Талантливе життя, подароване людям. С. Страшний. Частина 2.

«На користь Очакова»

«Ми пливемо далеко-далеко,
Попереду шлях далекий лежить.
Білий парус, як крило чайки,
Над прозорою водою ковзає…»
С. Страшний

Ми часто замислюємося над тією місією, яку повинні виконати на цій землі. Чему присвятити себе, що очікують від нас ті, кому ми зобов’язані життям, знаннями, досвідом? Які незначні чи великі звершення чекають нас попереду? І заради чого вони здійсняться? Видатний полководець А.В. Суворов так писав у назиданнях нащадкам: «… Я забував себе там, де слід було мислити про користь загального. Моє життя було суворою школою, але звичаї невинні, і природна великодушність полегшували мої труди: почуття мої були вільні, а сам я твердий». Так мислив і Сергій Варфоломійович Страшний.

1959 року. Після закінчення Київських курсів підвищення кваліфікації Сергій Варфоломійович Страшний був розподілений до Очакова на посаду головного лікаря Очаківського району. Головним завданням було будівництво районної лікарні та оздоровчих комплексів для курортної зони.

Переоцінити його внесок у розвиток оздоровлення Очаківського району складно. Районна поліклініка, інфекційне відділення, дитячий корпус районної лікарні, дитяча та жіноча консультація, санстанція — все це було побудовано під керівництвом Страшного. Лікувально-оздоровчі корпуси курортної зони також зводилися під час його перебування на цій посаді.

Були укрупнені й реорганізовані лікарні в селах Рівне, Покровка, Чорноморка. До 1987 року працював на посаді головного інфекціоніста Очаківського району та завідувача інфекційним відділенням. Протягом 12 років був депутатом Очаківської міської ради народних депутатів, членом виконкому міської ради, головою комісії з охорони здоров’я та соціального забезпечення. Був одним із ініціаторів створення в Очакові військово-історичного музею ім. О.В. Суворова (зараз кафедральний собор).

С. В. Страшний був нагороджений бойовими та урядовими нагородами, дипломом і срібним знаком учасника І Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР, знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР», дипломом І ступеня Міністерства культури Української РСР.

Найчистіша та благородна епопея благородних і творних справ. Цей список можна продовжувати нескінченно, адже кожен день цього світлого чоловіка був підпорядкований служінню медицині, суспільству, всім стражденним. Високі ідеї та втілення їх у життя — ось що становило сенс його діяльності, як людини з великим серцем та безмежною душею.

«Він знав секрет Айвазовського»

«Шумить, бушує морська ширь
Дав волю лютий хвилям.
Баркас, від вітру втікаючи
Несеться до рідних берегів…»
С. Страшний

Що може бути прекрасніше мистецтва, яке водночас приносить нам радість і сум, змушує тремтіти кожною жилкою душі при одному лише дослуханні або погляді на творіння обдарованої талантами людини. Так хочеться перефразувати відому французьку мудрість: «Чого хоче Гені — того хоче Бог!».

Заслужений відпочинок, на який вийшов Сергій Варфоломійович у 1987 році, був для нього лише зміною діяльності. Тепер він міг повністю присвятити себе образотворчому мистецтву. Одне за одним з'являються на світ роботи, відобразивши всю палітру барв духовного та ментального світу художника.

Картини з циклів: «Очаків», «Острів Березань», «Море», «Квіти», «Портрети» являють чутливому глядачеві не лише світ досконалих образів, створених природою, але й розкривають глибинну сутність людського призначення — існувати і розвиватися у гармонії з навколишнім середовищем, доповнюючи його дивовижним виглядом архітектурних творінь, що прославляють славні справи предків і сучасників.

До останнього дня він був вірним ідеалам мистецтва та культури. З кожного полотна віє морським солоним бризом, пам’яттю віків, і людяністю близьких йому людей. 3 травня 1991 р. Сергій Варфоломійович закінчив писати мариністичний пейзаж «Кирильчик». Після останнього погляду він сказав: «Нарешті я зрозумів секрет Айвазовського». У той же день він пішов із життя. Для Очакова ХХ століття він справді став і Айвазовським, і Авіценою, і Геродотом.

