESCU». Румунські кораблі, що супроводжували конвой, не змогли запобігти цій втраті...»

Отже ...

1 жовтня 1942 року. У північно-західному районі Чорного моря дув північно-східний вітер силою 5–7 балів, поверхня моря була неспокійна, чим і скористалися німці для переходу через небезпечний ділянку шляху. О 5:00 ранку з Очакова вийшов невеликий конвой, до складу якого входили німецький транспорт «Зальцбург» (валова реєстрова місткість — 1742 валових реєстрових тонн) та болгарський пароплав «Цар Фердинанд» — 1994 валових реєстрових тонн.

Конечний пункт слідування — район устья Дунаю. Перехід до Бугажа забезпечувався охороною з чотирьох катерних тральщиків «FR-1», «FR-3», «FR-9» та «FR-10». Цей конвой отримав неофіційну назву «Південний».
Погода, тим часом, погіршується. З Одеського порту, через зміну стану погоди (північно-східний вітер посилюється до 7 балів) та високу хвилю, скасовано вихід танкера «LE PROGRESS», але, незважаючи на все, о 9:00 надійшла радіограма: «Південний конвой Одесу пройшов».

Переодолевая хвилі й вітер, судна південного конвою продовжували рух і о 12:40 проходять Бугаж, на траверзі якого відбувається зміна конвоїрів. Маломірні катерні тральщики «FR-1», «FR-3», «FR-9» та «FR-10» о 13:00 укрились у порт Бугаж, а о 12:35 в охрану двох транспортів увійшли румунські кораблі. Це канонерські човни «LOCOTENENT COMMANDOR STIHI EUGEN» та «SUBLOCOTENENT GHIGULESCU KONSTANTIN» — «GHICULESCU», а також катерного тральщика «MR-7». У далекому прикритті конвою над морем кружляє румунський розвідувальний літак BV-138. Море все ще неспокійне, конвой слідує близько до берега — мілководдя хоч якось гарантує його від атак з боку підводних човнів. О 13:55 надходить чергове повідомлення: «Супровід відбувається бездоганно».

І раптом о 13:57 у точці з координатами 450 55' північної широти та 210 05' східної довготи біля борта другого судна «Зальцбург» розлягнувся вибух, і вгору, вище надбудови та щогл піднявся стовп води. Судно торпедовано, але ким — це лишається невідомим із кораблів охорони — настільки характерних для торпедних атак того часу сліду торпеди, випущеної підводною човном, не видно — хвиля та піна приховують усе. Кораблі охорони кидаються в контратаку — але оскільки не помічено точки залпу та відстані, яку пройшла торпеда — їхні бомби глушать лише рибу, і в 14:07 румунська канонерська човна «STIHI», на борту якої перебував командир конвою, повідомила в штаб морських операцій про атаку підводної човни у точці з координатами 450 55' північної широти та 300 21' східної довготи. Была объявлена противолодочная тревога.

В 14.20 у штаб надходить сигнал про виявлення підводної човни патрульним літаком, що патрулює над морською поверхнею, але це відбувається у точці приблизно за 2 миль від місця катастрофи. Це повідомлення змушує німецьке командування повертати рятувальні дії й, побоюючись дій кількох радянських підводних човнів, прийняти рішення: «STIHI» — патрулює місце загибелі судна та продовжує рятувальні операції, а «MR 7» припиняє їх і наздоганяє відправлений на південь пароплав «ZAR FERDINAND» для охорони його під час переходу до Сулини. Незабаром туди ж направились обидва канонерські човни.

У 15.45 командир конвою з канонерської човни «STIHI» надіслав чергове радіоповідомлення до штабу, повідомляючи, що «Зальцбург» затонув на мілководді, над водою залишилися лише щогли та надбудови, а погана погода, сильний вітер та хвилювання на морі, а також нестача рятувальних засобів значно ускладнюють проведення рятувальних робіт. Тільки після цього повідомлення — о 16.45 німецькі катерні тральщики «FR-1», «FR-3», «FR-9» та «FR-10» виходять із Бугажа до місця загибелі судна, а о 17:32 надходить наступне повідомлення, де є такі рядки: «70 росіян висіли на щоглах». Якщо німці особливо не піклувався про долі загиблих на потопленому транспорті, то румунське командування військово-морських сил все ж вирішило звернутися по допомогу до місцевих рибалок, які були підняті по тревозі та послані в море. Точна кількість врятованих ними невідома, але без сумніву частина військовополонених була врятована рибалками берегових сіл. Разом після румунських вказівок до полудня 2 жовтня було піднято з води ще 42 військовополонених.

