Люди Очакова. Сергій Варфоломійович Страшний

 

�Страшний Сергій Варфоломійович народився 21 січня 1924 року в Україні у невеликому містечку (районному центрі) Мала Виска поблизу Єлизаветграда (нині — Кіровоградська область). Там провів дитинство та юність, здобув середню освіту, закінчив музичну школу. 

Мати – Єлизавета Нікітівна Пронина, росіянка, дворянка. Після Жовтневого перевороту 1917 року була вимушена залишити родове маєток, виступала в різних театрах як актриса, займалася живописом, прикладним мистецтвом, кілька років працювала завідувачкою дитячого садка...

Батько – Варфоломей Сергеевич Страшный, українець, головний бухгалтер цукрозаводу. Він отримав ім’я Варфоломей на честь пра-пра-деда, полковника війська Запорозького Варфоломея Страшного. (За сімейною легендою, таке важко вимовне ім’я дав йому під час хрещення священик, тим самим відплативши родичам за те, що вони не могли заплатити за обряд. 

Пришов він на Січ підлітком. Помітивши його рухливість, веселий характер та гострий язик, гетьман Сагайдачний зробив його своїм джурою.

Прізвисько "Страшний" він отримав за жорстокість та непримиримість до ворогів)...

 

Перші уроки малювання Сергій Страшний отримав від матері, з 9-ти років опановував основи образотворчого мистецтва у одеського художника Семена Шевельова. Будучи учнем 8-10 класів (1938-1941 рр.) працював у бригаді оформлювачів інтер’єрів громадських будівель, малював декорації для театру.

Під час окупації Малої Виски німецькими військами (1941-1944 рр.) за трудовою повинністю працював викладачем фізкультури середньої школи №4, актором місцевого драматичного театру, художником Палацу культури Мало-Висківського цукрозаводу. 

 

Під час ухилення від відправлення до Німеччини переїхав до Кіровограда, де жив у сім’ї родича по матері члена кіровоградської підпільної організації Стеценко В.В. та брав участь у операціях, спрямованих проти окупаційних військ.

Після визволення Кіровограда у квітні 1944 р. був призваний до Радянської армії. Брав участь у боях за визволення України на посаді рядового-автоматчика, молодшого сержанта, командира мінометного відділення, комсорга роти та батальйона. У складі 14-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї армії I–II Українських фронтів брав участь у боях за взяття Румунії, Польщі, Чехословаччини, Німеччини; у боях на Пруті, на Віслянському плацдармі, на Дуклінському перевалі Карпат. Брав участь у форсуванні Одера, взятті Праги, в боях під Дрезденом і на Берлінському напрямку.

Після закінчення війни протягом двох років продовжував службу у частинах СА, дислокованих у Німеччині, Чехословаччині, Венгри, Австрії. Вільно володіючи німецькою мовою, регулярно долучався до перекладацької діяльності та різних дипломатичних місій щодо налагодження контактів із керівництвом та населенням цих країн. Був артистом ансамблю пісні й пляски, а також начальником одного з армійських клубів м. Відень.

Демобілізувавшись із армії у 1947 р., поступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту. В інституті поєднував навчання з роботою на штатній посаді лаборанта кафедри нормальної анатомії, займався науковою роботою. Виконуючи обов’язки лаборанта, займався зарисовкою анатомічних препаратів, виготовляв наочні посібники для лекцій та занять, брав участь у художньому оформленні анатомічного музею. У туші та акварелі зробив багато малюнків для наукових праць заслуженого діяча наук Спірова М.С., головного хірурга України Туровця І.Г., учених Бурді, Сушко, Беспалової, Свіридова та ін. Ці малюнки опубліковані у багатьох журналах, збірниках, монографіях, увійшли до «Великої медичної енциклопедії» (ВМЕ, Москва, 1960, т.25, с.1120). Опубліковане у Саратові дослідження «Лімфатичні судини верхньої кінцівки людини» на всесоюзному конкурсі наукових монографій було удостоєно I премії.

