«Де закриваються бібліотекa, відкриваються тюрьми»
Кожен по-своєму уявляє рай,
мені він з дитячих років здавалося бібліотекою
Хорхе Луїс Борхес
451° за Фаренгейтом– температура, при якій
запалюється і горить папір.
Рея Бредбері
Десь місяць тому я вирішив познайомитися з творчістю братів Капранових. На щастя, у нашій бібліотеці є всі їхні книжки. Я добре знав батька Капранових, ми з ним зіграли не один десяток шахових партій у міських чемпіонатах. Я не читаю сучасну художню літературу, тож мене зацікавила їхня радше публіцистично-соціологічна книга «Закон братів Капранових», яка була написана у 2005 році. Книга геніальна за задумом і за простою мовою. А в прив’язці до 2016 року — просто пророча.
Як же моє здивування, коли почув щось на кшталт спроби закриття, або перенесення в інше місце Очаківської міської бібліотеки минулого тижня. Путч не вдалося. На захист бібліотеки стала громадськість. Я знову звернувся до книги Капранових і надаю слово їм.
Витяги з книги:
«До наших рук потрапили дані про кількість бібліотек у регіонах. Ну й що з того? - запитаєте ви. Але це ще не кінець. Наступним джерелом інформації став сайт ЦВК. Там є справді безцінні дані про кількість виборців у тих же регіонах. І оскільки з дитинства маємо схильність до цифр, то поділивши одну на іншу, ми легко отримали питому кількість бібліотек у розрахунку на 10 тисяч виборців. З цих даних склали просту табличку. І після цього залишилося тільки додати до неї ще одну колонки. Здогадуєтеся, яку?
Еге ж. З того ж самого сайту ЦВК ми дізналися, який відсоток виборців підтримав кандидата Януковича під час останніх президентських виборів.
Результати нас не просто вразили — вони… А втім, що там говорити? Милуйтеся самі. Для зручності ми відсортували табличку у порядку зростання підтримки Януковича.
Сказати чесно, нам стало образливо за рідну Миколаївщину. Але ми одразу згадали, що у рідному нашому Очакові є всього лише одна бібліотека на 14 тисяч мешканців. Тобто за Львівськими мірками треба було б відкрити додатково 5 бібліотек, а за Тернопільськими - 10! Цифра вражає, але вона об’єктивна».
І ще одне з останніх інтерв’ю братів Капранових для Укрінформу:
Д. К.: Ми у свій час ухвалили такий закон: порахували кількість бібліотек як своєрідний індикатор населення. Це був 2005 рік, якраз були дані зі свіжої виборчої кампанії, з яких ми взяли інформацію про виборців. І все склалося: чим менше бібліотек «на душу» виборців, тим більше голосів за Януковича (на останньому місці — Донецька, на передостанньому — Луганська, на третьому — Крим).
В. К.: А ви собі ці різниці й не уявляєте! Якщо в Тернопільській області було одинадцять бібліотек на 10 тисяч виборців, то в Донецькій — одна. У Донецьку сьогодні танки, а у Тернопільській їх ніколи не буде. І не тому, що там стоять протитанкові їжаки, а тому що там є бібліотеки.
Д. К.: Рубеж безпеки — Херсон: п’ять бібліотек на 10 тисяч виборців. І Херсон став для них кісткою в горлі з їхньою «Новоросією», бо був там єдиним українським містом, де український прапор не спускали ні на секунду. Тобто п’ять бібліотек — як індикатор культури тамошнього населення.
У шкільні роки мені запам’яталася геніальна бібліотека «Будинок офіцерів», де за щастя було мати абонемент. У 80-ті бібліотека курорту «Очаків». І незважаючи на всі труднощі, вижила Очаківська бібліотека. Я пам’ятаю її ще в «Будинку культури» у 60-ті роки. На другому поверсі дві невеликі зали. В одній — абонемент, в іншій — читальний зал. Для мене завжди був святом, коли ми з мамою раз на тиждень, у вихідні, відвідували бібліотеку. Найбільш сприятливий час — літо. Не потрібно ходити до школи. Читай до упаду. У 80-х я вже ходив до бібліотеки, розташованої в сьогоднішній будівлі. Десь у ці ж роки я прочитав геніальну антиутопію Рея Брэдбері «451 градус за Фаренгейтом». Ця книга занурила мене у світ мого дитинства. Зацікавила історія написання книги.
