Як визволялася Очаківщина. 1944 р.
30 березня 1944 року — цей день вписаний у літопис визволення Очаківщини як день пам'яті, гордості та скорботи за тих, хто віддав життя за наше майбутнє; 31 березня 1944 року об 20 годині Москва салютувала визволеному Очакову 12 залпами з 124 гармат.
Меморіал очаківцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., розташований у парку Скорботного матроса.
Усього 955 днів і ночей тривала окупація Очаківщини, лише в антифашистському русі брало участь 82 патріота, які проживали в селах району та місті Очаків. Звільнення Очаківщини почалося в листопаді-грудні 1943 року, коли радянські війська вели важкі бої за визволення Кінбурнської коси.
З військово-історичної довідки штабу 2-ї Ударної Армії щодо ліквідації плацдарму противника на Кінбурнській косі від 20 грудня 1943 року (ЦАМ О, ф.2 Уд.Ар. оп.4005, д.128, лл. 2-5; лл. 12-13, 16, 28, 31, оригінал):
«У ніч на 3.12.1943 р. частини дивізії зайняли вихідне положення для наступу. О 12 годині 3.12.1943 р., після артпідготовки, яка тривала 30 хвилин, підрозділи 71-го стрілецького полку стрімкою атакою розгромили противника й заволоділи відміткою 3.2. Подолавши мінні та дротяні загородження, бійці 71-го стрілецького полку увірвалися в Хутір і після short рукопашного бою зайняли його....
70-й гвардійський стрілецький полк, ведучи бої впродовж години, вибив противника з Покровських хуторів та заволодів ними. Тут успішне виконання завдання забезпечував 2-й стрілецький батальйон під командуванням гвардійського капітана Баранова.... У числі перших у Покровські Хутиoрa увірвався командир взводу Стрельченко. У зав'язавшемся рукопашному бою він знищив одного офіцера, двох солдатів і взяв у полон 10 осіб....
Велика робота проводила наша авіація. 4.12.1943 р. противник висадив у Форштадт десантників 200 осіб, і розпочав контратаку силами до 500 осіб. Контратака була відбита.
5.12.1943 р. за ракетним сигналом розпочалося загальне наступлення.
У двохгодинному напруженому бою противник був розгромлений. Тут особливо відзначився кулеметник Євтушенко, старший лейтенант Муравйов та інші. Таким чином, у розрізі двох діб боїв на Кінбурнській косі, частинами 24-ї гвардійської дивізії повністю було знищено десант противника. При цьому було вбито та поранено до 700 осіб, взято в полон близько 500 осіб, з них 11 офіцерів. За відмінне виконання бойового завдання з очищення від противника Кінбурнської коси командування 2-ї Ударної Армії оголосило подяку командиру 24-ї гвардійської стрілецької дивізії, генерал-майору Саксеєву, командиру 2-го окремого пулеметно-артилерійського батальйону 1-го гвардійського укріпрайону та всьому особовому складу, який брав участь у боях.
При звільненні Кінбурнської коси загинуло 103 воїна 70-71 Гв. СП 24 Гв. СД.Воїни 1-го Гв. укріпленого району залишилися на Кінбурнській косі і далі продовжували відбивати атаки супротивника. Жителі Очакова після звільнення Кінбурнської коси з нетерпінням чекали на прихід Червоної Армії.
29 березня 1944 року штаб 1-го Гв. укріпрайону отримав наказ від командувача 5-ї Ударної Армії генерала В.Д. Цвєтаєва про взяття Очакова до кінця наступного дня.
Було розроблено план з оволодіння Очаковим. План виглядав так.
Частям укріпрайону в ніч на 30 березня на широкому фронті форсувати Бузький і Дніпровський лимани і, наступаючи за напрямками, до 15 години 30 березня опанувати Очакова. Гвардійським кулеметно-артилерійським батальйонам ставилося завдання:
- - 2 батальйони трьома ротами з району с. Василівка форсуватиме Дніпровський лиман, до 6 години 30 березня висадитися в районі с. Дмитрівка і потім наступати вздовж берега лиману на Очаків. Однією ротою продовжувати обороняти край Кінбурнської коси.
- - 8-му та 9-му батальйонам переправитися на західний берег Бузького лиману по наплавному мосту в м. Миколаєві та на плавзасобах в районі Мала Корениха, Нова Богданівка, наступати у напрямку с. північного заходу, вийти до Близького Бейкуша.
- - 10-му батальйону 2-ї кулеметно-артилерійською ротою форсувати Бузький лиман у районі Іллінське (нині Парутине), а надалі рухатися маршем у напрямку Іванівки.
- форсувати Бузький лиман, висадитися в Іллінському та наступати у напрямку Іванівка – Очаків. Для переправи використовувати пороми 57-го інженерного батальйону та місцеві плавзасоби.
