Подорож до «Історії Очакова»

Залишитися хлопчаком у сірій кепці,
самим собою, коротко кажучи.
Між правдою й вигадкою блукати
по облетілому листю вересня.
Борис Рижий

Ідея написати про Ігоря Марченка прийшла Робулець С.А. Ідея як ідея. Написати про людину, яка займає певний культурологічний простір у нашому місті — звичайна справа. Але одне діло написати про людину — формаліста: провести захід, концерт, лекцію, благодійну акцію, і багато ще чого, а інше діло, коли людина робить усе це пастернаковськи:

А треба жити без самозванства,
Так жити, щоб у кінці кінців
Привернути до себе любов простору,
Почути поклик майбутнього.

Ігор не проводить акцій. Він відшукує найменші згадки про Очаків і доносить їх мешканцям міста. І робить це своєрідно: знайдені старовинні букиністичні видання, пов’язані з Очаківом, готує та видає у одиничних примірниках. Дарує ці високоякісні копії бібліотеці, музеям, просто людям, яким не байдужа історія Очакова. Він чудово розуміє, що репринтні видання цих книг, яким часто не одне століття, — є єдиною можливістю поповнити бібліотеки та музеї.

Збірка «Історія Очакова» — це спроба зібрати воєдино всі матеріали багатого історичного минулого міста Очаків та околиць. Наскільки вдала — судите ви. Свого роду машина часу, створена на платформі сервісу Google+, дозволяє включити «Історію Очакова» в міжнародний інформаційний простір. Вона дає можливість читати надану інформацію будь-якою доступною мовою завдяки вбудованим функціям перекладу. Основне джерело інформації — це, звичайно, книги: енциклопедії, статистичні дані, довідники, біографії, видання з військової історії, документальні фільми. Все це доповнене картами, схемами боїв, фотографіями та картинами. «Історія Очакова» — це далеко не закінчений інтернет-проект, що постійно розвивається й доповнюється за можливостями.

З 16 листопада «Історія Очакова» тепер ділиться своїми матеріалами також у соціальній мережі Twitter.

«Поклик майбутнього» я почув, коли займався П.П. Шмідтом. За цим покликом ішли безславні краєзнавці та бібліотекарі Очаківської бібліотеки, працівники Очаківського історичного музею, які зберегли безцінні біографічні матеріали: зібрання книг, присвячених П. Шмідту, майже повна колекція, зібрана до 1990 р., вирізки з газет, роздруковані на друкарській машинці промови Александрова, захисника П. Шмідта, або взагалі дивовижний альбом: «Очаків у першій російській революції». Текст написаний ідеальним каліграфічним почерком. До нього відповідає якість фотографій.

Історичної інформації до біографії П. Шмідта вони для мене не додали. Але в них було головне: самозабутнє бажання розповісти про своє сприйняття П. Шмідта. Мені захотілося дізнатися про цю людину, і завдяки Коржовій С.І. це вдалося. Це директор Очаківської бібліотеки Савчук Марія Дорофіївна. Вона померла в 1988 році. На жаль, згадати її я не зміг, хоча був постійним читачем бібліотеки приблизно з 1965 по 1990 рік. Але я щасливий, що безіменний альбом знайшов свого автора.

Інші за живим слідом
Пройдуть твій шлях за пядь пядь,
Але поразки від перемоги
Ти сам не повинен відрізняти.

Колись, займаючись біографією І. Бродського, я наткнувся на таке:

«Розповідають, що у Паустовського переплетений самиздат стояв удома на полицях — відкрито, том за томом, і його гість міг взяти ці книги почитати. Напевно, такі люди, які вже офіційно отримали визнання, могли б і не боятися самиздату. Наприклад, коли Висоцький приїхав до Парижа, друзі на його прохання зібрали йому цілий ящик самиздату. Він написав на ящику ім’я начебто адресата — «Шолохову» і завантажив його на борт літака»». (Борис Вайль)

Мабуть, люди, які займаються «самиздатом» історії Очакова, робили це з єдиною метою — залучити читача до вічності.

