Майчанин - Олександр Гапчук

Олександр Гапчук – один із найвідоміших і найулюбленіших дизайнерів України. Протягом 15 років створює не просто стиль одягу, а стиль життя, поведінки, образу мислення. Талант, інтуїція й неймовірне прагнення до естетичної досконалості – це, напевно, основні складові його успіху. Виняткове чуття тканини, кольору, лінії, силуету дозволяють Олександру однаково успішно працювати як над жіночими, так і над чоловічими колекціями. І він з завидною якісною постійністю давно вже демонструє по дві колекції за сезон. Серед його клієнтів: Лев Парцхаладзе, Михайло Поплавський, Армен Овсепян, Олександр Соколовський, Олександр Пономарев, Юрій Рибчинський, Юрій Ткач, Олег Панюта. Але мало хто знає, що в 1987—1990 рр. він проходив службу на Майському..

- Загалом, на картах острів позначений як Первомайський.

- Я знаю, але в ті роки його інакше як Майським не називали. І тоді, і пізніше я зустрічав людей, які були впевнені, що морський спецназ ЧФ дислокувався на о. Зміїний. Думаю, це була спеціально розроблена легенда-прикриття. З тієї ж причини секретності періодично на Майському забороняли будь-який рух, і ми по кілька годин не виходили з казарми. Як нам пояснювали командири, у цей час над островом пролітав американський супутник-шпигун. Під розподілом нам сказали, що служити ми будемо в супервійськах. 

Нашу команду супроводжували морські піхотинці в красивій чорній формі, і я припускав, що нам видадуть щось подібне — якийсь «наворочений» чорний камуфляж з масою кишень та блискавок. І ось, уявіть моє розчарування, коли замість очікуваної суперформи нам вручили звичайні морські роби. Сьогодні про це смішно згадувати, але тоді я був щиро засмучений.

- А сама служба не обманула Ваших очікувань?

- За три роки я провів під водою 300 годин, здійснив 22 парашутних стрибка з літаків і вертольотів (у тому числі на воду), став водолазом-інструктором, був нагороджений почесним знаком ЦК ВЛКСМ «Військова доблесть». Перші півроку ми проходили підготовку в навчальному взводі, а далі я потрапив у бойовий загін, де на 18 матросів приходилося майже стільки ж офіцерів та мічманів. До складу цього загону входило три групи. У кожній офіцер, мічман та п’ять матросів. Наш загін був на особливому рахунку, з кожного призову туди відбирали не більше трьох матросів строкової служби. До організації бойової підготовки в бригаді ставилися дуже серйозно. Ми постійно мали справу з озброєнням, вибуховими речовинами, підводним і парашютним спорядженням. Усе це було пов’язане з певною небезпекою, і командири постійно налаштовували нас, матросів, на відповідальне ставлення до справи. Так само вся обстановка в частині, її історія, располагали до цього. Поруч служили офіцери та мічмани, до яких ми, матроси, ставилися з великою повагою. Це в буквальному сенсі були люди-легенди, яких я особисто сприймав як старших братів. Більшість офіцерів були випускниками Ленінградського військово-морського училища. Вони були справжніми військовими інтелігентами: добре освіченими, всебічно освіченими людьми, з якими можна було говорити на найрізноманітніші теми. Я вже не кажу про їх професійну, фізичну підготовку. Ми-то, матроси строкової служби, приходили і уходили, а вони - офіцери та мічмани - десятиліттями відтачували свої професійні якості. Уявляєте, якого рівня були ці фахівці?! Найчастіше під водою ми працювали в районі Тендри. Там ми жили з травня по жовтень. Увесь день ти або під водою, або на веслах у човні, яка супроводжувала плавців. За літо ми загоряли, відрощували «громадські» зачіски. У нас був свій маленький палаточний табір, польова кухня. Вечором багаття, нескінченні розмови, пісні під гітару… Це був справжній рай, до якого хочеться повернутися!

- А дембельський альбом малювали?

- Так, щось починав, але потім невдало пофарбував аркуші, вони склеїлись, і я це діло кинув. Тим більше що заповнювати його, взагалі, було нічим: користуватися фотоапаратом на острові було суворо заборонено. З альбомом, до речі, пов'язана одна курйозна історія. Одного разу до нас із концертом приїхали шефи з Очакова, і весь особовий склад бригади зібрали у клубі. Сидимо, чекаємо початку виступу. І тут артисти попросили з якоїсь причини закрити завісу. Наш кіномеханік став тягти важке бархатне полотно, і тут усі, хто сидів у залі, побачили, що в центрі завіси грубо, під косим кутом до сцени вирізано прямокутник розміром приблизно метр на метр - хтось із бійців придивився до цього шматка тканини для обкладинки свого дембельського альбома. Можете собі уявити реакцію командування. Після концерту почався пошук того, хто підняв руку на клубне майно. Але на острові було так багато саморобних схованок, що відшукати альбом, обтягнутий бархатом, так і не вдалося. А зробив це мій приятель -- Андрій Музикант. Уже кілька років в Одесі, в «старий» День ВМФ, я зустрічаюся з хлопцями, з якими служив на Майському, і кожного разу то-сяк з'являється ця історія.

- Не шкодуєте, що три роки Вашого життя віддані армії?

- Зовсім ні. Хоча під час служби іноді було так важко фізично й морально, що я прокльонував усе на світі, але все одно це були прекрасні роки. Армія дала мені багато як у формуванні як особистості, так і в набутті досвіду побудови взаємин з іншими людьми. Думаю, що на цивільному це тривало б ще довше.

С.В.Кузнєц (за матеріалами Інтернету)