Маленька вулиця старого Очакова – вулиця Урицького – Левадійська
Від серця до серця Очаківа тягнуться трохи вулиць. Деякі з них на перший погляд непомітні. Їх артерії та вени пройшли через себе сотні найцікавіших історій, багато з яких уже ніхто й ніколи не почує. Вони як мудрі собаки — усе знають і все розуміють, а сказати не можуть. На їх честь не складають пісень, хоча для когось вони теж єдині й найкращі. Одна з таких очаківських вулиць — вулиця Урицького. Разом із вулицею Ізюгенєва є найдовшою вулицею Очакова. Усього три квартали.
Особливість сучасної частини вулиці полягає в тому, що вона якраз розташована на території колишньої зруйнованої під час штурму фортеці Очаків.
Ця коротка й дуже тиха вулиця. Хоча в якихось сто кроків знаходиться міський ринок. Вона майже вся асфальтована, але регулярного руху автотранспорту тут немає. Одна з причин — провал дорожнього покриття.
Причина банальна для Очакова — катакомби. Проте провал у цьому році ліквідовано.
Є в сучасній назві цієї вулиці певна загадка. Причому подвійна. У царські часи вона носила назву Бахметьєва. У історії Очакова було двоє Бахметьєвих.
Бахметьєв Іван Іванович (1683 — 2 жовтня 1760).
«Був у команді фельдмаршала Мініха, у 1737-му в команді й його при атаці й взятті Очакова, де дійсно був і на штурмі і дві отримав рани. І від того ж Мініха був залишений у тому місті і для виправлення його за обер-коменданта. І був у тій ділянці три місяці. І в тому ж 1737-му році в Малоросії по Дніпру тримав форпости і відправленням мав провіанти та інші припаси в Очаків».
Бахметьєв Петро (д.р. невідомо - † 26.IX.1791)
Капітан-поручик Лейб-Гвардії Преображенського полку. Георгіївський кавалер:"За відмінну хоробрість, проявлену під час атаки фортеці Очакова".
Хто саме так назвоював — невідомо, історія мовчить. Варто було обом.
У 1920 році Очаківський Ревком у революційному порядку (ніхто нікого не запитував, мешканців не опитував, підписи не збирав тощо) перейменовує вулицю Бахметьєва — у Урицького. І ось тут виникає знову питання, як і в першому випадку: на честь якого Урицького?
Урицький Мойсей Соломонович (1873 — 1918)
Російський революційний і політичний діяч, відомий насамперед своєю діяльністю на посаді голови Петроградської ЧК.
У історичній літературі XX століття про Урицького писали як про одного з організаторів Червоного терору. Вбитий есером.
Урицький Семен Петрович (1895 - 1938)
Воєнний діяч, начальник розвідуправління РККА, комкор. Племінник Мойсея Урицького.
Кавалер двох орденів Червоного Знамена. В 1917 один із засновників Червоного гвардійського загону в Одесі. У Громадянську війну командир і комісар кавалерійських частин 3-ї армії, начальник штабу 58-ї дивізії, командир бригади особливого призначення 2-ї Кінної армії. З червня 1937 — заступник командуючого військами Московського військового округу. Арештований за обвинуваченням у участі в антирадянському військовому змові та шпигунстві. 1 серпня 1938 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР засуджений до найвищої міри покарання. У 1956 році посмертно реабілітований.
Здається очевидним висновок: враховуючи, що Семен Петрович був оголошений ворогом народу, то вулиця носить назву на честь Мойсея Соломоновича. А може й навпаки. Назвали на честь Семена Петровича, а після його арешту просто вважали, що на честь Мойсея Соломоновича. Ось чому переименування не сталося. Справу зараз уже незрозуміло з’ясувати.
Зазначимо, що на відміну від Бахметьєвих обидва Урицьких в Очакові не були.
На цій вулиці розташовувалася одна з найкрасивіших будівель старого Очакова — Синагога (Урицького, 18). У дореволюційному Очакові єврейська громада була досить чисельна. І це підтверджує споруда такої розкішної будівлі — Синагоги. Кажуть, що у ній бував (правда в дитячому віці) майбутній лауреат Нобелівської премії Борис Пастернак, коли приїздив з мамою до своїх родичів в Очаків. Після війни будівля використовувалася як клуб.
Останнім там розташовувався районний дім піонерів. У 90-х роках минулого століття будівля була зруйнована.
На цій же вулиці проживав фотограф Олександр Стрельцов — ціла епоха у фотографічному ділі Очакова.
Десь тут ще за турецьких часів розташовувався дім паші.
На цій вулиці залишився також творчий слід.
Строковський Микола Михайлович [1900, Мінськ-1973] — російський радянський письменник. Закінчив біологічне відділення Одеського інституту народної освіти (1930). У романах «Ванадий» (1935), «Тайгастрой» (1948), «Лівий берег» (1952), «Травою не заросте» (1958), «Долі» (1969) відображена життя робітників-металургів та інженерно-технічної інтелігенції в роки мирного будівництва та Великої Вітчизняної війни. У збірці «Мрії на дорогах» (1963) поряд із повістями та оповідями увійшли нариси про діячів культури та науки. Книга «Наодинці з людьми» (1965) містить однойменний розповідь про Г.Я. Седова, розповіді «На зорі» — про большевіка Артема, «Челюскінець» — про покорителів Арктики. Герої повісті «Історія однієї ночі» (1963) — молоді будівельники Київської ГЕС. До творчої спадщини Строковського також належать історичні повісті « місто на рубежі» (1947), «Саф’янова зошит» (1969), п'єси «Лейтенант Серебров» (1940) та «На подвиг» (1943), кіноповість «Корабельний інженер» (1949).
Жив Строковський в Очакові з 1920 по 1927 рік у родовому будинку за адресою Урицького, 5. На крутому березі лиману стоїть цей дім, що занурюється у зелені. Це були роки раннього періоду його літературної діяльності.
Ще одна пам'ятка цієї вулиці — лестниця на Красних партизан. З'єднує Низовку і Забалку.
Деякі сходи нагадують подібні схили від Приморського бульвару через схили в Одесі.
Ось така маленька, але багата на історію вулиця в самому центрі Очакова.
Сергій Кузнєць,
депутат міської ради
