Ставраки М.М. Призначена роль.
Початковий варіант цієї статті писався паралельно з моїми статтями, присвяченими П.П. Шмідту. У цій статті я хотів звернути увагу на один епізод із книги Г.В. Самоліс «Лейтенант Шмідт». (Політиздат, 1983)
«Ровесники і земляки, Шмідт і Ставраки росли в сім’ях, схожих між собою, як звенья одного якорного ланцюга. Але звенья ці були схожі лише зовні. А тому й різне ставлення до життя визначилося у хлопців уже в дитинстві.
Одного разу старший та молодший Ставраки запросили Шмідта на рибалку. Попутний вітер згармонізував вітрила. Ботик ходко плив по морю. Біля острова Березань, коли вони помітили косяки скумбрії, наближалися до місця лову. До вечірньої зорі дійшли до місця лову. Закидали вудки, але кльову не було: риба, видно, пішла. «Перемети!» — вигукнув молодший Ставраки. «Тягни!» — обнадіявся батько. «Як можна? — заперечив Шмідт. — Це ж не наші, рибальські». «Не обедніють!» — перебив його старший Ставраки. «Не сдохнуть!» — підхопив син думку батька. Вони швидко почали обирати перемети, ловко знімаючи з крючків уловлену рибу.
Костер розвели на крутому берегу острова. Шмідт намагався, але так і не зміг зрушитися з місця доторкнутися до вуха. «Петя, не сердись, — уговарував його Михайло Ставраки. — Я хочу дружити з тобою до гробової дошки…»
Через три десятки років на цьому острові Ставраки буде цілитися в груди лейтенанту Шмідту.
Абсурдність і «перегин» сюжету за вуха викликала внутрішнє відторгнення.
Діалог нагадував промову торгівців, що зійшли з радянських екранів, але ніяк не аристократів у кількох поколіннях. Навіть якщо припустити, що на момент описуваних подій молоді було по 16 років, то Михайлу Івановичу було вже 76. І їхати із Севастополя на рибалку до Очакова та мародерствувати — це вже за межі розуміння. І навіть якщо припустити, що все так і було, то П.П. Шмідт обов’язково згадав би цей факт, перебуваючи у розстрільному казематі. Скажімо, як долю чи рок.
Через кілька десятиліть у 2016 році я прочитав чітко сформульовану відповідь на моє сумніву:
«Трудно собі уявити потомственого дворянина, відставного генерала-майора, та ще й у поважному віці, у ролі рибалки, — професія ця традиційно була долею зовсім іншого стану і навіть на початку ХХ століття вважалася презирливою в російському аристократичному суспільстві. Непридуманий сам факт появи генерала-майора Ставраки в Очакові в описуваний Самолісом час. Вийшовши у 1860 році на відставку, він жив у Севастополі, де помер 3 (15) січня 1892 року, і за розпорядженням імператора Миколи I був похований на братському цвинтарі поруч з іншими учасниками першої оборони міста». (Ігор Мосхури.)
І.В. Мосхури кандидат історичних наук, керівник Центру грецьких досліджень імені В.Х. Кондараки
Розповідаючи про П.П. Шмідта, я інстинктивно уникнув деталей розстрілу і тепер вирішив заповнити цю прогалину.
Хто привів у виконання вирок П.П. Шмідту, з радянських часів відомо кожному, хто торкався до біографії П.П. Шмідта.
Усе, що писалося про нього, було переповнене пролетарською ненавистю, і початок цьому поклав Костянтин Паустовський.
Паустовський Костянтин Георгійович (1892-1968) — російський радянський письменник, сценарист і педагог, журналіст, військовий кореспондент
У ту ніч, коли я пропливав повз маяк на катері, Ставраки був на світанку заарештований і преданий суду.
Підкоряючись якомусь внутрішньому вимозі та відразі, я зібрав у себе в редакції рукописи статей Ставраки і спалив їх. Якщо б це було можливим, я спалив би свою руку, що потискувала руку Ставраки. У будь-якому разі, я виніс із редакції у коридор стару садову лавку на чавунних ніжках, на якій сидів колишній лейтенант Ставраки, і приніс натомість кілька табуреток. (К. Паустовський «Повість про життя», книга 5. Маячний сторож)
Командував розстрілом лейтенант Михайло Ставраки.
Коли Шмідт проходив повз нього, Ставраки зняв кадку та став на коліна. Шмідт мимовільно поглянув на нього і сказав:
— Лучше приказати своїм людям цілитися прямо в серце.
Шмідт і матроси після прочитання вироку підійшли до стовпів. Саванов не надягали. Солдати опустили рушниці. Багато хто плакав. У декого ставалися непритомності. Офіцери розгубились. Казнь затягувалась.
Шмідт нетерпляче махнув рукою. Ставраки віддав команду «вогонь», пригнувся до землі і прикрив обличчя руками.
Звеніла й тривожно зазвучала труба горніста. Шмідт не відриваючись дивився на море, де в бездонній блакиті народжувався день його смерті.
Ударив залп. Шмідт і Частник упали замертво. Після другого залпу був убитий Гладков і упав Антоненко.
Матроси з «Терця» кидали рушниці і, розгублені, бігли до берега. Антоненко піднявся, обережно торкнувся своєї крові і сказав з якимось дитячим недоумінням:
— Ось і моя кров ллється. Його застрелили з нагана. (К. Паустовський «Чорне море»)
Інформація, на яку посилався К. Паустовський, була викладена у матеріалах суду над М.М. Ставраки в квітні 1923 року.