У смузі наступу укріпрайону оборонялися частини 15-ї піхотної дивізії румунів:
- на ділянці Ново-Богданівка - Іллінське - 25-й піхотний полк; піхотний полк;
- Аджигол - Очаків - 13-й піхотний полк.
Батальйони та інші підрозділи 1-го Гв. укріпрайону до 22 години переправилися через Бузький лиман і повели наступ у напрямку Очакова. Ускладнювала рух військових частин бездоріжжя. Від частих дощів, що змінювалися мокрим снігом, ґрунтові дороги перетворилися на суцільне місиво. Бійці несли на собі кулемети, міномети, протитанкові рушниці, боєприпаси. Не легше було і артилеристам, колеса гармат тонули в колії, коні вибивалися з сил, часто зупинялися. головними підрозділами йшли сапери, вони знімали міни, забезпечували шлях піхоті. Підрозділи йшли по п'ятах за румунами, що відступали, які не чинили сильного опору. Вночі на 30 березня в Очакові щось горіло, лунали вибухи, гуркіт яких було чути на Кінбурнській косі. Це говорило про те, що противник іде з міста.
О пів на сьому ранку звільнили Дмитрівку, було взято в полон 8 румунських солдатів. До 9 години було звільнено Іванівку. До 10 години загони прикриття противника відійшли на заздалегідь підготовлений рубіж, що проходив на схід від Каборги, два кургани в 4-х км на схід від Далекого Бейкуша, Куцуруб. Тут були обладнані кулеметні майданчики, стрілецькі осередки, бліндажі, попереду проходив протитанковий рів. Рубіж займали піхотний батальйон 25-го піхотного полку румунів і моторизований загін німців.
Передові підрозділи укріпрайону, що підійшли до рубежу, і наступаючого правіше 1038 стрілецького полку 292 стрілецькій дивізії, розгорнулися в бойовий порядок (з журналу бойових дій 295 СД за 1943—1945 рр.): 30 березня 1944 р. частини дивізії о 21.00 зосередилися на західній околиці Богоявленська, дрібними групами почали форсувати Південний Буг. Передовий загін у складі навчальної роти та окремої розвідувальної роти форсував Південний Буг до 11.00 досяг Мог. Довга. Інші частини та підрозділи до цього часу досягли Старої Богданівки.
Противник на підступах у м. Очаків організував систему мінометного та кулеметного вогню та перешкоджав подальшому просуванню передового загону.
У цей час підрозділи 1 Гв. УР користуючись тим, що основне угруповання противника веде бій з нашим передовим загоном, форсували з Кінбурнської коси Дніпровський лиман і, подолавши слабкий опір противника, висадилися в Очакові, після чого на плечах противника, що відходить, увірвалися на північну околицю Очакова та до 19.00 повністю очистило місто від супротивника
За оволодіння містом Головнокомандувача оголошено подяку. Частини дивізії тим часом діяли за передовим загоном. У ході боїв на підступах до Очакова морські піхотинці під командуванням підполковника Ю.І. Неймарка на рибальських ботах форсували з півдня та зайняли острів-форт Першотравневий, а потім і міський берег. Гітлерівці евакуювалися з острова Первомайський та Очаківського порту ще до висадки піхотинців.
До 15 години 30 хвилин останні групи німців і румунів, які прикривали евакуацію майна та техніки, були вигнані з Очакова. За дві години у центрі міста почали збиратися жителі. Відбувся незапланований мітинг. Заступник командира 2-го кулеметно-артилерійського батальйону з политчасти гвардії капітан Остапенко, який виступав на мітингу, привітав присутніх зі звільненням від фашистської неволі і побажав швидше відновити зруйноване господарство, зробити свій трудовий внесок у справу остаточного розгрому.
А в цей час підрозділи 8-го і 9-го лалійського косу від залишків ворожих військ. Противник не встиг усе переправити на західний берег Березанського лиману, багато бойової техніки, боєприпасів, майна було кинуто на Табірній косі. орденами, їм оголошено подяку, а 1-й гвардійський Укріпрайон нагороджений орденом Червоного Прапора.
У боях за місто відзначилися війська 5-ї Ударної Армії генерал-полковника В.Д. Цветаєва, 295-та Херсонська ордена Суворова 2-й ступені Червоного Знамени стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу полковника О.П. Дорофеєва, 1-й гвардійський укріпрайон під командуванням Нікітіна С.І., артилеристи полковника Мазовського і підполковника Баранова, сапери полковника Фукса, моряки Чорноморського флоту під командуванням Ю.I. Неймарка.
Н. Архіпова,
старший науковий редактор
Газета «Чорноморська зірка» №25-26 від 28.03.2014