Скромні біографічні дані про Ігоря Марченка ми дізналися з розповіді його матері:

«Народився 30.01 1964р. на Байконурі, де 30 років батько служив інженером-випробувачем. Він і привив хлопцю любов до української історії та культури. На Байконурі Ігор закінчив школу. У 1987 р. — Московський авіаційний інститут за спеціальністю «Конструювання та проектування літальних апаратів», ракетний факультет. У Очаків переїхали в 1987 р. після демобілізації батька. Ігор 22 роки працює в податковій інспекції. Стали переможцем конкурсу на «кращого податкового інспектора» в Миколаївській області газети «Бухгалтерський облік» (м. Київ). Він зареєстрований у всіх найбільших бібліотеках світу. Збирає матеріал з історії, культури. Перекладач».

Кілька фотографій:

Марченко Світлана Павлівна та Марченко Володимир Олександрович, м. Ленінськ (нині Байконур). Центральна площа. 70-ті роки.

Я познайомився з Ігорем близько року тому. Значно раніше дізнався про нього за його сторінці в Інтернеті. Класичний зразок інтелігента та інтелектуала: широкі й точні знання історії, живопису, книги. У нього моментальна реакція на задане запитання й точна, часто парадоксальна відповідь, підтверджена посиланнями на джерела. Він — постійний відвідувач та активний учасник історичних Інтернет-форумів, антикварних Інтернет-аукціонів.

…Завершив Московський авіаційний інститут. Для неосвідченої читачі це нічого не говорить. Для студентів 70-х це була еліта. В одній з наших бесід Ігор сказав, що на деякі лабораторні роботи його група літала на літаку. Уявляєте такий рівень навчання?

На жаль, книжок не пише, хоча міг би. Звичайно, для цього потрібні час і гроші, щоб тебе надрукували.

Грошей Ігорю не вистачає, тому він займається старим добрим «самиздатом». Добрим, бо в ньому відсутні «фейки», які заполонили наш книжковий ринок. Минулого літа мав щастя бути на його презентації рідкісних історичних карт. Якщо пам’ять мене не зраджує, це був період Османської імперії. Якби ви бачили неподобний захват Тетяни Якубової, історика, яка, здається, знає про ту епоху все. Але такі якісно виконані копії карт їй рідко доводилося бачити навіть у Києві. Вона сказала, що тут матеріалу на цілі книжку.

Я завжди вважав себе скептиком. І вирішив перевірити культурологічну та історичну цінність знахідок Ігоря Марченка. Вибрав нішу в історії Очакова — часи «після взяття фортеці гетьманом Потьомкіним» (про штурм писали всі, кому не лінь). Зайшов на сайт і в розділ «Історія Очакова» випадково вибрав кілька книг і газет:

«Про рибальство вздовж берегів Чорного моря в Одеському карантинному окрузі». «Про утворення місцевого лазарету в м. Очаків 24 Октября 1886 года»

Або ось така інформація:

Водяна батарея. «Биржевим ведомостям» пишуть з Очакова, що будівництво водяної батареї йде гігантськими кроками: привезені влітку та навесні 100 000 брусьев — усе без залишку використані в діло, і бруствери залиті піском до верху. Пароплав «Російського товариства» привів на буксирі залізну баржу, на якій розміщена величезна крупповська гармата, вагою до 3000 пудів. Ця гармата встановлена в центрі батареї на лафеті, що обертається навколо своєї осі. Так само встановлено й ще 29 гармат так, що водяна батарея буде охороняти вхід до Очакова з усіх боків. Подібного роду батарей у нас в Росії ще не будували. (Джерело: «Живописне обозрение» № 46 1876 р.)

