Очаківська бувальщина. Теплоход «Верещагіно» і навчальна ракета

15-річчю ТОВ «Порт Очаків» присвяється

Це був звичайний рейс. Судно щотижня борознило Чорне море, здійснюючи чартерні рейси Скадовськ-Стамбул-Очаків і назад. На борту було 17 членів екіпажу, 5 пасажирів і 92 т вантажу. Проте те, що сталося на борту «Верещагіно» 24 квітня 2000 р., члени екіпажу запам'ятають до кінця своїх днів…

У той злополучний понеділок, пообідавши, старпом Віталій Петрович Попов приліг на диван у своїй каюті, а через десять хвилин корабель настільки хитнувся, що він опинився на підлозі. Двері заклинили, і бувалий моряк ледь вибрався у задимлений коридор, де вже кричали, звали на допомогу пасажирів. «З кимось зіткнулися! Але з ким тут можна зіткнутися: день ясний, море спокійне?» — нічого не міг зрозуміти Віталій Петрович.

- Ми з Любою, буфетчинею, були на камбузі, коли корабель дуже качнувся. Від несподіванки навіть присіли, - розповідає кухарка Зінаїда. - Наче на палубу щось упало. Вийшла в коридор: по трапу спускається пасажирка. Головa її в штукатурці, із волосся щепки торчать. «Там усе повалилося», - каже. Як же, думаю, повалилося, якщо ми йдемо? Але через кілька хвилин хід зменшили, до нас спустився дублер третього механіка Діма. Ну, спустився — це занадто сказано. Його вели, а за ним залишався кровавий слід. Любa — за першою освітою медик. Вона побігла до старпома, принесла аптечку, зробила Пономаренко знеболювальний укол, стала його бинтувати. Навколо збиралися люди, ніхто не розумів, що сталося. «У нас попала ракета», — сказав хтось. Я ще подумала: ну, знайшли час для жартів! Залишилося б щось від нас, якби ракета!

Але це дійсно була ракета, правда навчальна. На обшивці теплохода відбитись навіть її стабілізатори. Ракета пройшла крізь рубку, залишивши на вході отвір діаметром 2 м, а на виході — 4 м.

- Через тріщини пробирався на робоче місце й виявив, що рубки немає — її знесло в море, а ми залишилися без радіостанції, - розповідає радіооператор Є. Рождественський.

А на мості є ще один зв'язок — УКВ. Він поспішив туди й став кричати в ефір: «Усім суднам, хто мене чує! Теплоход «Верещагіно» невідомо ким обстріляний. Просимо допомоги, є поранені», — і повідомив наші координати. У відповідь — тиша. Вона говорила про те, що в радіусі 60 км нікого немає. З наближенням до Криму ситуація поступово мінялася: якісь судна намагалися з нами зв'язатися, але що нам говорять, зрозуміти було неможливо. Уся команда зібралася біля мене. Приблизно 40 хвилин ми безуспішно намагалися хоч когось знайти в ефірі. Люди розуміли, що можуть у будь-яку хвилину знову бути атаковані й потрібно терміново знімати снасті. Але куди? У якому напрямку? Команда полегшено зітхнула, коли вдалося зв'язатися з радіостанцією прикордонників. Вони одразу взяли нас під свою опіку, тепер вся інформація йшла через них. Так екіпаж дізнався, що в тій частині моря, де ми знаходилися, проходять навчання російського військового флоту, і район закритий для плавання. Прикордонники вели нас, повідомляли, яким курсом виходити, щоб не потрапити під чергову ракету. Адже реальність повторної атаки витала в повітрі. Незабаром нам довелося звернутися за допомогою. У Дмитра рани сильно кровоточили, на борту не вдалося зупинити кровотечу. Прикордонники викликали швидкісний катер, і незабаром російські моряки пришвартувалися до нашого борту.

- Яким дивом ви потрапили в цей район? — здивувалися вони. - Як вас пропустила бойова охорона?

Моряки, у свою чергу, не могли збагнути, про яку охорону йдеться: їх локатор, який «бачить» 60 миль, жодних кораблів охорони не виявив за всім витком. Екран був порожній. Як же «Верещагіно» опинилося в закритій для плавання зоні навчань? Чому крилата ракета «Прогресс», запущена з мису Херсонес розрахунком берегового ракетного полку Чорноморського флоту, влучила прямо у ціль — при цьому з якихось незрозумілих причин метою виявився «живий» корабель з вантажем, пасажирами, екіпажем?

Керівництво ЧФ Росії відразу відмовилось від будь-яких претензій: про район навчань було повідомлено заздалегідь. Починаючи з 17 квітня, попередження шість разів на добу передавалося радіостанціями.

- Інформацію отримував порт Скадовськ, але нам при відході ні капітана порту, ні місцевий портнагляд про неї навіть не згадали, - сумується третій помічник капітана Олег Гороховський.

Насамперед порт портом, а на теплоході — три канали зв'язку. Але ні по одному не надійшло потрібного повідомлення. Ситуація загадкова. На «Верещагіно» була встановлена спеціальна апаратура, введена згідно з глобальною морською системою зв'язку у разі лиха. Цей навігаційний приймач налаштований на певну хвилю, куди «забиті» радіостанції району плавання, причому працює він в автоматичному режимі.

Комісія департаменту після ЧП провела перевірковий запуск телеграми. Станція стоячого поруч парома у Скадовську прийняла її, а пристрій Верещагіно — ні. Це свідчило про те, що в системі приймача на судні або в його антенні був якийсь дефект. Прилад купили в Туреччині влітку, він був на обов'язковому гарантійному обслуговуванні фірми, яка його виготовила. Якщо б приймач не приймав повідомлення взагалі, це помітили б, а про те, що він певні повідомлення пропускав, ніхто не здогадувався.

А самі обстріляні моряки були впевнені, що тут не обійшлося без того, що ми звично називаємо долею або роком. Екіпаж не весело жартував, що «Верещагіно» була призначена долею «Титаніка» - пройди ракета трохи нижче, вантажне судно швидко пішло б на дно.

А ми після прибуття судна в Очаків з цікавістю розглядали сліди недавніх пошкоджень і слухали розповіді моряків, як це було…

С. Кузнєць
використано матеріали Інтернету