Очаківська бувальщина. Двовладдя в 1918 р.
Наприкінці 1918 року дезорганізовані німецькі війська почали залишати Україну. Як зазвичай під час громадянської війни — населені пункти захищати було нікому. Повсюд встановлювалася різна влада: Радянська, Директорії, інтервенти, атамани. Хоча німці й відійшли з Очакова, у Очакові ще залишалися білогвардійці. У ніч на 30 листопада 1918 р. підпільний комітет отримав завдання встановити Радянську владу в Очакові. Було вирішено всім підпільним загонам зібратися у Каратинних кручах (балка між містом та Каратинною слободкою). Першими почали підходити загони з Куцуруба (на чолі з Власом Соколовим) і Анчекрака. Але найбільший загін привів із собою з Парутина Антон Худенко.
Антон Ермолаївич Худенко
1890 р.н. Штабс-капітан 255-го піхотного Аккерманського полку. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У РККА з 1918 року. Учасник Громадянської війни. Член ВКП(б) з 1924 року. Репресований, арештований у 1937 році, звільнений у 1939 році. Учасник Великої Вітчизняної війни.
У Очакові стояли частини денікінської армії. Члени комітету вислали до них четверо парламентаріїв з ультиматумом — скласти зброю та передати владу Раді робітничих і селянських депутатів. Комендант білогвардійських військ відповів, що вони згодні, але попросив зачекати до ранку. Він розраховував на можливий підхід підкріплення. Але вранці 1 грудня терпіння підпільників оборвалось, і за закликом комітету у місті було організовано мітинг, на якому проголосили в Очакові Радянську владу. Однак противник не хотів добровільно складати зброю. І в цей день у місті було встановлено двовладдя.
Половина Очакова від лиману до вулиці Морської (сучасна вулиця Леніна) була в руках повстанців, штаб яких розміщувався у трактирі Климова. Територія від вулиці Морської та далі в степ була в руках денікінців.
Колишній дім Клімова
Подібна ситуація склалася у багатьох місцях колишньої Російської імперії. Розділ сфер впливу призводив до анекдотичних ситуацій: вулиці перегороджувалися мотузковим рубежем, вздовж якого ходили охоронці з обох боків. Пам’ятаєте фільм «Зелений фургон», де це особливо наочно зображено…
Нам невідомо, чи в Очакові протягувалася мотузкова межа, як в Одесі, чи ні — найімовірніше, усе це було на рівні усних домовленостей. Протистояння (точніше, двовладдя) тривало в Очакові тиждень. За цей час в Одесі висадились англо-французькі інтервенти. На допомогу білому з Одеси прийшла добре озброєна допомога. До прихильників нової влади підкріплень не було. Враховуючи нерівність сил, було прийнято рішення залишити місто. Велика частина повстанців перейшла в Таврію (на Кінбурнську косу), далі — до Херсона, де влилася в повстанські загони. Ті, хто залишився, знову пішли в підпілля. На початку грудня кораблі інтервентів увійшли в Дніпровський лиман і висадили війська, зайняли Очаків. Перше виступлення за Радянську владу в Очакові закінчилось невдачею.
У березні 1919 року на Миколаїв та Одесу вийшов великий загін повстанців. Серед них були й партизани Очаківщини. З Миколаєва очаківський загін вирушив на звільнення міста. 30.03.1919 року місто було звільнене від греко-французьких інтервентів. Негайно був сформований міський ревком, головою якого став Т. Федоров.
Сергій Кузнєць
Використано спогади
Панаса Євгенійовича Ревенка
і архів газети «ЧЗ»
Газета «Очаківський тиждень»
№62 від 30 листопада 2015 р.
