Людмила Сенчина — Золушка з Миколаївської області
Є артисти, мода на яких ніколи не пройде. У серцях слухачів вони будуть незалежно від тенденцій музичного ринку, бо їх пісні давно зайняли верхні рядки хіт-параду народної любові. Саме до таких артистів належить і ленінградська співачка Людмила Сенчина. Чудова, талановита співачка з незвичайним, кришталевим голосом, ліки для душі.
Українка з циганськими коренями
Майбутня Золушка радянської естради народилася у маленькому хуторі Кудрявці в Миколаївській області. За офіційною версією це сталося 13 січня 1950 року. Насправді все сталося 13 грудня. До того ж Людмила народилася молодшою. Тато, якому нелегко жили, вирішив потурбуватися про доньку, щоб та змогла раніше піти на пенсію, і додав кілька років.
Тато, дідусь та бабуся по батькові — молдавські цигани, а мама — українка. Тому Людмила поєднує в собі величезну енергію, підприємливість, кмітливість, витривалість, темперамент та безшабашність. Можливо, тому пісні про ніжність і любов у її виконанні звучать особливим чином, адже цигани — ліри́чний і романтичний народ.
Ось як Людмила згадує своє дитинство.
– Я ніколи особливо не бешкетувала, хоча росла, можна сказати, на вулиці, – згадує співачка. – Жили ми у глухому українському селі Миколаївської області. Єдина небезпека, яка могла тебе там підстерегати, це якщо випадково змія вкусить, але таке було надзвичайно рідко. Всі один одного знали, можна було увійти у будь-який дім, де тебе завжди нагодують. Ніхто нас, дітей, не виховував у прямому сенсі цього слова — ми просто робили те, що просили. У мене були свої обов'язки по дому: годувати курей, щось зробити на городі. Так що виховувала сама життя. Батько був директором клубу, мама — учителька школи. Так їм ще й трудодні потрібно було відпрацьовувати. В школу я ходила пішки два кілометра в сусіднє село. Взимку дороги ніхто не чистив, так що прийдеш, а валянки повні снігу. А літом ми, діти, купалися в пилу. Вона була наче шовкова на дотик, прохолодна, і в спеку в ній було так приємно крутитися! Мама, звісно, була не дуже задоволена, коли я поверталася додому після такого розваги вся брудна з ніг до голови… А ще всі у нас у селі співали, усе робили з піснею. Наприклад, жінки в'яжуть снопи у полі і співають. Перше, друге, третє голосами! Там-то я і отримала свої перші уроки музики. І коли приїхала вчитися у Ленінград, сольфеджіо давалося мені дуже легко, бо оточуючі мене в дитинстві люди, навіть не чувши про таку науку, своїм прикладом мене багато чого навчали.
Людмила Сенчина в центрі
Коли Людмілі Сенчиній виповнилося десять років, тата — директора будинку культури — запросили працювати у Кривий Ріг. За всі роки навчання Людмила жодного разу не зрадила своїй прихильності — художній самодіяльності. У численних виступах перед криворіжанами її природний дар креп, загартовувався і з кожною виконаною піснею наближував її до вершин пісенного мистецтва та всенародного визнання.
За слідами Фроси Бурлакової
Українські жінки завжди співають, і в радості, і в горі, тому Люда з піснею виросла. І тоді з'явилася мрія співати на сцені. Через репродуктор дівчина дізналася, що в Ленінграді відбувається набір до театрального училища при консерваторії імені Римського-Корсакова. Після закінчення десятирічки Людмила Сенчина поїхала в Ленінград вступати на факультет музичної комедії.
Мама не хотіла, щоб донька ставала артисткою. Але мудра жінка не відмовилася, а повезла вступати в серпні, коли набір уже закінчився. Зупинилися у родичів на іншому кінці міста. Мама майбутньої артистки боялася трамваїв, тому пішки дійшли до училища до вечора. І тут, майже як у фільмі про Фросу Бурлакову, на виході зіткнулися з викладачем вокалу та головним концертмейстером. Людмила заспівала серенаду Шуберта, і їй дозволили здавати іспити пізніше.
«Хоч повірте, хоч перевірте»
Неможливо сказати, що навчання давалося легко, але природна наполегливість у досягненні мети, постійна робота над собою привели Людмилу в велике мистецтво, і її як найкращу ученицю залишили працювати в Ленінграді, у театрі музичної комедії, який став для колишньої криворіжанки справжньою альма-матер.
Вона брала участь у концертах відомих композиторів. Не варто забувати, що того часу зоряний небокрай радянської естради був прикрашений такими іменами, як Едуард Хіль та Едіта П'єха. І хоча Людмилі доводилося виконувати пісні майстрів, викреслені ними із своїх репертуарів, співачка Людмила Сенчина все ж досягла заслуженого успіху. Після пісні «Чудо-кони» Людмилу помітили. Однак справжній успіх прийшов до Сенчини разом із піснею «Золушка», яка стала її візитівкою, принесла не тільки любов народу, а й справжню земну любов.
До речі, «Золушку» вона ніколи не хотіла співати, бо була юною і прагнула співати серйозні пісні про велику любов. Анатолій Бадхен (наставник та диригент оркестра, у якому Людмила працювала) буквально із-під палки змусив її заспівати. Сказав: «Людочко, ти виконаєш цю пісню, і все твоє життя зміниться». Так і сталося. Напевно, секрет цієї пісні у тому, що вона кожній дівчині дає надію на кришталеву туфельку, а кожному юнакові — на зустріч із своєю принцесою.