Після закінчення у 1953 році медінституту отримав запрошення від завідувача кафедри нормальної анатомії професора Спирова залишитися в аспірантурі та зайнятися науковою діяльністю. Проте від цієї пропозиції С.В.Страшний відмовився. Как він сам писав в автобіографії: "науковій роботі віддав перевагу роботі практичного лікаря сільського здоров’я, бо в повоєнний відбудовний період у сільській місцевості потреба у лікарях-лікарях була величезною". Його не переконали залишитися в Києві уговори інших вчених, не бажаючих втрачати такого талановитого аспіранта й художнього оформлювача їхніх наукових праць.

Отримавши спеціальність лікаря-терапевта, за напрямом Міністерства охорони здоров’я УРСР він направився до Миколаївської області, де працював сільським дільничним лікарем (у с. Куйбишівка Єланецького району), завідувачем дільничної лікарні с. Александровка Вознесенського району, головним лікарем Лисогорської районної лікарні Первомайського району...

За 5-річний період професійної та депутатської діяльності в с. Александровка за рахунок колгоспних коштів заініціативи С.В.Страшного була побудована нова, відповідна всім необхідним вимогам лікарня. Там же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною, яка працювала в селі як молодий спеціаліст за напрямом Міністерства легкої промисловості РСФР. У 1958 році у них народився син Олександр...

 

Після закінчення курсів підвищення кваліфікації в м. Києві у липні 1959 р. С.В.Страшний був направлений у м. Очаків на посаду головного лікаря Очаківського району з завданням організації будівництва районної лікарні та оздоровчих комплексів курортної зони. У грудні 1959 р. вступив до КПРС. За час роботи на посаді головного лікаря району під його керівництвом в м. Очакові були зведені районна поліклініка (нині музей ім. Судковського), інфекційний та дитячий корпуси райбольниці (нині дитячий садок), жіноча та дитяча консультації (в подальшому ДНД), санепідстанція, розпочато будівництво нової лікарні на 300 ліжок, створено перші корпуси лікувально-оздоровчих закладів курортної зони. Були укрупнені й реорганізовані лікарні в с. Ровне, Покровка, Чорноморка. До 1987 р. працював на посаді головного інфекціоніста Очаківського району та завідувача інфекційним відділенням. 

На протязі 12 років був депутатом Очаківської міської ради народних депутатів, членом виконкому міської ради, головою комісії з охорони здоров’я та соціального забезпечення. Був одним із ініціаторів створення в Очакові воєнно-історичного музею ім. А.В. Суворова (зараз православна церква).

Очаків. "Музей ім. А.В.Суворова"

Під час проживання в Очакові Сергій Варфоломійович Страшний постійно займався краєзнавством, вивчав давню культуру краю та його історію. 

Очолював археологічну секцію товариства охорони пам’яток історії та культури, брав участь у археологічних розкопках в Олвієй та на Березані, проведених Ленінградським Ермітажем та Інститутом Археології Української РСР.

Страшний С.В. "Березань"

Написав низку наукових праць з давньої медицини Північного Причорномор’я. Роботи були доповідені на одинадцяти з’їздах істориків медицини в різних містах СРСР та на Всесвітньому конгресі історичних наук.

Вийшовши на пенсію, усецeло віддав себе живопису.

Страшний С.В. "Гилея"

С.В.Страшний має 20 бойових та державних нагород, нагороджений дипломом та срібним знаком учасника I Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР, знаком "Відмінник охорони здоров’я СРСР", дипломом I‑ї ступені Міністерства культури Української РСР......

В Очаківському військово-історичному музеї ім. А.В.Суворова представлена експозиція пам’яті Сергія Страшного.

Там же представлено блокнот зі віршами "Армійські мотиви"

 Експозиція пам’яті С.В. Страшного

3 травня 1991 року С.В.Страшний закінчив картину "Кирильнич". Поглянувши на неї востаннє, він сказав: " Нарешті я зрозумів секрет Айвазовського". У той же день він помер..

Матеріали взяті з авторського сайту сина Сергія Варфоломея йча — відомого письменника, лікаря-психотерапевта Олександра Стражного.