Чітке описання будівництва острова «Майський», яке ставить багато на свої місця й відкидає купу зайвих версій та домислів.
Можна продовжувати й продовжувати. Ось така геніальна знахідка:

Настоящий історик — беззахисна істота. Йому потрібно впорядкувати навколо себе, насамперед, ідеологічний простір сучасного дня, як і вчорашнього. Тобто жити за Кантом: «Дві речі на світі наповнюють мою душу святим трепетом: зоряне небо над головою та моральний закон всередині нас». І цього, звичайно, мало. Найскладніше — це зібрати матеріал з теми, яка тебе цікавить, тобто повторити шлях твоїх попередників. І саме тут починається найскладніше. Я пам’ятаю, як у 70-ті роки минулого століття ходили легенди про картотеку В. Пікуля — основного джерела його книг. У часи перебудови завіса трішки піднялася:

«Тоді ж ще не було комп’ютерів, тому Валентин Савич хотів створити свою базу збереження матеріалу, власний довідковий апарат, щоб, не виходячи з кабінету, отримати відповідь на будь-яке запитання. Так з’явилися ці ряди шухляд: Пікуль зібрав картотеку історичних осіб, де по кожному персонажу зберігалося все, що можна було знайти в його обширній бібліотеці, і не тільки. У картотеці — 80 000 одиниць зберігання. Якщо він писав про Григорія Олександровича Потьомкіна, діставав картотечну картку й заносив усі нові відомості, які дізнавався. Напевно, саме тому він так багато і написав за свою порівняно коротку життя — адже в нього все було систематизовано. А є ще одна картотека — портретна, приблизно з 70 000 одиниць зберігання»». (Антоніна Пікуль — дружина письменника.)

Його бібліотека налічувала 10 тисяч томів, порівняно мало за сьогоднішніми мірками. Але це були дореволюційні видання і тільки на історичну тему. В. Пікуль принципово не посилався на праці радянських істориків, защо останні його й ненавиділи. Йому не хотілося досліджувати напівправду. Він обрав свій шлях і вигадував свій велосипед, і в цьому досяг успіху.

А тепер уявімо собі В. Пікуля в наш час поруч із Ігорем, якому відкритa будь-яка бібліотека світу. Скільки задумів міг би втілити в життя В. Пікуль.

Очаків — не Париж. Матеріалу дуже мало. І щоб написати його історію, потрібно прожити життя в архівах.

На сьогоднішній день, якщо виключити 20-й век, і знамениту штурм фортеці гетьманом Потьомкіним, незважаючи на всі потуги місцевих істориків, вся історія міста займе кілька аркушів формату А4 фактологічного матеріалу. І те, що робить Ігор Марченко, — просто геніально. Геніальне з простої причини: він розкриває пласт історії нашого міста, який ніколи не був досліджений. Я дуже хотів би, щоб на основі зібраного матеріалу він написав книгу про Очаків.

Найскладніше писати про речі прості — благодійну діяльність І. Марченка. Мене підштовхнула одна фотографія, знайдена на одній із сторінок у соціальних мережах:

«Подарував ВПСК «Майський» ікону ручної роботи з бурштину святого мученика Іоанна-воїна. Він особливо відомий тим, що захищає від ображників та нападів, відводить будь-яку небезпеку. Йому моляться, просячи покровительства для воїнів, про допомогу у боях /І. Марченко 6 вересня 2013»

Півроку до початку війни. Дві знакові особистості для нашого міста. Два ідеаліста-романтики.

Через три роки Олег Медінський загине під час неоголошеної війни на Сході України.

Ще один цікавий подарунок Очаківському історичному музею:

Копія гравірованого портрета «Хоробрий полковник Непейцын»: [лубок]. [1812-1851]. - 35,5 х 25,7 см.

Набір листівок із зображеннями картин Р. Г. Судковського кінця 19 — початку 20 століття, подарований музею.

Про всі подаровані книги Очаківській бібліотеці або нотах для Очаківської музичної школи можна розповісти ще одну історію. Даю лише посилання на перелік подарунків.

У Ігоря великі плани. І головний із них — виставка на базі Очаківського військово-історичного музею, яка близька до здійснення. До неї увійдуть цікаві матеріали про Очаківський Свято-Троїцький собор та багато чого іншого.

Не люблю хвалебні пиріжки. Я просто хотів звернути увагу читача на «культурологічний феномен» нашого міста — ім’я якого Ігор Марченко.

Інші за живим слідом
Пройдуть твій шлях за пядь пядь,
Але поразки від перемоги
Ти сам не повинен відрізняти.

І повинен не на йоту відступати від обличчя,
але бути живим, живим і тільки,
живим і тільки до кінця.

Робулець Ю.Н.