Очаківські нащадки протоієрея-сповідника Іллі Кутузова

У нашому місті Очакові живуть прості, скромні та на перший погляд непомітні люди. Але якщо заглибитися — це ціла епоха, величезна генетична пам’ять, глибокі корені, що й досі їх живлять. Валентина Ільинична Шевченко — донька священника, яка пережила голод і руїну, переслідування за віру, і… тому — найщасливіша, що не зламалася, вистояла, змогла виховати дітей у вірі, і жодне горе їй не страшне, бо вона не одна, а все життя з Богом, який веде її життям і дає випробування по силах.

А тепер усе по порядку. Батько Валентини Ільиничної — Ілля Кутузов Васильович народився 2.08.1903 р. у Полтавській губернії в сім’ї глибоко віруючих людей. Невдовзі після народження сина сім’я переїхала в с. Іванівське, Рильського повіту, Курської губернії.

Протоієрей Ілля Кутузов

Батько служив ремісником, але загинув у 1905 р. у Російсько-Японській війні. Мати Іллі Александра Кутузова була портнихою, шила і одяг для священиків. Ще в дитинстві вона зшила маленькому синьшикові стихарь, у якому разом з квартирантками Лізочкою та Сонечкою вони грали в «церкву», читали молитви, а пізніше, уже по-справжньому, Ілля служив у вівтарі.

Дружба з дочкою священника зміцнила думку присвятити себе служінню Церкви і привела Іллю до Курської духовної семінарії, в якій він навчався всього рік. У 1918 р. семінарію закрили. Повернувся додому. Офіцер, що знімав у них квартиру, хотів зробити з юнака кадрового військового, але воля Божа зберегла його для іншого служіння. Ілля захворів на тиф, довго лікувався, а мати випрошувала його, їздила по монастирях.

Вимолила. Видужав. Захотів побудувати власний дім. Але… забрали спершу до в’язниці, а згодом вислали в Архангельську область на лісозаготівлі на п’ять років, де було багато священиків. І тут промисел Божий зберігав свого служителя: половину етапу відправляли на будівництво Беломорського каналу, з якого практично всі загинули.

Приблизно в той же час вислали на Печори й його майбутню дружину, маму Валентину разом із рідною сестрою, яка загинула у 18 років на лісоповалі, просто потрапила під падаюче дерево. А мама повернулася до рідного брата Логінова Зосіми Яковлевича, який влаштував її в лікарню санітаркою, де батьки познайомилися, а пізніше — одружилися. Мати Юлія Яковлівна була з зажиточної багатодітної родини (с. Кянда, Онезький район, Архангельська область). Батько — відомий Архангельський купець — старався дати всім освіту, привчити до праці та привити християнські цінності. Але сім’ю розкуркували, вислали, а дім забрали під міську лікарню.

В 1939 р. народилася Валентина, а в 1942 р. від голоду помирає мама, коли дівчинці не виповнилося й трьох років. Усі тяготи з виховання малолітньої доньки брав на себе батько та замінив їй матір. І коли запропонували відправити трирічну доньку в евакуацію, він відмовився. Як виявилося, судно потрапило під фашистський обстріл і затонуло, всі загинули.

Під час війни Ілля працював на Архангельському лісозаводі рубщиком—бракельником, був бригадиром, знав англійську мову і допомагав спілкуватися з іноземцями. Маленька Валюша запам’ятала, як до них у барак приходили норвежці, і батько їм показував Біблію з 360 ілюстраціями, а вони казали, що теж вірять у Бога. Крім того, батько ще викладав у вечірній школі історію, займався самоосвітою. Але ніколи не приховував своєї віри в Бога, ходив у Іллінський собор, служив псаломщиком.
У 1946 р. повністю згорів лісозавод і люди залишилися без роботи. Саме тут збулася мрія всього життя. Саме в цей час єпископ Архангельський та Холмогоровський Леонтій (Смирнов) запропонував Іллі Васильовичу рукоположення у сан диякона, в якому він служив у м. Соломбала Архангельської області в дерев’ян1 церкві Петра і Павла. Завжди брав із собою доньку, дитячу уяву якої була вражена фрескою «Страшний суд».

У 1947 р. єпископ Леонтій рукопоклав Іллю до священників і дав парафію в с. Ковда, Кандалакшського району, Мурманської області, де служив 13 років.

