Ломбардний спуск (спуск Ломбарда)

Одна з найстаріших вулиць нашого міста. Якщо поглянути на карту міста 1909 р., вона звивистим вигином спускається по схилу у бік лиману й різко обривається серед пролетарських будівель Низовки.  

Фрагмент карти міста 1909 р.

Своєму назві вулиця ніяк не зобов'язана можливому розташуванню на ній ломбарда. Зазначимо, що на той період вулиці Очакова носили імена людей, прославивших наше місто, та своє ім'я у боях біля Очакова. Два подвиги стали приводом на початку минулого століття назвати ім'ям француза спуск у нашому місті.

Лейтенант Джуліано Ломбарда (Ломбардо) (1762 – 1791) – один із напівзабутих героїв російсько-турецької війни 1787-1791 років. Ломбарда народився на Мальті, за національністю він був француз. Приєднався до російського флоту незадовго до російсько-турецької війни 1787-1791 років. Під Очаковом він відзначився двічі.

15 вересня 1787 р. флотилла, яку контр-адмірал Мордвінов вирішив залучити для захисту Дніпро-Бузького лиману, стояла біля Кінбурна, нічого не вживаючи. Мордвінов займався підготовкою своїх суден і приймав проти турків лише оборонні заходи. 16 вересня 1787 р. Ломбарда помітив, що від Очакова йдуть ворожих суден вісім, і у нього визрів план. Немає нічого гіршого для дерев'яного вітрильного корабля, ніж пожежа. Саме тому на флоті завжди боялися бра́ндерів, метою яких було підпалювати й вибухати. Саме під таке судно Ломбарда вирішив замаскувати «Десну» і сміливо кинувся в атаку. Все сталося так, як очікував Джуліано. Побачивши уявного бра́ндера, турки поспішно почали рубати якорні канати. У суєті одне турецьке судно пішло на дно, інше зазнало сильних пошкоджень. Інші турецькі кораблі відступили під захист батарей Очакова. На російській галері, крім самого мічмана, ніхто не був навіть поранений. За цю битву Ломбарда отримав чин лейтенанта і був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

1 жовтня турки висадили на Кінбурнській косі десант. Під час бою Ломбарда на своїй «Десні» атакував прикривали висадку 17 турецьких суден і змусив їх відступити, позбавивши десант артилерійської підтримки. Через три дні Ломбарда попав у полон, рятуючи плавучу батарею під Очаковом. Але йому вдалося втекти з в'язниці до Константинополя. Повернувшись до Росії, воював у складі гребної флотилії на Дунаї і відзначився своїми подвигами в боях під Тулчею та Ізмаїлом.

Хвилі революцій та громадянської війни висунули нових героїв. Очаківський ревком 17.08.1920 р. у революційному порядку знімає з лиця Очакова незрозуміле для нього ім’я та перейменовує спуск на Плеханівський.

Плеханов Георгій Валентинович (1856 - 1918) російський політичний діяч, філософ, теоретик марксизму. Входив до числа засновників РСДРП, але до Жовтневої революції ставився негативно, передбачав майбутню громадянську війна та руйнування. У подальшому, коли ім'я Плеханова потрапило в немилість, спуск разом із ім'ям зник з карти міста. Його не перейменовували, а просто розділили між двох вулиць — Кирова та Червоно­партизан. Сам спуск існує і досі — хоч пройти ним уже неможливо. Ми з вами пройдемося.

Він починається від зовсім непомітного з'єднання з тією ж вулицею Нікольською (колишня Кирова). До того ж з боку центру міста його приховує будівля готелю «Гілея».

Спуск зустрічає нас звичайним виглядом тихої Очаківської вулиці одноповерхової приватної забудови з залишками покладеного ще у 70-х роках асфальту.

Спуск зустрічає нас звичайним виглядом тихої Очаківської вулиці з одноповерховою приватною забудовою та залишками асфальтового покриття, укладеного ще у 70-х.

Поклонники гурту «Сектор Газа» відзначилися на воротах одного з будинків.

Менше ніж за сотню кроків із щільного та неширокого «коридору» будинків спуск стає крутішим, а сама вуличка розширюється. Причина розширення лежить зліва. Одне з «головних» історичних місць міста. Десь тут на спуску ще в минулому столітті розміщувалася Митна застава.

Так само в цьому місці розташовувалася єврейська школа і проживала сім’я майбутнього радянського поета Арона Копштейна.

