За Алектором — Дашів

Карта України в XV столітті. Сучасна реконструкція

Про Дашів ми знаємо з двох джерел: ханські ярлики та свідчення Михалона Литвина:

«Наскільки наш Борисфен незручний для перекопців літом, настільки він вигідний для них взимку, бо тоді, з припиненням судноплавства, вони з повною безпекою пасуть свої стада за рвом на островах і серед лозових зарослей на цій річці; вони називають її текучою медом і молоком, бо річка ця у верхів'ї пролягaє через лісові краї, багаті бджолами, а в нижній частині — через степи, багаті пасовищами, і тому приносить у надлишку мед і молоко жителям свого узбережжя; ці міркування спонукають татар дбати про збереження миру та союзу з власником Борисфена — великим князем литовським. Річка ця від верхів'я до гирла протікає по старим литовським володінням у міста, які я оглядав: В'язьма, Дорогобуж, Смоленськ, Дубровна, Орша, Могилів, Рогачів, Бихів, Речиця, Любеч, Чернігів, Канів, Черкаси та Дашів або Очаків, де Дніпро впадає в море, розділившись на 12 гирл, зливаючись далі в один лиман»

(Литвин Михалон. Про звичаї татар, литовців та москвитян. МДУ. 1994)

Михалон Литвин - посол Великого князівства Литовського у Кримському ханстві, мемуарист-етнограф XVI століття. Склав у 1548-1551 роках записки «Про звичаї татар, литовців та москвитян», видані в Базелі в 1615 році»

Історики впевнені, що Михалон Литвин — це псевдонім. Для нас це не принципово. Важливий сам факт, що він, найімовірніше, тримав у руках ханські ярлики і гарно собі уявляв розташування литовських фортець.

У цьому не сумнівається Брун Ф.К.:

«У будь-якому разі Михайло Литвин свідчить: Очаків також називався Dassovr. Можливо, місто так було назване на ім’я старости Перемишля Дашко, який разом із князем Василієм Острозьким звернувся до хана Узбека ще в 1341 році з проханням звільнити їх від іго Казимира III, і можливо тоді ж переселився до країни, що залежала від орди.»

(Чорномор’я. Збірник досліджень з історичної географії Південної Росії. У 2-х томах. Одеса. 1879-1880.)

Філіп Карлович Брун (1804 – 1880) в 1866 році був тимчасово призначений на посаду доцента всеукраїнської історії у Новоросійському університеті. Рада університету у 1868 році присвоїла йому ступінь почесного доктора всеукраїнської історії, а 24 лютого 1869 року був обраний екстраординарним професором». Мав чин станового радника.

Ідею про те, що Дашів названо на честь старости Перемишля, підтримав наш краєзнавець Страшний С.В.:

«Перемишльський староста Дашко, спільно з багатьма втікачами з Галичини, також перейшов у залежне від орди Дике Поле і на місці нинішнього Очакова заснував поселення Дашів (Daszkow, за іншими джерелами Dassow).
…З огляду на нечисленні залишки, приміщення поселення були з каменю-ракушняку або деревно-каменними, обмазані глиною. Поселення в основному розташовувалося на невеликому ділянці мису новочорноморської тераси (нині майже повністю змитої) біля невеликого прісноводного озера, розташованого у центрі мису (район нинішнього рибокомбінату). З півночі його прикривав високий обривистий морський берег.»

(Олександр Стражний. Сергій Страшний. Талантлива життя, стисло подана. Життєпис та творчe спадщина Сергія Варфоломейовича Страшного.) 

Сергій Варфоломійович Страшний (21.01.1924-3.05.1991) - лікар, історик-краєзнавець. 

За гіпотезою Бруна Ф.К. та Страшного С.В., Дашів існував близько 200 років до Литовського завоювання. А те, що він дійсно існував, не викликає жодних сумнівів.

Одеський історик Ф. Петрунь вивчаючи ханські ярлики, показав, що існувало два Дашева. Один на Київській землі. Інший на місці Очакова.

