Міський голова Очаківа Калініченко Єфім Андрійович

Роки життя та місце народження Єфіма Калініченка невідомі. Можна припустити, що походження його не знатного, із міських мещан.

 

Имел чин коллежского асессора, соответствующий среднему между капитаном и подполковником (после отмены майорского звания). Получен он был господином Калиниченко по университетскому образованию или по выслуге - также неизвестно. К чину применялся общий титул "Ваше высокоблагородие". Этот чин давал только личное дворянство (кстати, Гоголь тоже дослужился до асессора).

Занимал пост Очаковского городского головы Єфім Андрійович тринадцать лет - з 1895 по 1908 годы. Многократное, а точнее, пятикратное переизбрание "домовладельцами" Очакова на самый высокий пост Калиниченко заслужил своим трудом и его плодами. Но тринадцатый год (пятый срок!) пребывания на посту стал последним. Не роковое ли число сыграло свою роль? Об этом чуть позже.
Городскому голове достался Очаков, где еще в изобилии "полузасыпанные рвы, обрушившиеся верки и обломки старинных зданий, покрытые землею", "почти на каждом шагу находят в земле черепа, вещи, монеты и подземные ходы", в окрестностях города глубокие следы взрывов пороховых подкопов со стороны лимана и моря". И это спустя более ста лет со дня штурма!

За время пребывания на посту Калиниченко, как никто из предшественников действительно "успел улучшить городское хозяйство во всех отношениях", а точнее создать его.

Єфім Андрійович, мабуть, єдиний міський голова, який за всю історію міста по-справжньому переймався його долею. У будь-якому разі зроблене ним вражає.

При relatifельно скромном городском бюджете Калініченко сумел добиться невозможного. При нем была начата и закончена постройка здания приходского городского училища, возведены казармы для солдат Очаковского гарнизона. Была выстроена скотобойня "при которой устроены завод для выделки кишок и сушильня для кожи". Началось активное озеленение города. (Участок на приморской слободке от Екатерининской батареи  (военные склады у стадиона) до нынешней рыбинспекции был засажен фруктовыми деревьями. Еще в послевоенное время это место очаковцы называли сад Калиниченко-«Очаківський тиждень»).

 

Для удовлетворения культурных запросов городских обывателей и препровождения досугов открыт общественный сад, а на море благоустроены купальни - мужские и женские, проще говоря, пляжи. Был успешно разрешен актуальный вопрос водоснабжения города. Для этого была устроена капитальная цистерна для воды и начата прокладка водопровода.

Претерпело значительные улучшение городское образование. Открыто четвертое городское училище, 3-классное училище для мальчиков преобразовано в 5-классное. Все без исключения городские училища снабжались учебными пособиями за счет городского бюджета.

Была модернизована коммунальная сфера. Уличное освещение стало электрическим, а деревянные столбы заменены повсеместно на художественно привлекательные и более прочные литые чугунные. Электричество для городского освещения вырабатывала военная электростанция. Преобразился городской рынок. Его площадь вымостили камнем, а для торговли рыбой и молочными продуктами столы покрыли дезинфекцию известью. Вслед за рынком было решено вымостить все улицы камнем, а первой мощеной улицей стала улица Потемкинская.

Замощення Потемкинской вулицы

Такой деликатный вопрос, как канализация, также не выпал из поля зрения городского головы. Был впервые создан ассенизационный обоз, где трудились, так называемые "золотари" и стоки вывозились на специально отведенные поля в удаление от города.

Городской голова уделял большое внимание религиозно-нравственному воспитанию жителей города, хотя сам со временем будет обвинен в богохульстве. В 1903 году за счет ассигнования из государственной казны и частью из городских доходов было закрыто строительство Свято-Троїцького собору, одного з самых больших храмов на юге края.

У переддень відкриття пам'ятника Суворову визначена сума з міського бюджету була виділена на реконструкцію Свято-Николаївського собору.

�Саме за Калініченка в Очакові були відкриті три пам'ятники, присвячені історичному минулому міста: загиблим під час останнього штурму Очакова солдатам, бригадиру Горичу та Суворову. У рік відкриття пам'ятника площа перед собором отримала тверде покриття.

Пам'ятник бригадиру Горичу

�Для борьбы с городскими пожарами был создан пожарный обоз и построена пожарная каланча.

У 1906 році розпочалося будівництво міського порту та під'їзної дороги, завершення яких відбулося через два роки. Діяльність міського голови з покращення міського господарства визнавалась цілком задовільною і отримувала щирі схвалення очаківців. Торгівля переживала справжній бум: торговельних лавок у місті з населенням 5 тисяч налічувалося понад півтори сотні — мануфактурних, скобяних, москатних, галантерейних товарів; просто дамських, а то й "для модних жінок" та інші..."

Був навіть магазин колоніальних товарів, де невпинно праціли брати Гохмани. Проте магазин існував під вивіскою братів Грачевих. Але це не завадить одному з молодих людей стати в майбутньому найвідомішим авантюристом століття. Це він зуміє продати Лувру не за найдешевшою ціною саморобну корону міфічного грецького царя… Але міський голова цього разу тут ні до чого.

Іменно в це время Очаков пережил общий подъем экономики и впервые отмечен заметными улучшениями в благоустройстве.

�

�У першу каденцію міського голови був відведений землю нікому невідомому Івану Алопському, відставному фельдфебелю, під будівництво цегельного заводу. А через кілька років із цієї цегли збудовано багато міських будівель, зокрема вражаючий Свято-Троїцький собор, а «Алопський» стане брендом якості та надійності.

Перед обранням на посаду міського голови пан коллежський асесор обіймав посаду члена Управи та заступника міського голови.

Калініченко добровільно пішов у відставку після скандалу на релігійно-етичній підставі. Він став передостаннім міським головою в передреволюційний період.

Усі його великі та малі справи, корисні громаді, не злічити.

Практично все, створене Калініченко, до нашого часу не збереглося. Що-небудь зруйнувало час, але головне — люди, які тут живуть. Від ліхтарного освітлення, наприклад, збереглася одна чавунна стійка, як «уявлення глибокої давнини», вставлена місцевими підприємцями напроти свого «закладу» у самому центрі. Але перехожі й не здогадуються про її попередню роль. Ім'я його сучасникам Очаківцям нічого не говорить, де його прах — ніхто не знає. І тільки завдяки дивом уцілілому "Альбомі міських голів Російської імперії", виданому в 1903 році благодійним товариством, про нього нагадала коротка, але дуже тепла стаття.

В. ШАПІРО
З книги "Очаків. Невідомі сторінки"

P.S. Портрет цієї людини міг би відкрити галерею портретів міських голів у нашому виконавчому комітеті не заради самолюбства, а з поваги.

Газета «Чорноморська зірка» від 26.11.10 р. №97-98

Старожили Слободки згадують прізвище Калініченко з позитивного боку. Неодноразово він допомагав багатьом як міг. Не відмовляв у допомозі й під час окупації. Відомості про нього зникають після звільнення міста — коли за ним прийшли. Ось тільки цей Калініченко чи ні — невідомо. Судячи з усього, на час звільнення міста йому могло бути близько 80 років. Так чи це, зараз важко з'ясувати.

«Очаківський тиждень».