Наші сучасники. Отець Стефаній
Сьогодні під рубрикою "Наші сучасники" представляю протоієрея отця Стефанія, Благочинного Очаківського району. Маю щастя його знати та бути з ним у духовному спілкуванні.
Розмови з ним залишають у душі світлий слід. Його щира віра також допомагає парафіянам здобути її. Для кожного священника знаходяться саме ті слова, які можуть зцілити душу, дати сили та відправити на новий шлях, будучи вже здатним подолати життєві випробування.
Люди приходять до служіння різними шляхами. Найчастіше вони виростають у християнських сім’ях, де спілкування з Богом пронизує усі клітини сімейного укладу. Інші знаходять віру внаслідок тривалих мукливих пошуків. У простій робітничій сім’ї, де 25 червня 1948 року народився майбутній священнослужитель, віру не осуджували, але й не приймали. Батько — майстер цукрового заводу, мати — колгоспниця, виховували сина в любові, але й у строгості. Підліток сам обрав собі професію і навчався в ПТУ на зварювальника та наладчика. Служба в ракетних військах на Далекому Сході стала гарною школою життя, а постійне прагнення до знань привело його до Тернопільського політехнічного інституту на факультет водного господарства та будівництва. Одночасно юнак працював інженером-теплотехніком на заводі, оскільки вже створив власну сім'ю.
Можливо, здобуття віри відбувалося протягом багатьох років, якби не з’явився у нього духовний наставник. Двоюрідний брат був віруючою людиною, регентом у храмі. Спілкування з ним допомогло юнакові переглянути свої погляди, ставлення до життя. Основи православної віри, які він здобув від наставника, непохитно лягли в душу. Йому стало зрозуміло, що, віруючи в Бога, людина стає духовно багатшою, знаходить назавжди внутрішню опору, у будь-яких, найскладніших обставинах не залишається самотнім - з ним Бог, Богородиця та вічно поруч Ангел-Хранитель.
Рішення присвятити себе служінню Господу у 33 роки (рік Христа!) привело його до Одеської духовної семінарії, після закінчення якої у 1982 році був рукопокладений. Пастирська служба молодого священника почалася у Вассіятському молитовному домі Єланецького району Миколаївської області. В Очакові о. Стефаній з 1987 року, а з 2005 року є Благочинним Очаківського району.
Стати мешканцем Очакова, він із радістю здивувався місцезнаходженню міста, пам'яткам історії цього колись самого південного форпосту Київської Русі. "Господь створив це місто маленьким раєм," — говорить він. — "Скільки істинних християн черпають тут благодать та натхнення!"
«Малий рай», однак, виявився повним проблем. У історичній будівлі Свято-Нікольського військового собору тоді розташовувався військово-історичний музей ім. А.Б. Суворова. Звичайно, увічнювати пам'ять видатного полководця потрібно, але храм має бути відроджений, — вирішив о. Стефаній та його однодумці. Так розпочався шлях, типовий для багатьох священнослужителів: відродження храму з небуття. Йому допомагали Митрополит Київський і всієї України Володимир, Є. Заудальський — у ті роки голова Очаківської адміністрації, паство. Батюшка домігся прийому у найвищих на той час посадових осіб — Президента СРСР М. Горбачова, голови Ради Міністрів СРСР Н. Рыжкова, Президента України Л. Кравчука. Він переконував владу, що великий Суворов був істинно віруючою людиною і ніколи б не допустив, щоб із храму зробили музей — навіть на його ім’я. Багатовіковий тернистий шлях успішно закінчився, правда перемогла. Після повернення будівлі церкви розпочалися роботи з відновлення дзвіниці. У 1999 році очаківці приймали у соборі найвищу духовну особу України — Блаженнішого Митрополита Володимира. Парафіян Свято-Нікольського собору є також мої батьки.
Сам отець Стефаній править службу у невеликій Свято-Нікольській церкві. Однак прихожан не турбує її скромність. Вони приходять сюди за словом християнської мудрості, шукають моральної опори, підтримки, щоб розділити з іншими віруючими радість причащання до благодаті Божої.
Священник об’єднує людей довкола добрих справ, підтвердженням чого є приведення до належного стану старого кладовища, поблизу якого розташована церква. (На міському некрополі поховані багато достойних громадян Очакова, а деякі надгробні пам’ятники становлять художню цінність). Минулого літа ми з отцем Стефанієм оголосили суботник, і люди відгукнулися. Зроблено було багато. У наступних суботниках планується відновити плитку на доріжках, пофарбувати огорожу кладовища, встановити ліхтарі.
Очаківський благочинний продовжує багатовікові традиції просвіти, започатковані ще першосвятителями. Любов до знань, до книги, до усного слова, що несе світло, притаманні й отцю Стефанію. У нього знайшовся вірний союзник у колишнього (Ред.) директора Очаківської центральної районної бібліотеки Г. І. Скрипниченка. Пам’ятаю, яку яскраву та змістовну промову виголосив батюшка на 80-літньому ювілеї бібліотеки. Як глава княжого Дому Горчакових, я вдячний йому за моральну та духовну підтримку наших благодійних та просвітницьких акцій.
Проводячи велику благодійну та виховну роботу серед територіальної громади, закликає до миру та поваги до законів. Він молиться, щоб Господь зберіг Україну в єдності без кровопролиття, щоб між людьми не було нерозуміння. (...) Батюшка приймає кожну людину такою, якою вона є, діє як батько, який ніколи не завдасть болю, завжди підтримує та направляє на шлях істини. При церкві діє недільна школа, де отець Стефаній, різносторонній та обдарований чоловік, прищеплює знання та віру юних прихожан.
У сім'ї отця панує доброта, взаємне терпіння, розсудливість. Допомагає й те, що відчуття гумору у отця Стефана. Мало хто знає, що матуся допомагає лежачим хворим, доглядає за ними, не рахуючись із часом. У своїх дітях він зазнав гонінь від воюючих атеїстів. Син Анатолій, зараз фермер, і донька Леся, педагог, пережили важкі дні, коли їх не приймали в українську школу, аби вони не пропагували християнську мораль. Зате зараз старший вінок Роман закінчує Почаївську духовну семінарію і готується вступити до Духовної академії. Молодший онук Богдан також хоче стати священиком, бере участь у церковній службі і мріє, щоб дзвін нових церковних дзвонів лунав по всьому місту, даруючи людям надію на світле майбутнє України.
У серпні 2010 року в Почаївській лаврі він зустрічався з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, коли той разом із Блаженнішим Митрополитом Володимиром служив молебень із Акафістом Богородиці. Вісім священників, у тому числі й Очаківський благочинний, сповідували паломників. До 2000-літнього Різдва Христового отець Стефаній служив літургію в Києво-Печерській Лаврі. Отець Стефаній організовує паломницькі поїздки до християнських святинь.
За багатовікову службу високо духовною працею, за зміцнення моральних християнських цінностей та вірність духовним традиціям, очаківський благочинний нагороджений медаллю "За вірність дому Романових", відлиту з нагоди 400-річчя Дому, а також почесною грамотою Всеукраїнського Союзу аристократів України.
Своєрідно? Я вважаю, що найбільш яскравим і переконливим свідченням духовної та моральної величі отця Стефанія, а також загальної поваги до нього, є його обрання членом громадської ради при райдержадміністрації та виконавчому комітету міської ради.
Нехай Всемилостивий Господь укріпить Вас, отче Стефанію, прибавить душевної і тілесної сили, щоб ви й надалі несли високу обов'язок служіння людям.
Андрій Горчаков,
Глава княжого Дому Горчакових,
член Національного Союзу журналістів України