Церква Нікольська в с. Ковда, де служив о. Ілля

Ковдинська Нікольська церква, місце служіння батька Іллі Кутузова

Символічно назва районного центру — там у засланні розкривали кайдани й відпускали на свободу. Усі сили були спрямовані на відновлення стародавньої дерев’яної церкви святителя Миколи, яка 14 років стояла закритою. Сповідно треби по всьому району та в самій Кандалакші, куди ходив пішки 12 км, потім діставався поїздом. Зупинявся у сосланого Баринова, саме у нього вдома хрестив дітей, яких часто називали Валентинами на честь єдиної, щиро любимої доньки. До сьогодні люди пам’ятають його служіння, хресні ходи по селу, добрі справи та турботу про прихожан, допомогу нужденним. Коли людей змушували купувати облігації державного позики, батько Ілля все скуповував, щоб ніхто не постраждав. Словом, він був для людей рідним батьком.

На початку 60-х років повсюдно закривають церкви, люди виїжджають до великих міст. Прихід Нікольської церкви опустіє. Іноді Валюша стояла сама на службі, а батюшка співав за себе й за хор. У 1959 р. обманним шляхом закривають Нікольську церкву.

У 1960 р. Архієпископ Архангельський та Холмогорський Никанор переводить о. Іллю в м. Кіровськ Мурманської області настоятелем церкви Казанської ікони Божої Матері.

Тут він залишив про себе пам’ять «пастиря доброго, вірою і правдою служителя матері-церкви». Пам’ять про його служіння збереглася в серцях прихожан на довгі роки. Про нього говорили: «Отець Ілля був дуже віруючим батюшкою!» І в цьому його сила.

Духівництво та прихожани у підніжжя гори Айкуайвенчорр, за Казанською церквою (у центрі — архієпископ Архангельський і Холмогорський Леонтій (Смирнов), перший священник зліва — отець Іоанн Шастов, перший священник справа — отець Ілля Кутузов), поруч його донька Валентина. Мурманська обл., м. Кіровськ.

В кінці життя о. Іллію призначають благочинним Мурманського округу. Обов’язки благочинного у умовах постійних гонінь від світської влади суттєво підривають його здоров’я. Жодної відпустки за 22 роки. Тяжка хвороба внесла свої корективи і доводилося служити сидячи. Але священницького служіння не залишав до самої смерті.

Могилки прт. Іллі Кутузова (зліва) і Аграфії Шастової (права)

23.10.1968 р. перестало битися серце священника Кутузова Іллі Васильовича. За проханням Кировських прихожан, яких дуже любив свого пастиря, похований був о.Ілля у улюбленому Кіровську. За свідченням прихожанки Андреєвої Н.М. на могилі батюшки молитвами вірян Господь являв Свою допомогу.

Продовжив шлях батюшки його внук Сергій Шевченко, дуже на нього подібний, який закінчив Київську духовну семінарію та займається з дітьми недільної школи Очаківського Нікольського Собору. А Валентина Ільинична закінчила медичне училище, приїхала з чоловіком — військовослужбовцем в Очаків у 1961 р. і все життя невтомно трудилася: спочатку в дитячому садку №5, потім лікарняною сестрою в пологовому відділенні ЦРБ. Сергій також закінчив медучилище і працює в Очаківському лабораторному центрі.

У 2009 р. до Валентини Ільинични звернувся священник Василь Вольський з проханням прислати спогади про батька для внесення до історичних каталогів Православної Церкви усіх священнослужителів, постраждалих у роки гонінь від безбожної влади. І 9.02.2014 р. у день свята Собору новомучеників та сповідників Церкви вийшла стаття в «Місійонерській православній газеті» про протоієрея-сповідника Іллю Кутузова протоієрея Василя Вольського. Крім того, збирала матеріали про священиків мешканка с. Ковди В.І. Конева, яка також звернулася до Валентини Ільинични з проханням надіслати матеріали про отця.

Кажуть, людина живе, доки пам’ять про нього живе. Пам’ять про протоієрея Іллю Кутузова живе й буде жити вічно.

А для мене особисто Валентина Ільинична завжди була й буде зразком для наслідування, справжньою християнкою, що несе через усе життя пам’ять про батька.

Хочеться висловити величезну подяку Очаківському краєзнавець Ігорю Марченку за надану безцінну інформацію, яка доповнила спогади про батька Валентини Ільинични та його внука Сергія Шевченка.

С. Робулец