Хлопок. Очаківська бувальщина
Якщо сучасному школяреві сказати про те, що учні його віку у п'ятдесятих роках збирали хлопок на полях Очаківського району, він не повірить. І правильно зробить. Бо навіть міський школяр знає, що хлопок в Україні не вирощують. Але…
Експерименти з вирощування хлопчатаника проводилися в Україні ще на самому початку ХХ століття. Вони проходили з перемінним успіхом, але було зроблено висновок: «Сумніватися у можливості культури хлопчатника… не можна — це наша культура».
Урожаї українського хлопка був у п'ять разів нижчий за урожай Середньої Азії, але офіційно говорилося лише про успіхи. Тоді «заставляли» рости не тільки хлопок — в Україні намагалися вирощувати ще й цитрусові та китайський чай.
Перший урожай хлопчатника у 1930 році в республіці був катастрофічно низьким — 26% від очікуваного. Начальник Укргосплану Климашевич у 1931 році писав: «Головною перешкодою (для хлопководства) стала гостра нестача, якщо не повна відсутність в Україні агрономічних і технічних кадрів, добре ознайомлених з культурою хлопку та переробкою його продукції».
Після війни епопея продовжилася. Серед багатьох проблем повоєнного періоду гостро відчувався дефіцит продукції текстильної промисловості, основною сировиною якої був хлопок. Майже всю одяг виготовляли тоді з хлопкової тканини. Тому наприкінці 40-х — на початку 50-х років вирішено було вирощувати хлопок у південних областях України. Незважаючи на те, що культура ця була зовсім новою для нашої місцевості, на полях Очаківщини розкустилося і розцвіло рослина сонячної Азії. Труд цей був дуже важким. Сіяти хлопок потрібно було вручну і так званим квадратно-гніздовим способом, на відстані 20 сантиметрів між рослинами. Але посіяти, забезпечити догляд, виростити — це була лише половина справи. Коли на кущах з'являлися сніжно-білі хлопкові кульки, потрібні були сотні рук для збирання врожаю. Крім колгоспників, у збиранні врожаю брали участь і школярі.
Пункт тимчасового зберігання зібраного хлопку розташовувався на місці нинішнього ХПП. Хлопкопунктом у ті роки керував Василь Іванович Маслюченко. На просторому дворі приймального пункту стояли великі білі скирди відсортованої, готової до відправлення сирця. Хлопком наповнювали мішки і вантажили на машини, щоб потім відправити у область.
Кінцева епопея «білого золота» настав у 1956 році. Голова Ради Міністрів УРСР Кальченко писав: «Незважаючи на те, що під посіви хлопку на півдні України відводяться найродючіші землі, врожаї сирця все ж таки виходять дуже низькими». Рішенням уряду вирощування хлопка на півдні УРСР було раптово припинено. Офіційна формулювання звучала так: у зв'язку з неможливістю отримувати високі врожаї в «неполивних умовах». Наші кліматичні умови хоча й дозволяли вирощувати сирець, але його якісні характеристики залишали бажати кращого.
Епопея з хлопком на Очаківщині закінчилася так само швидко, як і почалася.
За матеріалами інтернету
підг. С. Кузнєць
Газета «Очаківський тиждень» №115 від 20.01.2022 р.
