Дві батареї – три командири. Війна 1941–1942 рр. в Очакові
Більшість очаківців добре відомо, що в серпні 1941 року ворога зустріли дві потужні приморські берегові батареї. І імена командирів-артилеристів теж знайомі майже кожному. Одна з вулиць носить ім’я Юрасова, який розпочав війну на посаді заступника командувача 15-ї батареї, а залишився у пам’яті як командир 22-ї батареї. Як так сталося? Але про все краще по порядку.
Юрасов Микола Олександрович (1915-1941). Народився на станції Хотьково Ярославського напрямку Московської залізниці, село Угілки, Сергієво-Посадського району Московської області. Про дитячі та юнацькі роки Юрасова відомо небагато. Батько Миколи – морський офіцер імператорського флоту, який проходив службу у Севастополі. Слід підкреслити, що прізвище Юрасов дуже рідке, іноземного походження. Багато його носіїв були удостоєні честі отримати дворянські титули. Незважаючи на приналежність до «антогонистичного» класу, прізвище Миколи Олександровича не змінив, що ніяк не заважало йому стати бойовим радянським офіцером, за прикладом батька — вихідця «з недр царського флоту».
Успішно закінчив артилерійське училище в Севастополі. Мав широку ерудицію, добре володів німецькою мовою. Захоплення спортом тоді було нормою, і тут у Юрасова були свої досягнення. Як відмінний спортсмен, він виборов титул чемпіона флоту з боксу 1940 року, чудово грав у футбол. В одному з численних спогадів фронтовиків згадується цікавий епізод зустрічі в Очакові, на 15-й батареї, двох футбольних команд увечері 21 червня, для проведення недільного товариського матчу. Змагання не відбулося, оскільки до кінця дня одесити у тривозі відбули назад. Але лідери команд все ж зустрілись.
«Капітан очаківської команди – атлетично міцний старший лейтенант Юрасов, якого я пам’ятав ще по спільному навчанні, чудовий спортсмен та грамотний артилерист».
У мемуарах не зустрічається критичної оцінки спеціальної та оперативно-тактичної підготовки довоєнних офіцерів. Напевно, це все-таки було правдою.
Останнє місце служби Юрасова: Чорноморський флот, Очаківський сектор берегової оборони, на посаді заступника командувача 15-ї артилерійської батареї. З початком бойових дій за Очаків Юрасов коректував вогонь 15-ї батареї. Так стверджують мемуаристи. У середині серпня він прийняв командування 22-ї батареєю. Приказів про переведення знайти не вдалося, мабуть, це було зроблено за усною розпорядженням, який узяв на себе командування Очаківським укріпленим сектором берегової оборони, генерал-майора Кузьмічева.
Після залишення Очакова частина артилеристів 15-ї батареї долучилась до канонірів 22-ї батареї. Командир 15-ї батареї лейтенант Савон А.І. став заступником свого колишнього заступника. Невдовзі Юрасов загинув у боях, точніше, під час чергового обстрілу острова ворожим мінометним вогнем. Поховали загиблого офіцера там же, на острові Первомайському, у окремій могилі. Після війни на могилу Юрасова приїжджала дружина покійного з дочкою та його батьками.
Мати, дружина та дочка Миколи Олександровича Юрасова на тлі казематів на о. Первомайський
У могилі Юрасова його дружина, дочка, і онук. Острів Первомайський
Після загибелі Юрасова командування прийняв на себе старший лейтенант Савон. Ні послужного списку, ні біографічних даних Савона добути не вдалося. За відгуками підлеглих, Савон становив собою «справжнього морського офіцера». Був дуже добре підготовлений в оперативно-тактичному відношенні, відмінно знав матеріальну частину, пристойно володів німецькою мовою. В ньому був «якийсь особливий шик навіть у бойовій обстановці». Його впевнена поведінка підтримувала бойовий дух у підлеглих. Він завжди носив із собою стек, руки тримав у рукавицях. У зверненні з підлеглими був завжди ввічливий і строгий. Від них вимагав розуміння наказів та розпоряджень з полуслова. Не визнавав найменшого панібратства, був вимогливим, цинічним; особовий склад постійно тренувався за несподіваними завданнями та постійними навчальними тривогами. Але за більш ретельного та критичного вивчення спогадів учасників оборони Первомайського висновок вимальовувався сам собою і полягав у тому, що «мемуари» стосувалися Юрасова — ветеранів підвела пам’ять, або щось переплутали під час літературної обробки текстів.
Обстріл о. Майський. (приблизно серпень-вересень 1941р.) Фото з німецького літака
За результатами оборони Очакова та роботи 15-ї батареї старший лейтенант Савон Олександр Семенович був визнаний винним у залишенні ворогу справної матеріальної частини і за вироком військового трибуналу його розстріляли на о. Тендра. У будь-якому випадку, так стверджують інші його колишні підлеглі, які дружно не можуть згадати ім’я та по батькові свого командира. Інших документів з цього приводу поки що не вдалося відшукати.
