Очаків, колонія Молдови

Древнє українське місто Очаків, розташоване на березі Чорного моря між Дніпром і Дністром, кілька століть перебував під юрисдикцією господарів Молдавського держави, повідомила газета «Romania Libera».

Румунське видання «Romania Libera» розповіло про сторінки історії старовинного міста, яке виникло навколо фортеці. У різні часи його називали по-різному: Леріч, Возія та Очаків. Фортеця була зведена у XIV столітті генуезькими колоністами, які заснували тут торговельний центр і порт, налагодивши співпрацю з колегами по ремеслу — молдаванами та слов'янами. Це було також місце проміжної зупинки морських кораблів на шляху до іншої генуезької колонії — Каффа, розташованої в Криму.

Оскільки ситуація у регіоні була неспокійна через постійні набіги кримських татар, генуезці з Леріч шукали захисту у господарів принципату Молдови, які зростали у силі в Європі. У роки правління Александру чел Бун генуезькі сеньйори з фортеці Леріч за власною ініціативою стали васалами молдавського господаря. Тож розбіжності між представниками правлячих у Молдові династій стали причиною того, що молдавські бояри стали вороже ставитися до генуезців з Леріч. Містечко було головним молдавським морським портом, через що виникали конфлікти з торговцями з портів Четатя-Албе та Кілії, які були занепокоєні конкуренцією.

У 1455 році молдавські пірати з Четатя-Албе раптово атакували й захопили фортецю Леріч, яка перебувала під керуванням братів Сенарега. Генуезці, які керували фортецею, були взяті в полон і відправлені до двору воєводи Петра Арона. Вони схилили перед ним голови і попросили захисту міста.

За часів правління Богдана Водэ, батька Штефана чел Маре, у Кілії вже розташовувався угорський гарнізон: фортеця була передана Янку Хунедоару, який очолював угорський регат Османської імперії. За Штефана оборона фортеці, яка отримала нову назву — Очаків, була посилена. Її стратегічне значення зросло після того, як молдавський господар одружився з візантійською принцесою Марією, чия сім'я була споріднена з імператорськими династіями Константинополя та Трапезунда.

Очаків був важливим фортифікаційним спорудженням між Молдовою та візантійським принципатом Манґоп, він домінував на узбережжі Чорного моря. Після того, як османам вдалося у 1484 році захопити Четатя-Албе та Кілію, Очаків став головними воротами молдавської торгівлі на Чорному морі. Окрайна територія того часу була мало заселена, її ділили татари, молдаване та польсько-літовська унія. Італійські мандрівники, що відвідували Очаків, відмічали, що переважно там жили молдавани.

Після втрати Четатя-Албе та Килиї Очаків вважався найбільшим ринком Молдови. Фортеця залишалася молдавською до першого сходження на трон господаря Петра Рареша. Протягом кількох десятиліть Очаків фактично залишався молдавською колонією. Під час війни Петра Рареша із турками союзники останніх, кримські татари, обложили й захопили фортецю, яку згодом віддали туркам. Проте більшість молдаван-торговців, що залишилися у регіоні, продовжували там працювати.

Господар Молдови Петру Шкепу надіслав 15 тисяч робітників, які укріпили фортецю, що перебувала під владою турків. Деякі історики стверджують, що під час правління господаря Михая Витязя фортеця деякий час перебувала під його керівництвом, а згодом знову перейшла до Османської імперії. Турки господарювали там доти, доки Росія не взяла під контроль цю ділянку узбережжя.

Очаків втратив своє стратегічне значення після заснування Одеси. Проте навіть у 1900 році молдавани складали в місті четверть населення. Зараз їх там залишилося одиниць.

Марія Мангупська, третя дружина господаря Молдови Штефана чел Маре, походила з візантійської імператорської династії, рік її народження невідомий. Дочка Мануїла та Анни, нащадків візантійського імператорського роду Палеологів та болгарської царської династії Асанов, онучка останньої імператриці Трапезунда і родичка турецького хана Персії… Після завоювання турками Константинополя (1453) та Трапезунда (1461) татарський хан Криму надав у володіння її сім'ї Манґоп — невеличку фортецю з замком на скелі біля моря.

Марія одружилася з молдовським господарем у Сучаві 24 вересня 1472 року. Цей шлюб приніс Штефану не лише політичну вигоду, але й близнюків Богдана та Ілляша, які незабаром померли. За словами історика Ніколає Йорга, Марія була безплідною та не могла мати дітей. Вона померла у 1477 році за невідомих обставин після п’яти років шлюбу та була похована разом із синами у монастирі Пу́тна.

Джерело  «Молдавські Відомості»