Талантливе життя, подароване людям. С. Страшний. Частина 1
Пам'яті Сергія Варфоломійовича Страшного
«І ось,
позаду залишилися роки моїх
воїнська рать».
С. Страшний
Щоб набути здібностей, людині потрібно народитися; щоб бути визнаним — йому потрібно померти. Талант же народжується, але ніколи не вмирає. Ці слова справедливо можна віднести до дивовижно талановитої та багатогранної людини, чий доленосний шлях пролягав над древнім Очаківським Білобережжям, якому він віддав кожну мить цінного і незабутнього життя. Минулого року мало б виповнитися 90 років головному лікарю району, художнику, краєзнавцю, письменнику, поету С. В. Страшному. Не доля. Але яскравий маяк його справи світить нам і досі, тож він серед нас. Перегорнемо вікопомний календар і звернемо погляд на 1924 рік.
«На початку шляху»
«… Дитинство! – щасливе, невгамовне
Радість і щастя золотої пори»
С. Страшний
Щоб набути здібностей, людині потрібно народитися; щоб бути визнаним — йому потрібно померти. Талант же народжується, але ніколи не вмирає. Ці слова справедливо можна віднести до дивовижно талановитої та багатогранної людини, чий доленосний шлях пролягав над древнім Очаківським Білобережжям, якому він віддав кожну мить цінного і незабутнього життя. Минулого року мало б виповнитися 90 років головному лікарю району, художнику, краєзнавцю, письменнику, поету С. В. Страшному. Не доля. Але яскравий маяк його справи світить нам і досі, тож він серед нас. Перегорнемо вікопомний календар і звернемо погляд на 1924 рік.
«На початку шляху»
«… Дитинство! – щасливе, невгамовне
Радість і щастя золотої пори»
С. Страшний
У день смерті лідера світової революції 21 січня поблизу українського міста Єлизаветград у сім'ї головного бухгалтера цукрового заводу Варфоломія Сергійовича Страшного та театральної актриси, художниці Єлизавети Нікітичної (з дворянського роду Прониних) народився майбутній світило медичної науки Очаківщини.
Ім'я було спадковим — на честь його діда по батьківській лінії. Прізвище ж викликає особливий інтерес. За сімейною легендою, предок роду, полковник війська Запорозького Варфоломій Страшний, прийшов на Січ ще підлітком. Зрозумівши його завзятість, весело‑загадковий характер і гострий язик, гетьман Сагайдачний зробив його своїм джурою. Прозвище «Страшний» він отримав за жорстокість та непримиримість до ворогів.
Маленький Сергійко відрізнявся допитливістю, усе оточуюче його викликало в ньому найживіший інтерес. Здібності, що рано проявилися, давали перші сходи.
У прекрасний світ образотворчих образів його вела мати, у якої він почав осягати основи малювання, а з 9 років старанно навчався у одеського художника Семена Шевельова. Будучи учнем середньої школи, працював у бригаді оформлювачів інтер'єрів громадських будівель. Писав декорації для театру.
Неодноразово в своїх спогадах та літературних творах Сергій Страшний повертатиметься мисленно у той благодатний час пізнання початків — самого життя, захопленого, палкого весняними барвами юності та безтурботного завдяки чуйним і люблячим батькам.
«Ігравало дитинство
Арфи златострунної
Безтурботна юність
Вітри рознесли…»
С. Страшний
«Фронтовими дорогами»
Але війна.
У липні, влітку
Пришла непроханою гостею до дім
І всі переживання перед цим
Тепер здавалося смішними
І до того,
Усе почуття змінили напрямки
І помста з'явилася ніби володар
Диктуючи нам єдине прагнення
Повернутися додому через Берлін.
С. Страшний
Настали трагічні дні кривавих боїв Великої Вітчизняної війни. Не було такої сім'ї та дому, якого б не торкнулася грізна радіовістка Юрія Левітана. Вона дійшла і до Малої Виски — рідного міста нашого героя. 18-річному Сергію довелося чимало попрацювати за трудову обов'язок. Він був учителем фізкультури у школі, актором у місцевому театрі та художником у будинку культури.
Згодом він переїжджає в Кіровоград, де активно бере участь у антифашистських операціях разом із підпільною організацією.
В квітні 1944 року, коли Кіровоград був звільнений, він був призваний в армію. Довгий шлях пройшов молодший сержант Сергій Страшний, звільняючи Україну. Він був рядовим автоматчиком, командиром мінометного підрозділу. А трохи пізніше — комсорг батальйону.
Воював Страшний у складі 5-ї армії І-ІІ Українських фронтів у 14-ій гвардійській стрілецькій дивізії. Брав участь у боях на Віслянському плацдармі, на Дуплянському перевалі, у боях за Прут, поблизу Дрездена та в Берлінському напрямку.
Після закінчення війни Сергій Страшний не одразу демобілізувався. Ще два роки він ніс службу в Чехословаччині, Німеччині, Австрії. Свободне володіння німецькою мовою сприяло тому, що його залучали до перекладів та дипломатичних місій. Будучи дуже затребуваним і зайнятим чоловіком, він знаходив час для участі в ансамблі пісні та танцю і був директором армійського клубу у Відні.
І все цей час він не розлучався з блокнотом і олівцем. Серцеві переживання за долю рідної землі, за тих, хто йде у бій і героїчно гине товаришами, лягали на білі листи рядками проникливих віршів:
«… Попереду нас туманна далечінь –
Бурі будуть, вітри бушуватимуть,
Але сильні й міцні ми, як сталь,
і ніщо нас не зламає…»
С. Страшний
«Врата науки»
«У науці немає широкої прямої дороги, й лише той, хто не боїться втоми, карабкається по її кам'янистих стежках, щоб досягти її сяючих вершин» — писав Карл Маркс. Саме так, по «важким стежкам буття» познавав людину і світ, що його оточував, молодий Сергій Страшний.
У 1947 році він вступив до Київського медичного інституту на лікувальний факультет. Але бути лише студентом Сергію було недостатньо. Він поєднував навчання з науковою роботою, працював лаборантом на кафедрі анатомії. Художні навички йому тут стали в пригоді. Беручи активну участь в оформленні анатомічного музею, він створював наочні посібники для занять, зарисовуючи анатомічні експонати.
Видатні вчені використали його малюнки, такі як Спиров М. С., головний хірург України Туровець І. Г., Бурді, Сушко, Беспалова, Свиридов. Такі також входять до «Великої медичної енциклопедії» (1960 р., т. 25, с. 1120).
Отримавши спеціальність лікаря-терапевта й відмовившись залишитися в Києві аспірантом, Страшний переїхав до Миколаївської області (с. Куйбишівка Єланецького району) як сільський дільничний лікар.
«У науковій роботі віддав перевагу праці практичного лікаря сільського здоров'я, адже у повоєнний відбудовний період у сільській місцевості потреба в лікарях була величезною» — так пояснив він своє рішення.
За час керівництва лікарнею в селі Олександрівка була побудована нова сучасна лікарня. У цьому ж селі Сергій познайомився зі своєю дружиною Антоніною.
У 1958 році він став щасливим батьком сина Олександра, який згодом пішов по стопах батька, став відомим лікарем та дослідником нетрадиційних методів лікування.
Ось так, перегортаючи біографічний календар Сергія Страшного, ми підійшли до головних сторінок його життя, його світлих звершень на ім’я Очакова. (Частина 2)
Андрій Горчаков
Автор проекту меморіальної пам'яті
«Попри забуття»