Про командира 22-ї батареї згадують у зв’язку з розстановкою сил фортеці на початку війни, але про участь Івана Андрійовича Радченка в бойових діях ні малейкого згадування. І не дивно.
Радченко Іван Андрійович (1903-?). Робітничого походження. Член ВКП(б) з 1926 року. В Червоній Армії з 1919 року. У серпні 1924 року зарахлений курсантом Одеської артилерійської школи ім. Фрунзе. У вересні 1928 року випущений в війська.
Наприкінці 1934 року став помічником командувача 22-ї берегової батареї (м. Очаків). У 1938 році вступив на курси підвищення командного складу (м. Ленінград). З серпня 1940-го по серпень 1941-го – знову в Очакові, він командир 22-ї окремої берегової батареї. За спогадами одногрупників 22-ї батареї, Радченко був евакуйований з острова одним з перших, разом із пораненими. З серпня 1941 року в його службовому списку почалися якісь непорозуміння. У серпні-вересні 1941 року він командував ротою морської піхоти на Тендрі. З вересня 1941-го по жовтень 1941-го – за документами – числився командиром 123-ї берегової батареї 120-го окремого Чонгарського артдивізіону, але на посаду не вступав. Зі запису в особистій справі за 1943 рік слідує, що Радченко І.А. 1 жовтня 1941 року був тяжко поранений та поранення у праву ногу з ушкодженням кістки, під Сивашем (за іншими даними – поранення отримав під Джанкоєм, на шляху до місця призначення). За свідченнями очевидців, поранення Радченка було отримане ще до Тендри, можливо, на Острові Первомайському (або під час оборони Тендри). З жовтня 1941 року по березень 1942 року перебував на лікуванні в госпіталі. Це з’ясувалося лише в 1943 році, коли була зроблена відповідна позначка в особистій справі. До цього він числився зниклим безвісти (з листопада 1941 року). У березні 1942 року він раптово отримав призначення на посаду заступника командира дивізіону Рязанського артилерійського училища (!). У тиловій посаді перебував до липня 1943 року. У тому ж році визнаний інвалідом II-ї групи. 5 червня 1944 року звільнений у запас за хворобою з званнням капітана. Дивними виглядають його нагороди медалями «За оборону Одеси» та «За оборону Севастополя».
Розповідь про командирів двох артилерійських батарей, одна з яких стала місцевим топонімом, була б неповною без висвітлення долі її останнього начальника.
Усі облікові картки та особові ділa офіцерів Очаківського сектору берегової оборони (ОСБУ) поки залишаються недоступними. Є припущення, що вони не збереглися. Але є інші джерела, що можуть пролити світло на долю цієї людини.
Документальної літератури, присвяченої обороні міста, дуже мало. Можна сказати, що її взагалі немає, якщо не рахувати спогадів П. Передерія «У боях під Очаковом». Це єдине джерело, яке заслуговує серйозної уваги. За своїми беззаперечними достоїнствами, нотатки ветерана не позбавлені класичного недоліку радянської мемуаристики — підганяння під «генеральну лінію». Очевидець і учасник подій був змушений свої спогади «сверяти» з спогадами високопоставлених командирів, які підчас драматичних днів та годин оборони знаходилися далеко від переднього краю. Крім того, спогади Передерія містять факти, яких він у ті дні просто не міг знати, що ще раз підтверджує «сверку» з офіційною точкою зору, можливо, навіть без згоди на це автора нотаток. За текстом книги легко дізнатися, де саме авторський текст «підтягував» пером пильного цензора.
Викликає здивування той факт, що про «очаківські часи» згодом ні словом не згубилися інші, найбільш поінформовані учасники. Ні Базильович, ні Кузьмічев не залишили спогадів. І взагалі, радянські військові та командири дуже не любили торкатися теми початкового періоду війни. Офіційні службові списки теж не завжди повні. Якщо у Базильовича, наприклад, в обліковій картці про участь в обороні Очакова є скудна рядок, то у Кузьмічева – ні слова.
У зв’язку з цим ще більш дивний вигляд має опис заслуг та подвигів командира 141-го стрілкового батальйону А. Бондаренка в поданні до державної нагороди, підписаному підполковником П. Базильевичем у 1944 році. У описаний ним період майор Базильноевич обіймав посаду начальника артилерії фортеці та не був начальником комбата, тим більше про «знищення особисто т. Бондаренка 200 гітлерівців із станкового кулемета» та про те, що лише його «батальйон знищив більш як 2500 фашистів» навряд чи міг знати. Ці цифри «героїчного минулого» з часом, зменшившись на півтисячі, стали офіційним числом втрат гітлерівців під Очаковом. І наводять на деякі сумні роздуми…
Багато офіцерів та простих солдатів або ополченців згадуються П. Передерієм за іменем по батькові, деякі – лише за прізвищами з ініціалами. Але все одно, це суттєві свідчення.
