«Акули пера» чи вісники добра? (До Дня журналіста присвячується)

Журналістами не стають, але народжуються, адже це не професія, а покликання. З розвитком ІТ-технологій інформація все більш охоплює всі аспекти нашого життя. Журналістику, як і письменницьку працю загалом, без сумнівів можна віднести до видів мистецтва, адже ця мала літературна форма може привнести у світ сприйняття людини ту гармонію чи драму, на які здатні лише небагато прозових або поетичних творів.

6 червня наша країна всенародно відзначає День професійного визнання заслуг тих, хто нерідко ризикує не лише честю, але й життям. Важко уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події та факти нашого життя. Усвідомлюючи величезні заслуги журналістики у формуванні принципів сучасного демократичного суспільства, як невід’ємної частини європейського та світового соціокультурного простору, Перший Президент України Л.М.Кравчук підписав указ, який зобов’язував встановити у республіці новий «професійний день працівників засобів масової інформації – День журналіста». Цей крок став відповіддю на прийняття Союзу журналістів України до рядів Міжнародної федерації журналістів при ООН. (м. Брюссель). Українська організація, заснована ще в 1959 р., влилася у когортy провідних інформаційних структур планети. Відтепер кожна стаття або публіцистичний твір є надбанням не лише України, але й всього цивілізованого світу.

Багато чого для розвитку вітчизняної журналістики зробив Ігор Любченко, голова правління НСЖУ у період 1997–2012 рр. На відміну від керівників інших професійних союзів він зміг зберегти все найкраще, що отримала організація у радянські часи. Найактивнішою та найчисельнішою у складі НСЖУ є Одеська обласна організація журналістів, що налічує 2 тис. професіоналів.

Як не величають пишучу братію: то «акулами пера», то «п’ятою колонною влади»... Без сумніву, частково праві ті, хто так вважає. Немало є журналістів, готових продати і честь, і совість, не злякавшись втратити своє обличчя та довіру читачів, не пробуджують своїми статтями та телевізійними сюжетами ті почуття, які здатні консолідувати націю. З’явилася на початку 90-х років так звана «жовта преса» привела до своїх рядів, м’яко кажучи, «нечесноплотних» журналістів, що перебувають у стані постійної гонки за гарячими новинами, скандальними фактами та відвертою брехнею, поданою під грифом сенсації. Дуже шкода цих «акул пера», адже їм не відомі ті прекрасні, благородні пориви, якими керувалися видатні наші колеги: Іван Сиромолотний, Євген Вербило, Іван Гайдаєнко, Борис Дерев’янко, Анатолій Самойленко, Георгій Гонгадзе та інші.

Яким би складним та суперечливим не здавалося історичний сучасний розвиток масових комунікацій, без сумніву величезне значення журналістики для розвитку сучасної цивілізації. Вона чинить зростаючий вплив на долі людства, тому надзвичайно важливим є її подальший розвиток на засадах гуманізму, демократії, поваги та збереження культурної різноманітності народів світу.

Довгий творчий шлях пройшла Очаківська преса, заслуговуючи визнання та повагу мешканців міста. Найстаріша районна газета Миколаївської області «Чорноморська зірка» (колишня «Колективіст Очаківщини») виходить з 1919 року. Газета міської ради «Очаків» з’явилася вже в новітній час, але також встигла зайняти гідне місце в інформаційному просторі міста. Скільки вже написано про нього, а скільки ще попереду написати тим, хто присвятив своє життя настільки благородній, настільки й складній професії, і про яких ми не могли забути в плеяді всіх всенародних святкових заходів.

У переддень Дня журналіста у малому залі Очаківської міської ради відбулося урочисте вшанування наших талановитих вісників подій: С. Мандыбури — відомої журналістки, матері трьох дітей, нещодавно повернулася з АТО, Л. Кочмар, статті та поетичні твори якої отримали визнання на Першому форумі літераторів Очаківщини, С. Кузнеця — депутата Очаківської міської ради, журналіста та краєзнавця, що ведуть дослідницьку роботу у сфері історичних розвідок, С. Робулец — невтомний трудівник у культурному, громадському та миротворчому поприщі. Усім їм за клопотанням КДГ були вручено прибули з Києва Почесні грамоти НСЖУ на ознаменування плідної діяльності в ім’я створення сучасної медіа-спільноти України. Одночасно приємно й боляче було почути від нагороджених, що це їхні перші нагороди за роки журналістської діяльності. Так, пророків у своїй вітчизні немає. Залишається відкритим для кожного журналіста питання: «Хто я — акула пера чи вісник добра?». Не заблуджуючий розум, але серце нехай дасть відповідь, що відображає сутність нашої віри — у добро чи зло, у творення чи руйнування, у любов чи ненависть, у культуру спілкування чи гірке критиканство. За вірою ж нам і дано буде.

Андрій Горчаков,
член Національної спілки журналістів України
та Міжнародної федерації журналістів при ООН