Дорога забуття (Частина друга)

�Як писав Павло Сумароков після бою 1788 року збереглася мечеть, перероблена у церкву, та Хассан-Пашинський замок. Місту потрібно було відбудовуватися з руїн, а грошей ніхто не виділяв. І про Очаків згадали лише в 1854 році, коли очаківці відбили напад англо-французьких кораблів.

Ось опис Очакова періоду Кримської війни:

«Але перед описом справи зауважу, що заштатне містечко Очаків розташоване на кінці мису, який розділяє басейн Дніпровського лиману від вод Чорного моря, і що це містечко має десять кам'яних будівель, кам'яну церкву, перероблену з мечеті, і до сотні земляних хат».  (І. Макаров Морський збірник №11 1854)

Той же І. Макаров пише, що за рухом ворожих пароходів слідкували з телеграфа.

Кесслер К.Ф.

«Я відправився в Очаків 15 липня на великому кампанейському пароході – Миколаїв. Парохід вийшов із Херсона о восьмій годині ранку і зупинився біля Очаківської брандвахти біля другої години дня. Там дійсно приватна шлюпка очікувала очаківських пасажирів. І оскільки погода стояла досить тихо, то ми без перешкод могли перейти в човен і переїхати в Очаків» в Очакові 1858 року

: 

Я вирушив у Очаків 15 липня на великому кампанейському пароході – Миколаїв. Парохід вийшов із Херсона о восьмій годині ранку і зупинився біля Очаківської брандвахти близько другої години дня. Там дійсно приватна шлюпка очікувала очаківських пасажирів. І оскільки погода була досить тихою, то ми безперешкод могли перейти в човен і переїхати в Очаків.

Очаків стоїть на високому мисі, яким широкий лиман Дніпра, після приєднання до нього лиману Буга, відділяється від відкритого моря. Підошва мису окаймлена піщаною смугою, яка з південного боку розширюється і утворює доволі значну, низинну площу. На цій самій площі була збудована нова Очаківська фортеця, від якої зараз залишилися лише руїни після того, як її підірвали в 1855 р. Від старої турецької фортеці також ще існують залишки на східному схилі мису

Очаків сам по собі невеликий, має не більш ніж 4500 мешканців, але, як водиться, у нас він значно розтягнутий через розкиданість його маленьких будинків. Серед населення багато євреїв, які тут мають і велику синагогу.  Багато мещан володіють хуторами в степу і туди виїжджають на літо для польових робіт.

Афанасієв-Чужбінський А.С. у 1859 році:

При самому виході з лиману в Чорне море, на досить високій горі, стоїть Очаків, колись грізна фортеця, що коштувала стільки російської крові, тепер жалюгідна фортеціця, зруйнована нами ж без будь-якої потреби в минулій війні, а в теперішній час — порожненьке містечко, ще гірше Олешек.

Здалеку дійсно містечко це, з церквою, маяком, оптичним телеграфом і якоюсь порожньою двоповерховою будівлею, особливо з моря, здається схожим на щось, і проїжджаючі мимо на пароходах зносили про нього ще досить снисхідне поняття. Але кому довелося прожити тиждень в Очакові, той скаже, що важко уявити щось нудніше і сумніше. Рухів ніякого; в останній час, коли з Херсона перевели сюди митну заставу, зайвий чоловік зайде в Очаків, і, може бути, продасться зайва булка на базарі. Якби кілька осіб не займалися селядним промислом, можна було б сміливо сказати, що немає ніякої торгівлі, та й сама торгівля селяддю незначна і знаходиться в руках у євреїв.

Більш детальну характеристику Очакова дає підполковник Генерального штабу Александр Оттович Шмить:

«Самий Очаків знаходиться на степовій височині, у водопроміни та ярів, що розрізали крутий берег степей. Місто розкидане й зникає на відстані не більш як у половину кв. версти. Центр міста — базарна площа, біля якої розташована єдина в місті церква та до 20 будинків, покритих тесом і соломою. Очаків має всього одну вулицю, довжиною до півверстки, перетинає її три поперечні, не маючи навіть 100 сажень протяження. Вся місцевість, на якій збудований і яка оточує Очаків, ізрита й зігнута слідами колишніх укріплень.

Полузасипані рови, і уламки старовинних будівель, вкриті землею, займають простір не менше 4-х квадратних верст; до сих пір, майже на кожному кроці, знаходять у землі, черепа, речі, монету й підземні ходи. Особливо в цій частині варта уваги місцевість, що оточує вежу оптичного телеграфа. Недалеко від моря знаходиться старовинна двоповерхова кам'яна казарма. Більшість очаківців розмістилась на берегових обривів, в землянках та хатах з земляними дахами».

