Березань — острів руйнуваного пам'ятника

Коротка подорож до зникаючої пам'ятки Очакова

Один із небагатьох островів Чорного моря, і, напевно, найбагатший з історичного погляду. А героїчна історія з мятежним лейтенантом П.П.Шміддом у радянський час була дуже популярною. Його ім'ям називали судна та вулиці, ставили пам'ятники і відкривали музеї, знімали фільми. Апогеєм усього можна назвати спорудження на острові пам'ятника.

11.08.1968 р. у урочистій обстановці на о. Березань відкритий пам'ятник-обеліск із зібраних трьох 15-метрових плит, що нагадують вітрильник. Його будували студенти Одеського інженерно-будівельного та Миколаївського кораблебудівного інститутів. Архітектори Галкина Л.І. та Очаківський А.Н.

До сих пір багато хто залишається у невідомості щодо того, як на острові без спеціальної техніки, без кранів, без електрики вдалося звести таку споруду. Так його й встановили. І він чудово вписався в панораму Березані.

У наступні роки тисячі людей прагнули відвідати цей острів, щоб на власні очі побачити місце загибелі Шмідта та сам пам'ятник, торкнутися історії.

Для зручності було побудовано причал (для цього затопили стару баржу), зроблено підвісний міст, прокладено вузьку доріжку (у два ряди) з тротуарної плитки. Кілька організацій міста були закріплені за пам'ятником і багато років підтримували його загальний стан і благоустрою території. Все робилося добросовісно.

Про героя подій 1905 року зняли фільм «Поштовий роман». У 70-х роках до нашого міста приїжджав виконавець головної ролі — Олександр Пара. Він виступав перед очаківцями у літньому клубі курорту «Очаків».

кадр з фільму «Поштовий роман»

Але з кінця 80-х розпочинається початок якогось забуття. Різко зменшується кількість відвідувачів, поступово руйнується підвісний міст. Незабаром він зникне повністю, завдяки любителям легкої наживи.

З «безхазяйного» пам'ятника мисливці за металом знімуть пам'ятні таблички. На їх місці (звичайно, не той, хто вкрав) розмістять інші з тим же текстом, але вже більш скромні. Але, процес, як кажуть, уже пішов...

Здавалося, що приєднання острова до Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» НАН України внесе якусь визначеність.

Але, на жаль. Час нинішній не той, що був. На все в власника, швидше за все, не вистачає коштів. Та й віддаленість від Парутіно та материка вносить певні труднощі. Так що факт залишається фактом – кілька десятиліть ним ніхто серйозно не займався.

Проте віддаленість виявилася на руку тим, хто хоче хоч чимось поживитися. І ось серед нових втрат тротуарна плитка, яка була укладена вздовж стежки, що веде до пам'ятника. Ох, і нелегкою, мабуть, була ця робота — тягти її з острова. Напевно когось сильно припекло.

У цьому році скромно і без урочистостей пройшла дата 55-річчя відкриття пам'ятника. Напевно прийшов інший час, у якого інші герої. Але пам'ятник став символом острова і нашого краю, його візитівкою.

Навіть серед народу він отримав другу назву — острів лейтенанта Шмідта. По тому так багато років пам'ятник природно руйнується. Якщо не провести невідкладних робіт з приведення його до порядку, він зруйнується повністю.

А поки ті, хто все ж прибуває на острів, обов'язково зроблять кілька знімків. І чому власне всі так полюбляють фотографуватися на фоні пам'ятників та визначних пам'яток? Всі ми були у ситуації, коли на питання — як провів відпустку — вам починають демонструвати знімки у неймовірній кількості зі своїм улюбленим на передньому плані...

Якщо на фотографії потрібно зробити гарний кадр, на якому всі скажуть «ох!» та «ах!», то знімок «я і пам'ятка» роблять для того, щоб зафіксувати момент, відзначитися, що «я тут був» і дати що згадати на майбутнє (До речі, написи у стилі «Тут були Кісa й Ося» вже також почали з'являтися на Березані).

На тлі знаменитого пам'ятника завжди багато фотографувалися. Просто — на пам'ять. Хто поодинці, хто гуртом.

Але ось у останні роки наш народ полюбив якось виділятися. То залізуть на пам'ятник, то сідають на нього, то приляжуть. І на цих знімках сам пам'ятник, неважливо кому він поставлений, потрібен лише для одного — щоб показати себе. Пам'ятаєте як у Булата Окуджави:

На фоні Пушкіна знімається сім'я.
Фотограф щеликає, і пташка вилітає.
Фотограф щеликає. Але ось що цікаво:
на фоні Пушкіна! І пташка вилітає.

На фоні Пушкіна знімається сім'я.
Як чарівні вони для тих, хто розуміє,
Усі наші дурниці та дрібні злодійства,
На фоні Пушкіна, і пташка вилітає.

Ми будемо щасливі (дякуємо знімку!).
Хай коротке життя минає і тає.
На віки вічні ми всі тепер разом у обіймах
На тлі Пушкіна! І пташка вилітає...

А ось як представляють себе на тлі пам'ятника деякі гості острова.

А можна отак по-різному торкнутися історії…

Лише чи потрібно це? Втім, деяким героям цих знімків, напевно, байдуже до всього. Про Шмідта вони у кращому випадку дізналися вперше. І якось не пророчо звучать сьогодні слова повстанського лейтенанта:                                                                                                  

Грань двох століть (уже не епох) обеліск витримує з труднощами. Пам'ятник лейтенанту Шмідту та його товаришам — це наша історія, доведена штучно до такого стану, який просто соромно показувати.

І все ж таки, на завершення хочеться нагадати тим, хто несе за нього відповідальність — пам'ятник потрібно рятувати. Інакше ще одна пам'ятка нашого краю зникне у небутті через людську байдужість. Так зникне з очаківського горизонту парус на острові Березань?

С. Кузнєць
(усі фотографії взяті з Інтернету)

P.S. Зараз необов'язково їхати на острів. Інтернет переповнений великою кількістю фотографій. Люди тягнуться до історії. Тільки ось їх чекає велике розчарування від побаченого.