«У неї танцюють усі …»

��Світочка Кравцова... Знаєте таку? Так, знаєте! Лише ви знаєте Світлану Володимирівну Козлову, а я – мініатюрну, витончену, як фарфорова статуетка, весела й завзяту піонервожатку школи №1 Світочку Кравцову. Здається, ніхто в місті не називав її повним ім’ям, а тим більше по ім’ю–по батькові, лише «Світочка». А інакше й не могло бути.

Ну подумайте самі: рівно півтора метра зросту (ні, сто п’ятдесят centimetрів), незмінні титули «міс Граціозність», «міс Ізящність» і т.п. на престижних хореографічних конкурсах, які здаються наївністю та абсолютною безпорадністю – ну яка тут «Світлана Володимирівна»?

Хто давно знає Світлану, повністю зі мною погодиться. Так було. Було ...десятків років тому. І весь цей час я з радістю та захопленням спостерігала, як дитяче й юнацьке захоплення танцями перетворюється для неї на справу всього життя. Справу, яку вона робить професійно й з найбільшою любов’ю, любов’ю до дітей і до танцю. Багато з нас, а особливо працівників культури, можуть згадати чимало прізвищ талановитих хореографів, які колись жили й працювали в Очакові. Деякі з них сяяли, як зірочки, але з різних причин зникали кудись.

А ось Народний ансамбль танцю «Золотий колос» відзначає вже своє тридцятиріччя. І без Світлани Володимирівни його уявити просто неможливо.

Будемо шукати секрет цього успіху разом? Ні, ніякого секрету. Близько двадцяти років тому ми разом з нею були на обласному семінарі керівників хореографічних колективів. Вона, звичайно, як керівник, а я... ну як людина, яка дуже любить танцювати й не плутає праву ногу з лівою.

Два дні постійної хореографії привели до того, що я, ледь дихаючи, сиділа на підлозі в танцювальному залі, прислонена до стіни. Дивно, що поруч зі мною сиділи приблизно в таких же позах керівники інших танцювальних колективів області. І тільки Світлана наполегливо повторювала танцювальні па за запрошеними з Києва переможцями всесоюзних і міжнародних танцювальних конкурсів. Підводячи підсумки семінару, його керівник сказав (я запам’ятала): «Я давно на наших семінарах спостерігаю за цією талановитою дівчиною. Вона не просто працює — вона паше!». Можливо, не зовсім доречно ставити поруч такі поняття, як «танець» і «паше». Не знаю. Але він це поставив.

Мене завжди захоплювала неймовірна організованість вихованців Світлани Володимирівни. У будь-якій ситуації – жодної паніки, жодної суєти.

Усі чітко знають, де мають стояти, в який момент куди йти, що і коли робити. І не забувайте, що це діти. Маленькі й не дуже, спокійні й агресивні, ліниві й працьовиті, виховані й.... Але все у потрібний момент абсолютно синхронно виходять на єдиний фронт.

Я завжди радів успіхам колективу та його керівника. Захоплювався щиро, але «зі сторони». А три роки тому я привів до «Золотого колосу» свою онуку і, природно, побачив «кухню» цього дивовижного танцювального процесу.
Після першого заняття я, ледь стримуючи сміх, буквально випала з танцкласу. Кілька хвилин потому, витираючи сльози сміху, підійшла до Світлани й запитала: «Чи справді з цих гидких качат можна зробити щось?» Вона лише посміхнулася. І коли 29 квітня на концерті на сцені Дворця культури з’явилися 20 граціозних леді у капелюшках і з тросточками... слів для захоплення у мене вже не залишилося!

Ви всі бачили виступи вихованців колективу «Золотий колос». Ви звернули увагу на те, наскільки вони всі красиві? Ну дівчата — це зрозуміло. А от які ж красиві хлопці! Усі! І це при тому, що я сама (батьківський комітет — це зобов’язує) неодноразово вела з ними неприємні бесіди щодо... не зовсім нормативної лексики в їх виконанні. Знала про випадки недостойної поведінки. Іноді була свідком відвертого хамства. Але коли вони на сцені — і це все злітає з них, як випадкове, зайве лушпиння. На сцені вони принци, денді, ковбої, лицарі, козаки. Це все — магія танцю, магія справжнього мистецтва.

Якою ж тяжкою працею досягається ця нібито легкість! Як важко витягнути ту нещасну п’ятку так, щоб Світлана Володимирівна сказала: «Молодець!» Як непросто розтягнутися у шпагат, зберігаючи обов’язкову радісну усмішку! Як важко досягти абсолютної синхронності в рухах! Як майже неможливо... однак неможливого для колективу та його керівника просто немає! Можливо все!

Але — за повної гармонії у триєдності «дитина – керівник – батьки». І цієї гармонії наш керівник уміє досягати в будь-якому випадку. У неї танцюють всі. Хто краще, хто трохи гірше, але танцюють. Деякі не витримують — йдуть. Потім шкодують.
А Світлана Володимирівна, наша Світочка, замислюється над новими моделями костюмів, формує композиції нових танців, вирішує фінансові питання, ремонтує та оновлює старі костюми, домовляється про транспорт для колективу, шукає фонограми для нових танців, упорядковує величезний архів фотографій, що відображає культурне життя міста майже за піввіку, вимірює дітей (кожного!) для пошиву нових костюмів, бігає по магазинах у пошуках саме тієї стрічки або саме того кольору тканини…

Можу перерахувати це безкінечно. У цьому році для неї додалися ще й депутатські обов’язки. І це все — поза безпосередніми заняттями в танцювальному класі. Під час занять ця мила усміхнена жінка перетворюється на справжню залізну леді. Дисципліна на репетиціях сувора. Вимоги жорсткі, але прості й обов’язкові до виконання. І ця тактика дає свій результат. Він — у великій кількості дипломів, нагород, почесних грамот, лише незначна їх частина помістилася на стінах танцювального залу.
Він — у щасливих усмішках дітей, які закоханими очима дивляться на свого наставника. Він — в тому, що Народний ансамбль танцю «Золотий колос» вважається одним із найкращих у Миколаївській області. Він — в тому, що наш колектив відомий і любимо вже далеко за межами України, в тому, що він вносить свою частку в славу нашого міста.

А нашій дорогій Світлані Володимирівні від усіх батьків її вихованців — велика вдячність і найкращі побажання в подальшій роботі. Ми довірили Вам найдорожче, що маємо — наших дітей. І ми раді, що завдяки Вам вони стають красивішими, добрішими, відповідальнішими — одним словом, кращими. Ми дуже раді, що її величність Судьба з’єднала нас і наших дітей з Вами. Щастя Вам!

�Батьки дітей–учасників
Народного ансамблю танцю «Золотий колос»
довірили написати цю статтю Ларисі Маґу.

Газета «Чорноморська зірка» №180 від 21 травня 2021 р.