«Потребують монографічного дослідження Дашів та Чорного міста. Ці відомості про першого датовані з 30-х років, для Чорного міста — від 1421 р.»
Молчанівський («Огляд відомостей про Подільську землю до 1434 р.», стор. 295) помилково ототожнював Дашів трактату Швидригайла з Ягайлом від 1431 р. із містечком тієї назви біля Київської губернії, Липівського повіту, але там Daszkow згадується поруч з Kaszubinow (Scarbiec Даниловича, II, № 1592), так само як і в «Списку міст» (після Kaszakenow Daschau). І ярлики його згадують знову в групі степових замків - «город Дашов» після запису «Чорний город».

(Федір Петрунь «Ханські ярлики на українські землі».)

Федір Євстafyович (Остапович) Петрунь (1894-1963) - відомий український учений, історик, географ, краєзнавець і бібліограф. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету (1912-1919), спеціалізувався на історії географії, історичній географії та картографії.

Загадку Чорного міста розкрив Б. Черкас:

«Яскравою військовою акцією, що повністю продемонструвала згадані якості та можливості військових систем українських княгств, стало зведення фортеці в гирлі Дністра. 1421 р. навпроти Белгорода-Дністровського литовський правитель зводить Чорний замок.»

...У Подільському та Київському князівствах повністю таємно були підготовані будівельні матеріали - камені та ліс, для їх транспортування зібрано 4 тис. телег, а на кордоні зосереджено 12 тис. воїнів та робітників. Європейський дипломат Жильбер де Лануа, проїжджаючи через Волинь та Поділля, звертав увагу на багато дрібниць, але жодного свідчення про ці підготовки не дає, отже забезпечення таємниці було повним. Напевно саме тоді через Південний Буг був перекинутий міст, спочатку дерев’яний, а потім кам’яний, залишки якого існували ще в кінці наступного століття. Він був частиною шляхів, за допомогою яких можна було швидко переправити через степ велику кількість людей і возів. Коли підготовка завершилася, подільський воєвод Гельдилгольд рушив степом швидким походом і несподівано з’явився перед Белгородом. Фортеця була збудована за місяць. Пізніше подібні замки Вітовт розташував уздовж всього Чорноморського узбережжя від Дністра до Дніпра. Їхній стан і утримання гарнізонів мав піклуватися власник Київського князівства, до складу якого входив увесь названий територіальний масив. Недарма ще в XVI ст. татари називали правий берег Дніпра не литовським, а київським.»

(Черкас Б. Степовий щит Литви. Українське військо Гедиміновичів (XIV–XVI ст.))

Черкас Борис Володимирович (09.03.1976, Київ) - дослідник історії міжнародних відносин країн Центрально-Східної Європи та геополітичного положення України в XIV - XVII ст. Нагороджений стипендією Президента України. З 2003 р. — науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу Інституту історії НАН України. Кандидат наук з дисертації «Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханством (1502-1540 рр.)». Закінчив Міжнародну школу гуманітарних наук Східної та Центральної Європи при Варшавському університеті.

Сучасні історики сходяться на тому, що в 1415 р. — за іншими джерелами в 1412 р. — литовський князь Вітовт заснував фортецю Дашів.

Інтерес представляє спосіб, яким вона зводилася. Про це так пише Полонська-Василенко Н.Д. у своїй «Історії України»:

«... Це розв’язало Вітовту руки, і він почав будувати фортеці в степу ... Фортеці будувалися великими суспільними силами — по 10-12 тисяч селян із 400 возами там працювало. Під фортецями оселився володір бояр з обов’язком нести військову службу, татари та інші люди. Під охороною фортець з’явилися села. Хаджибей став великим портом, звідкі вивозили хліб у Візантію. Так, за Вітовта, Правобережна Україна знову заволоділа Чорномор’ям».

Наталія Дмитріївна Полонська-Василенко — український історик-емігрант, дійсний член наукового Товариства імені Шевченка, Української Свободної Академії Наук. Автор однієї з кращих книг з історії України. «Історія України»

Якщо вірна заувага С.В.Страшного, то Дашів існував близько 200 років. А те, що він дійсно існував, не викликає жодних сумнівів.

Рабулец Ю.Н.