О 20:00 в порт Сулина увійшов болгарський пароплав «ZAR FERDINAND», доставивши частину врятованих, серед яких було 13 членів екіпажу «Зальцбурга», 5 німців-артилеристів-зенітників із розрахунку зенітної установки загиблого судна, 16 охоронців та 133 військовополонених.

О 23:00 рятувальні роботи завершені, катерні тральщики «FR-1», «FR-3», «FR-9» та «FR-10» були доставлені до порту Бугаж ще 75 врятованих військовополонених.

Усього ж на транспорті «Зальцбург» за різними даними загинуло 6 німців (або 4 німця й 1 італець) та не менше 2080 військовополонених (точна кількість загиблих серед радянських громадян під час катастрофи «Зальцбурга», як і загальна кількість їх, які були на його борту, не встановлена).

Навіщо ж виникла потреба одночасного перевезення настільки великої кількості військовополонених на одному судні? Захоплювачі використали полонених на роботах з перших днів. У тилові райони вивозили металолом (збиту в боях техніку та озброєння), а завантажити його на судна можна було лише вручну. За офіційними німецькими даними на борт судна «Зальцбург» було прийнято 810 тонн залізної руди (за іншими даними, вугілля) та 2300 радянських військовополонених. Але й руду, й вугілля завантажують і вивантажують, як правило, за допомогою грейферів. Полонені, ймовірніше за все, використовувалися для завантаження на борт судна небезпечного грузу — боєприпасів, що зазнали пошкоджень, та металобрухту. Ось і пояснення появи великої кількості пошкодженого боєприпасу в районі судна.

Тепер повернемося до долі підводної човни, екіпаж якої «залічується» як вдала торпедна атака на транспорт. Радянська підводна човен «М-118» (командир капітан-лейтенант Савін Сергій Степанович)

Командир підводної човни «М-118» Савін С.С. та екіпаж

вийшла на позицію № 42 (район мису Бурнаса) із Поти 22 вересня 1942 року. За планом, після прибуття на позицію (а це мало відбутися вранці 25 вересня), вона мала повідомити про це у базу по радіо. Однак повідомлення від човна не надійшло, і всі подальші припущення щодо можливих дій її екіпажу базуються лише на даних тодішніх противників і не мають підтвердження в радянських архівах. Тому застерігаємо одразу — причиною загибелі транспорту з радянськими військовополоненими або «хіві» на борту не можна однозначно вважати торпеду радянської підводної човни.

Хіві — так звані добровільні помічники німців, які набиралися (у тому числі примусово) із місцевого населення на окупованих територіях та військовополонених.

Офіційна версія загибелі радянської підводної човни «М-118» звучить так — через півтора години після атаки біля маяка Будаки підводна човна була виявлена забезпечуючим протичовнову охорону конвою німецьким гідропланом BV-138 із складу 3-ї ескадрильї 125-ї розвідувальної авіагрупи. Літак скинув на човен кілька глибоких бомб, а також навів на неї румунські канонерські човни «STIHI» та «GHICULESCU» із складу охорони конвою. З них на місце виявлення човна у 16.35–16.40 було скинуто 7 глибоких бомб, після вибухів яких румунські моряки «спостерігали масляні плями та підняте обмундирування» (за іншими даними — «плями солярки та дерев’яні уламки» або «дерев’яні фраг­menти й шматки обмундирування»).

Літаюча човна BV-138C

На цьому місці румуни скинули буй, а на наступний день прислали водолазів, які, однак, не виявили потопленої підводної човни. Точність цих даних також перевірялася в радянські часи, але загиблу човну у зазначеному районі знайти не вдалося.

 

Історія зберегла для нащадків склад екіпажу М-118, і тільки імена загиблих військовополонених залишаються для нас таємницею.

Пам’ятна дошка на борту потопленого «Зальцбурга» була встановлена лише у 2010 році дайверами одеського підводного клубу «Кусто». Таким чином, «Зальцбург» отримав статус підводного меморіалу лише завдяки зусиллям ентузіастів.

За матеріалами Інтернету
обробив Кузнєц С.