Про прекрасну, маленьку, крихку, патріотичну дівчину Дарію Манко та її прекрасних друзів Сергія Кудряшова та Сашу Шило
Написав у своєму блозі, трохи більше ніж два тижні тому, нотатку «Потрібні автомобілі для морських котиків», я навіть не міг уявити, що те, про що мрієш, на що сподіваєшся і у що (у загальному сенсі) не завжди віриш — може так швидко статися. Станеться не зі сторони старих друзів, багаторічних приятелів та добрих знайомих, які, чомусь, якось так (у більшості своїй) і залишилися осторонь, а навпаки — зі сторони зовсім незнайомих (тоді) людей, котрі сьогодні стали справжніми друзями.
Спочатку було спілкування з Дарією у Facebook. Звичайні запитання — звичайні відповіді, самі розумієте — усе віртуальне. Дарія сказала, що прочитавши мої пости у Facebook вони шукають для наших Морських котиків потрібний їм джип. Це гарна справа, сказав, побажав успіху, не розуміючи, чим це спілкування може закінчитися.
Звичайний дзвінок учора зранку. Молодий чоловічий голос, посилаючись на Дарію, повідомляє мені, що потрібний автомобіль придбано і консультується зі мною щодо нюансів його перегону від місця придбання до Миколаєва. Легкий шок. Усе те саме — легке сумнів у реальність того, що відбувається. Дзвоню учора пізно ввечері Сергію, у відповідь: «Ми вже в Києві. Машину наздогнали вдало. Зранку виїжджаємо до Миколаєва». Шок повільно зростає.
Близько 15:00 Дарія мені зателефонувала з Нової Одеси. Домовились про зустріч на в'їзді до Миколаєва.
Я літав. Взяв сина. Я все ще не вірив, що так може бути.
Ми зустрілися. Познайомились у реальному житті. Хлопці запропонували мені забрати автомобіль. Але я не вважав, що це правильно, і попросив їх, усіх разом, витратити ще годину-дві, щоб поїхати та передати в Очакові джип Ніссан безпосередньо до підрозділу Морських котиків.
Я лише організував цей маленький проєкт під назвою «Потрібні автомобілі для морських котиків» і постарався максимально його розширити та залучити максимальну кількість патріотів нашої країни для його вирішення. Але я не знав, що все так швидко та оперативно станеться.
Виявилося, що Дарія внесла основний внесок у придбання цього джипа. «Допомогли довести суму її співробітники із ІТ‑компанії в Києві, де вона вже 6 років плідно працює. Сергій та Олександр витратили свої гроші на переїзд до місця придбання автомобіля, за свої ж гроші й перегнули його за маршрутом ....-Київ-Миколаїв (половина країни).
Через годину ми були в Очакові. Автомобіль переданий. «Котики» задоволені. Усі задоволені. Це той випадок у житті, коли віддаючи і даруючи, отримуєш більше, ніж міг би отримати або прийняти! Хто знає — зрозуміє! Хто хоче зрозуміти — ми, українські волонтери — обов'язково навчимо й покажемо!
Після передачі я провів хлопців у Чорноморку (відвідати Очаків і не поплавати? Було б нерозумно!). Ми попрощалися як справжні друзі, і віра кожного з нас: у нашу Батьківщину, у нашу країну, і, що найголовніше — у наших людей, стала тільки міцнішою та ще монолітнішою!
Дарія! Сергію! Олександре! Ви — колір нації, Ви її гордість, Ви приклад для мого 7-річного сина. На таких прикладах він буде виховуватись та зростати! На таких прикладах повинні зростати сьогодні всі наші діти!
У понеділок–середу ще два джипа, про які я писав і які ми вирішили якісно обслуговувати на СТО, відійдуть зі станції. Вони підуть до Очакова, і я із відчуттям виконаного обов'язку та переповненим відчуттям вдячності щодо всіх учасників двотижневого процесу розпочну реалізацію проєкту «Дві швидкі допомоги для Морських котиків» ;)
Субота відбулася! З великої літери!
Олег Мудрак