Як бачимо, будинків не дуже додалося. Зате бал взорвано Николаевский ретраншемент, який будувався 25 років.

Як відзначає Шмить, вся промислова діяльність полягає у рибальстві, яке знаходиться в руках євреїв. А також торгівля солю, яка привозиться на дубах із Кінбурнських соляних озер і з с. Прогной.

М. Бернов  в 1896 році:

«Пройшло з того часу, близько століття, і враження, яке справляє Очаків, залишається таким же, як і за часів Сумарокова. Очаків — маленьке, на вигляд нудне. містечко, над яким витав слава минулих днів.

Від старовини нічого не залишилося, якщо не рахувати стін, перебудованих із турецької мечеті на Николаївську церкву.

Зведено нові берегові укріплення для обстрілу фарватера Буго-Дніпровського лиману, споруджено, на штучному острові, гавань морської фортеці, Миколаївська морська батарея, озброєна круппівськими гарматами. Фортеця ця становить державну таємницю, проникати в яку я не намагався.

Поза цих спеціальних споруд Очаків представляє з себе якийсь хаос - і не назвеш його селищем, і до міста йому далеко, так, якась група випадково вирослих будинків на пилюці та палю.

М. А. Бернов (1864-?)

«23 грудня 1891 р. М. А. Бернов вирушає пішки із Петербурга до Парижа.

Звідси починається серія його піших подорожей, які загалом складають понад 12 000 верст, зроблених пішки по Європі та Африці. Пройшовши у Париж, М. А. Бернов розпочинає ряд нових мандрівок, пішки ж: із Парижа до Брюсселя, із Парижа до Ніцци, із Лондона до Единбурга, робить пішки всю Іспанію, а перебравшись в Африку, здійснює ряд піших екскурсій по Алжиру та Сахарі.
Свій путеві листи, під заголовком, «Писем Руського Пішохода», він публікує у різних російських та закордонних виданнях.
Літо й осінь 1894 р. не втомлюючий мандрівник проводить у Росії, відвідує Королівство Польське, Литву, Юго-Західний край і, прибувши до Одеси, вирушає пішки по Новоросії, Криму та Бессарабії».

Бернов Михайло. З Одеси пішки по Криму. Листи російського пішохода
СПб.: Типографія Глазунова, 1896

Про записки М. Бернова слід сказати особливо. Він, напевно, єдиний, хто, зустрівшись із Гавриїлом Судковським,   записав із ним бесіду.

На жаль, він помилився, коли вказав, що Гавриїл Дионисійович закінчив кишинівську семінарію.  Кишинівську семінарію закінчив його старший брат Михайло. Гаврило Дионисійович, Григорій Дионисійович закінчили Херсонську духовну семінарію. І не закінчив її Руфін Гаврилович. Є кілька доказів цього факту. Ми приведемо один

Ще один момент звернути увагу. Херсонська духовна семінарія знаходилася в Одесі

Як зауважив читач, ми плавно переходимо до головного твору життя Гаврила Дионисійовича «Коротка історична записка про місто Очаків та Очаківський Миколаївський собор».

Найповніше видання книги було опубліковано в Херсонських єпархіальних відомостях №№ 2,6,8,10,11.

Судковський Гаврило Дионисійович Очаків ок. 1814 - 1907. Закінчив курс наук у Херсонській духовній семінарії та 16.4.1842 Преосвященним Гавриїлом, архієпископом Херсонським і Одеським, рукоположений у священники до Очаківського Нікольського собору.

За віддану службу нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня 24.4.1888. Рішенням Херсонського дворянського депутатського зібрання в лютому 1889 року визнаний у дворянському стані за орденом Св. Володимира 4-го ст. і разом із сином Олексієм та дітьми останнього внесено до 3-ї частини родовідної книги. Утверждено у дворянстві указом Правлячого Сенату за Департаментом Герольдії від 5.10.1889.

Найповнішу картину історії Очакова 19 століття дає Гаврило Дионисійович у №11 ХЕВ за 1889 рік. Даємо кілька уривків із тексту:

«Минуло сто років як взято Очаків, але він, зруйнований штурмом, не міг би сподобатись при тих несприятливих умовах, які випали на його долю, — особливо після перенесення Комерційного порту у новонароджену в той час Одесу, і залишався бідним заштатним містечком майже протягом усього століття, до 1876 р., коли розпочалася в ньому побудова батарей, доведена до кінця в 1887 р. Десятилітній же період будівництва батарей провів, так би мовити, різку черту між старим і новим Очаковом. Старий Очаків представляв собою найжалюгіднішу картину. Він знаходився ніби на кладовищі; бо скрізь видно кістки людські та черепи. На руїнах його величі, він застроївся розкиданими будинками, яких можна було нарахувати до 34-х, інша частина тіснилася в землянках, з якими рахували в Очакові до 90 будинків. У місті, що кожного кроку — руїни, обриви та кості тварин і людей, загиблих на війні».