Копштейн Арон Йосипович (1915 – 1940) народився в Очакові в єврейській сім'ї шкільного вчителя. Батько викладав у початковій школі, потім служив нічним сторожем. У 1920 році він помер від голоду. У той же році померла від тифу мати. Залишившийся сиротою хлопчик був прийнятий до херсонського дитячого дому. Живучи у дитбудинку, Арон Копштейн закінчив семирічку і вступив на завод. Одне з перших віршів Копштейна було опубліковано в заводській багатотиражці. У 1933 році А. Копштейн видав першу книгу віршів «Хочемо, прагнемо, можемо» українською мовою. З того часу книги поета виходили майже щороку. Член Союзу письменників СРСР з 1934 року. У грудні 1939 р. пішов добровольцем на фінський фронт. 4 березня 1940 р. у бою взвод опинився в оточенні ворогами. Після прориву підрозділ з оточення вийшов — усе, крім його друга Миколи Отради. Тоді Копштейн зняв лижі, взяв санки і повз назад за тілом. Пуля ворога наздогнала Копштейна, коли він уже повертался назад.

Нікольська, 58. Двохповерхова будівля з напівпідвалом і першим поверхом, збудована на початку кінця 50-х — початку 60-х років. Вона розташована так, ніби глибше, надаючи місце для просторої площадки перед будівлею. Місцеві residents стверджують, що в збудованій будівлі розміщувалася в ті роки прикордонна застава.

У будинку єврея Яші (одного з найстаріших збережених житлових будинків вулиці) була їдальня, ...

… а кухня розташовувалася в будинку нижче двоповерхівки.

У подальшому в будинку почала працювати дитяча музична школа. 

З 1991 р. по 2017 р. тут знаходився міський відділ освіти.

На середньому відрізку спуску зліва з’їзд уходить з досить добре збереженим асфальтовим покриттям і через близько ста метрів впирається в двоповерхову будівлю на 4 квартири (вул. Нікольська, 63-а). Це «Будинок КДБ», як його називали в Очакові.

Гуляючи по з вигнутій вуличці старого міста, невільно зауважуєш, як красиво й шляхетно виглядає бруківка з «дикаря», укладена ще більш ніж століття тому. Бруківка зносилася часом, по ній пройшли тисячі ніг, але доріжки все ще міцні й місцями майже рівні. Слід подякувати майстрам того часу, які не пожалкували сил та терпіння, щоб повністю дотримати складну технологію укладки. І якби не зсув ґрунту та втручання людини, вона ще довго стояла б у гідному стані. До 70-х основою спуску була саме бруківка, покрита згодом асфальтом (і то лише від початку вулиці до будинку КГБ).

Особливо стильна межа між пішохідною та проїзною частинами, збережена на повороті спуску.

Спуск розташований на схилі, тому звідси відкривається гарний вигляд на лиман і Низовку.

В середній частині спуску звужується, залишки мостової ледь помітні серед чагарів та дерев. Більшість його розмиті, покриті ґрунтом та травою.

От бывшего спуска влево, вправо, вверх и вниз разбегаются тропинки к домам местных жителей, многие из которых сразу и не увидишь на террасах склона среди зарослей.

«Веселий райончик», якщо врахувати ще, що ліхтар тут один (біля колишнього гороно).

А більше ніколи й не було.

Ближче до низу вуличка розширюється, стає наче світлішою. А залишки мостових виступають у більшій кількості.

Плавно вильнув на останньому повороті, Ломбардів спуск з'єднується з вул. Рибальською (колишня Красних партизан).

Наше подорож по колишній цивільній вуличці минулого закінчується у одному з пролетарських очаківських районів — Низовка. 

Години йдуть. Все менше уваги приділяли цьому кутку старого міста. Ще зовсім нещодавно мостове покриття тут було відносно цілим. Старожили згадують, як після будь-якої зливи воно миттєво висихало й виглядало білим. Але проведення комунікацій, постійна робота з оползнями, відсутність нормальної ливневки робили своє. А остаточне мощення — дамбу в 80-х, коли через неї важкі самоскиди вивозили до берегу будматеріали для Намиву.

Много воды (у прямому та переносному сенсі) утекло з того часу, коли по Ломбардному спуску важливі чиновники крокували до митної застави, школярі поспіша­ли на заняття, а учні «музикалки» бігали. Багато чого змінилося на ньому. І головне — якщо ще років 8–10 тому ним можна було проїхати, то тепер це вже неможливо. Колись в Очакові таких спусків, щоб і пройти, і проїхати було два — Ломбардний і Кінбурнський. Тепер залишився лише один. Навіть зараз, прогулюючись по вигинах, крутих вуличках і стежках Забалки, Слободки, Низовки, неможливо не відчути відчуття минулих століть, багатошарової історії нашого міста. Дуже шкода, що сьогодні колишній Ломбарний спуск та його околиці, маючи таку чудову історію, є нічим не примітним районом.

С. Кузнець
Газета «Очаківський тиждень» №73 від 15.12.2017 р.