«Наперекір забуттю»

«Ніхто не вічний у світі, все піде.
Але вічно ім’я доброї живе»
Сааді

На жаль, ми живемо у жорстокі часи безсердечності, коли з легкістю забуваються благородні звершення ушедших поколінь заради нас, що живуть сьогодні й користуються плодами їх праці. І невпинний маятник часу, що віддаляє нас від тих днів, коли вони були ще з нами, лише сприяє їх невидимому переходу в стадію людського забуття. І саме для того, щоб запобігти цьому окостенінню, мною було засновано у 2009 році проєкт меморіальної памʼяті «Наперекір забуттю», який здійснюється за кошти родини Горчакових в Одесі, Миколаєві та Очакові. За ці роки вдалося зробити, здавалося б, неможливе: відновлено десятки старовинних памʼятників із каррарського мармуру та граніту-габбро, що перебували у напівзруйнованому стані. Сьогодні вони знову являють нам образ достойної памʼяті та величі краси кладовищної архітектури та скульптури ХІХ — початку ХХ століття. За благословенням Високопреосвященнішого Агафангела митрополита Одеського та Ізмаїльського проводяться щомісячні суботники з очищення некрополів трьох міст від сміття та зарослей бурʼянів. Поховання видатних діячів науки, культури, мистецтва взяті під особливий контроль профільними установами. Відбулися чотири наукові конференції, десятки круглих столів на тему історії некрополістики та порятунку цінних пам’яток історії та культури від варварських дій вандалів та безвідповідального ставлення громадян. Видано відповідну літературу. Встановлюються меморіальні дошки відомим городянам. До речі сказати, в Очакові (до трагічних подій у зоні АТО) востаннє ставили меморіальну дошку 40 років тому, і назвати ці «твори мистецтва» високохудожніми дуже важко. Тому, не дивуйтеся, що люди, відвідуючи храми, музеї, бібліотеки, поліклініки та лікарні, користуючись усіма наданими там благами, не замислюються над тим, завдяки кому все це існує.

Так було забуто і величезний внесок С.В. Страшного в розвиток медицини Очаківщини та створення на цій благословенній землі здравниць, що лікують очаківців та гостей міста й понині. Але настав час розкидати камені та час їх збирати. Настав чергов увічнити пам’ять про нашого героя. Наш підготовчий комітет з установлення меморіальної дошки, до якого увійшли такі ініціативні міські громадяни: С.І. Коржова, Г.І. Скрипниченко, А.Ю. Захарова, Т.А. Поночевна, протопресвітер Стефан Михайлюк, В.Н. Гончаров, В.І. Булатов, і звісно син С. В. Страшного Олександр Сергійович зробили все, щоб світлу ідею претворити у реальність.

Дневник отца. Отрывок из фильма (по рассказу Сергея Страшного "Белая сирень") Автор сценария: Александр Стражный

Після довгих перипетій, пов’язаних з отриманням дозвільних документів, після жорсткості та нерозуміння заслуг Сергія Варфоломійовича, з якими довелося не раз зіткнутися у «вищих кабінетах», історична справедливість все ж перемогла. Велика заслуга в цьому відомого краєзнавця С.І. Коржової.

Слова вдячності начальнику управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації Михайлу Федоровичу Димитрову за розуміння та підтримку. Також щиро хочу подякувати В.І. Булатову за плідну співпрацю у відродженні старовинних пам’ятників Очаківського некрополя та активну участь у проєкті меморіальної пам’яті «Наперекір забуттю».

«Не шукайте після смерті могили нашу в землі — шукайте її в серцях освічених людей» — писав перський поет Румі. І підтвердженням істинності цих рядків серця освічених очаківців запалюють новий маяк культурної спадщини міста. Чверть століття потому, через відхід із життя С. В. Страшного, у теплий літній день 29 липня, у який він уперше, у далекому 1959 році прибув до Очакова, на фасаді створеної ним поліклініки (нині дитяча художня школа імені Р. Г. Судковського) буде встановлена прекрасна меморіальна дошка, увічнюючи благородний образ талановитого життя, подарованого людям. Щоб пам’ятали!

Андрій Горчаков
Автор проєкту меморіальної пам’яті
«Наперекір забуттю»