Далі Г. Судковський описує 10-річний період будівництва батарей. Засмучується, що

«з'явилися люди всякого званя, стану й положення, особи без визначених занять — шукали «авось що-небудь подвернеться» — усі вони разом заповнили Очаків і виділили з себе зграю буйних і звіроподібних людей. Пияцтво, розгнузденість, бійки та крадіжки стали майже звичайними явищами в житті Очакова».

Разом із тим, Г. Судковський відзначає, що за 10 років було побудовано

«воєнне містечко, розташоване на північному боці. Це гарні, обсаджені деревами будинки, в яких розміщуються офіцери та нижчі чини Очаківської фортифікаційної артилерії; два військові причали, з'єднані шосейною дорогою, що проходить через усе місто»

З теплом пише Гаврило Дионисійович про корінних мешканців Очакова:

Крім того, заняття рибним промислом та перевезка вантажів на дубах у районі: Одеса, Херсон, Миколаїв та о. Тендра, виробили з очаковських молодих людей відважних і вмілих моряків, найкращий контингент для Чорноморського флоту».

Очаків перетворюється на військове містечко.

Ось як описує його в 1899 році Коста Хетагуров: 

…У той же день я обійшов увесь місто в пошуках квартири... Змучений, як каторжник. Сонце палило з неймовірною силою; пил на вулицях лежав таким шаром, що в ньому буквально тоне сапог... Шумившись уздовж артилерійського табору, у надії знайти за ним яку-небудь слободку на березі моря... Йшов я, ішов, ішов... немає кінця проклятим гармашам, хоч ти тут у жареного поросятка перетворись – з кожним поворотом відкривається нова перспектива з рядами наметів, ніби табір тільки звідси й починався…

І ще один цікавий штрих. Як відомо, Коста Хетагуров жив у домі рибалки Данилова. Він останній зліва перед госпітальним спуском. Так ось дім знаходився за межами міста, і листи туди не приносили.

Як би там не було в Списку населення Херсонської губернії (Статистичні дані про кожне поселення – Херсон: Видавництво Херсонської губернської статистичної комітету, 1896), зазначено, що в Очаковi знаходиться:

«Комендантське управління. Управління Очаківської фортифікаційної артилерії. Інженерне управління, канцелярія Очаківського резервного батальйону. 
Міська 3-х класова школа (153 місця). Однокласних міських училищ — 3 (66 міс., 72 д.). Приватних училищ без гедерів — 2 (16 міс., 30 д.).
Метеорологічна станція. Земська лікарня на 17 ліжок. міській: лікар, фельдшер і акушерка. Вільна аптека. Аптечний магазин.
Поштово-телеграфна контора і при ній ощадна каса. Агенція російського товариства пароходства та торгівлі. пароплавне сполучення з Одесою, Миколаєвом і Херсоном. Казенная та земська конно-поштові станції. Готелi та заїзди — 3. Клуби — 2: міський та військовий.
Нотаріальна контора.
Рибних заводів — 3, підприємство мистецтв, мінеральних вод, прянично-конфетне підприємство, парова млина, цегляний завод, слюсарні майстерні — 2, столярні — 4, бондарні — 2, кузні — 3.
Лісових складів — 4, хлібних амбарів — 7, склад каменного вугілля. Лавок 103: мануфактурних — 9, бакалейних — 37, різних харчових продуктів — 30, інших товарів — 20.
Оптовий склад вина та спирту, винних підвалів — 4, трактирів — 10, чайних — 4, буфет.
Базарних площ — 2. Базари щодня».

Мене не полишало відчуття, що все описане в 19 столітті я бачив у 20-му одинак-у-один:

Артилеристи змінилися на льотчиків. Ті ж два клуби - ДОФ і Будинок культури. Рибних заводів -2 і т.д.

В 19 столітті будували острів «Маївський» і батареї, а в 20-м нікому не потрібну «Дамбу». І корінні очаківці так само сприймали появу народу, як і Гаврило Судковський.

Катерина одним дотиком пера відправила заштатне місто Очаків «у подорож у замкнене коло». З якого він не вибрався і в 21 столітті.

Як там у А. Блока:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,
Безглузде й тьмяне світло.
Живи ще хоч чверть століття -
Все буде так. Виходу немає.

Помреш - почнеш знову спочатку
І повториться все, як колись:
Ніч, лідяна рябь каналу,
Аптека, вулиця, ліхтар.

Робулець Ю.Н