Кілька цитат Рея Бредбері:
«З дев’яти років і до підліткового віку я проводив як мінімум два дні на тиждень у міській бібліотеці в Уокігані, штат Іллінойс. А в літні місяці навряд чи був день, коли мене не можна було знайти там, ховаючись за полицями, вдихаючи аромат книжок, ніби заморських спецій, п’яніючим від них ще до читання.»
«Згодом, молодим письменником, я виявив, що найкращий спосіб надихнутися — це піти до бібліотеки Лос-Анджелеса і блукати по ній, витягуючи книги з полиць, читати — рядок тут, абзац там, виривати, пожирати, рухатися далі і раптом писати на першому зустрічному клаптику паперу.»
«Тоді я їв, пив і спав з книгами — усіх видів та розмірів, кольорів і країн. Це виявилося пізніше в тому, що коли Гітлер спалював книжки, я переживав це так само гостро, як і, вибачте мене, коли він убивав людей, бо за всю довгу історію людства вони були однією плоттю. Розум чи тіло — це гріх…»
«Не фашизм, свідком якого я був, спонукав мене на написання цієї книги. А спалення бібліотек в Александрії три тисячі років тому. Бібліотека для мене — святе місце. Я сам ніколи не навчався у коледжі. Я виріс у бібліотеці, яка, по суті, стала для мене університетом, і коли в глибокому дитинстві прочитав про спалення бібліотек в Александрії, мене це глибоко зворушило…»
Історія з Очаківською бібліотекою вразила мене не лише тим, що наш МЗС останнім часом протестує проти закриття єдиної української бібліотеки в Москві, а у нас таємно майже закрили свою, рідну. На жаль, це тенденція. Уже була третя школа, на черзі художня та музична, спортивна.
Гітлер, який спалював Гете, Шиллера, Томаса Манна, боровся з інакомисленням. Зараз вони борються за будівлі та споруди. І публічно книжки не спалюють. Навіщо? Достатньо на пару років залишити їх у неопалюваному приміщенні, або кілька разів змінити їм місце проживання. А ще років п’ять не оновлювати фонди, або підлити ртуть, або просто відбирати під егідою рішення сесії міської ради.
Мені за фахом доводилось спостерігати, як руйнувалася бібліотечна система у селах району. Я бачив, як гинули книжки, кинуті трупою у неотоплюваних приміщеннях. Я бачив, як гинув музей села Кам’янка, любовно створений Чумаком Я. Н. — видатним педагогом.
Мене приємно здивувала цифра — 2500 зареєстрованих читачів у Очаківській міській бібліотеці. Додайте ще щонайменше по одному члену сім’ї, у яких книги приходять, і це вже буде 5000 тисяч населення з 14000 тисяч населення.
Це підтверджує думку, що паперовий формат помре не скоро. І враховуючи, що середньостатистичному мешканцю неможливо придбати книгу з-за високої ціни, як і електронний носій, — залишається тільки бібліотека.
Я користуюся багатьма електронними носіями книг. І можу сказати таке: комп’ютер корисний для пошуку та обробки інформації, на електронній книжці зручніше читати лише щойно завантажений детектив. А Марселя Пруста й Осипа Мандельштама краще читати у паперовому форматі.
А «батькам міста» порада — залишити культуру в спокої. Як сказала героїня відомого фільму: «Не вчіть мене жити, краще матеріально допоможіть».
І добре запам’ятати фразу академіка Д. Льохачева «Там, де закриваються бібліотеки, відкриваються тюрьми».
Робулець Ю.Н.