Серед множини прізвищ учасників оборони Очакова П. Передерій називає командира 15-ї АБАРТ Савона А.І. І далі, по всьому тексту - кілька разів - лише ініціали. Роль Савона в обороні Очакова обмежилася згадкою його посади. Можливо, на це є лише одне пояснення, якого ми дійсно дійдемо.
Згадаємо, що гармати 15-ї батареї діставалися німцям у справному стані й із повним боєзапасом. З них німці одразу розпочали систематичний обстріл острова Первомайський. Первомайську батарею з середини серпня очолив Юрасов, а з 20 серпня в його помічники призначили — його нещодавнього командира. І тепер, колишні товариші по службі, помінявши посади, стали разом захищати від свого «дітища».
Демонтаж захопленої російської важкої 20,3 см батареї в Очакові. Жовтень 1942 р.
Несподівана смерть Юрасова не позначилася на стійкості артилеристів: Савон прийняв командування і показав себе цілком досвідченим командиром та підготовленим спеціалістом. До останнього дня оборони острова 22-я батарея наполегливо вела бої, кілька разів завдаючи відчутних ударів по 15-й батареї. Найбільш драматичні, останні дні оборони острова, в офіційних хроніках, не пов’язані з ім’ям командира крихітного гарнізону. З передислокацією на Тендру залишки «майчан», сліди Савона й зовсім зникають.
Непідтверджені та суперечливі відомості, які послідовно мусуються в численних навколоісторичних публікаціях, говорять про те, що за результатами оборони Очакова та бойової роботи 15-ї батареї Савон А.І. був визнаний винним у залишенні ворогу справної матеріальної частини і за вироком військового трибуналу розстріляний на о. Тендра. Ця версія, за думкою творців, має виправдати позорну здачу ворогу справної техніки. І виглядає майже правдоподібною. Отже, мертві ганьби не мають…
Так, хто ж він був насправді, Савон Олександр Семенович (1914-1942)? В імені по-батькові Савона немає друкарської помилки. Під ініціалами А.І. він фігурує в мемуарах П. Передерія та статтях з історії Очакова. Але в цьому винa автора я не бачу.
Отже, командир 15-й артилерійської берегової батареї, старший лейтенант Савон. Особиста справа офіцера не збереглася, тому всі дані можуть виявитися неточними, але не хибними.
Народився Олександр Семенович у містечку Нова Басань Чернігівської області. За непрямими свідченнями, Савон закінчив артилерійське училище в Севастополі. Зарахований до начальствова складу з 1937 року. Призначений командиром 15-ї батареї у 1940 році. Даних про членство в ВКП(б) або Комсомолі немає.
Під час оборони Очакова 15-я АБАРТ перебувала в оперативному підпорядкуванні начальника артилерії, яким був майор Базильович. Без його команди жодне з гармат не наважилося б вистрілити. Шкода, що запитати у Петра Захаровича про ефективність роботи артилерії фортеці пізно…
При відході на другу лінію оборони, евакуацією та знищенням матеріальної частини ОСБУ займалися спеціальні групи. До завдань Савона входило виведення особового складу з займаних позицій та завантаження на евакуаційні засоби.
Знищення матеріальної частини 15-ї батареї було доручено начальнику електромеханічної служби ОСБУ, військовому інтенданту 2-го рангу Єфімову. Його справу я виніс у окреме провадження. Знайшлися навіть свідки, які докладно розповідали, як у стволи гармат були закладені термітні шашки, «стволи оплавились, прийшли в повну непридатність».
Але фактично наказ не був виконаний, хоча виконавцем було подано повідомлення про пошкодження стволів гармат.
За офіційними та достовірними даними, після залишення Очакова Савон А.С. зайняв посаду командира оперативної частини Тендрівського бойового участку. Посада відповідальна і, судячи з тривалої оборони Тендри, Савон із нею справлявся.
Практично всі офіцери, учасники оборони Тендри, були представлені до високих державних нагород, але Савона в списках нагороджених немає. Мабуть, на нього все-таки було поставлено «очаківське клеймо».
У званні капітана, як кваліфікований фахівець, після Тендри його перевели на посаду викладача Курсов перепідготовки начальницького складу запасу Чорноморського флоту, у Керчі. На курсах читав «Спецпредмет».
Загинув під час авіаудару 3 лютого 1942 року. Рідним про загибель не повідомили, оскільки офіцер адрес своєї сім’ї «не знав».
В. Шпильевой
за матеріалами книги
«Очаків. Невідомі сторінки»