Подальша тривога М. Ставраки простежується у всіх виданнях, присвячених П.П. Шмідту.
По суті, першу спробу розібратися в цій історії зробив Ігор Мосхури:
1. «М.М. Ставраки, згідно з показаннями, даними ним суду, «був командирован на острів для зв’язку між лодкою і берегом»». У попередньому слідстві він розповідав, що «церемонія приведення вироку в виконання була покладена на командира «Прута» капітана 2 ранга В.І. Радецького». Те саме відзначала в 1937 році М.В. Альбова, писавши, що «підготування всієї організації страти була покладена на капітана Радецького».
2. «Ставраки показував на попередньому слідстві: «Перед командою «плі» Частник, перегнувшись уперед, крикнув: «Прощайте Пётр Петрович!», а П[етро]. П[етрович] поглядав на мене очима і крикнув: «Миша, прощай! Поцілуй сина! Поклоняйся сестрі!»».
3. «Між тим, у доповіді начальника Жандармського управління Одеси до департаменту поліції від 8 (21) березня 1906 року, чітко й ясно указано, що «6-го цього березня в 8 годині ранку на острові Березані, біля міста Очакова, за розпорядженням командувача Чорноморського флоту, командиром військового судна «Прут» Радецьким був приведений у виконання вирок над колишнім лейтенантом Шмідтом, кондуктором Частником і матросами Антоненко та Гладковим, засудженими до смертної кари через розстріл». Зазначимо: Радецьким, а не Ставраки, взявши, буцімто, на себе роль палача».
4. «У 1937 році на сторінках севастопольської газети «Маяк комуни» з’явився «Розповідь про казнь П.П. Шмідта та його товаришів на острові Березань 6 березня 1909 року», написаний М.В. Альбовою. У ньому, то чи через помилку, то через стару пам’ять, згадується керівник розстрілу капітан-лейтенант Радецький, але роль безпосереднього виконавця настійно приписувалася все-таки Ставраки, — таке було вимога часу. Незважаючи на те, що Шмідт і Ставраки навчалися у різних гімназіях, одна — в Одесі, а друга — у Севастополі, і не знали один одного до вступу до Морського корпусу, останній чомусь названий Альбовою «шкільним товаришем Шмідта»: «На низький поклон свого шкільного товариша Михайла Ставраки, Шмідт відповів: «Краще наказуй своїм матросам цілитися прямо в серце». Капітан Радецький подав сигнал. Старший офіцер «Терця» скомандував «плі». Прогриміли залпи, вогонь, дим…»
У спогадах Євгена Шмідта є цікава пригода:
Анна Петрівна, не гаючи ні хвилини, відправилася на пристань, взяла шлюпку, підійшла до «Терця» і з шлюпки, не піднімаючись на палубу, назвала себе вахтеному начальнику. Останній, у сум’ятті, збіг вниз, щоби допомогти Анні Петрівні піднятися по трапу вверх. Коли Анна Петрівна ступила на палубу «Терця», офіцери човна уже поспішали назустріч сестрі лейтенанта Шмідта. Лікар «Терця», знаючи батька та діда по Бердянську, від імені всіх офіцерів попросив Анну Петрівну вислухати кожного з них окремо і запропонував зійти для цього до кают-компанії. Від лікаря Анна Петрівна дізналася, що батько чекав її з нетерпінням, сподіваючись ще раз попрощатися з сестрою перед смертю. – А сестра-то, бідна!.. Все в Петербурзі! – часто повторював він. Доктор розповів усе, що знав, про останні хвилини мого батька, якого він, за службовим обов’язком, відвідав для медичного огляду ввечері, напередодні страти... Доктора змінив блідий, як смерть офіцер — лейтенант М. М. Ставраки, друг і однокашник мого батька по Морському училищу. Тремтячи та заїкаячись, зупиняючись від сліз, він, ніби у маренні, розпочав звивисту і беззмістову розповідь: «Анна Петрівна, зрозумійте... Мене призначили — і я не міг відмовитися... стан облоги... Але я любив Петьку... ми разом вчилися... Коли Петя вийшов на Березань і пройшов повз мене... я зняв каску і низько йому вклонувся... Він до мене не сердився... Він лагідно відповів мені на поклон... перехрестив мене... І Ставраки відтоді заплакав.»
Я часто розмірковую над цим текстом і прийшов до висновку, що якби все, що говорилося на суді, було правдою, то слова П.П. Шмідта: «Міша, наказуй своїм стрільцям цілитися прямо в серце!», обов’язково були б присутні.
«Зазначимо також, що навіть син лейтенанта Шмідта, який настільки наполягав, як нам відомо, на суді над Ставраки, не став на сторону покарання Карказа» — Ігор Мосхури
Кілька слів про М.М. Ставраки та його сім’ю за матеріалами інтернет-видання «Літературний Миколаїв»:
СТΑВРАКИ Михаил Іванович (19.10.1806-3.01.1892) Флоту генерал-майор. Учасник оборони Севастополя (1854-1855).
З дворян Таврійської губернії. Проба: Наталія Григорівна (+1904; уроджена Попандопуло, дочка генерал-майора Григорія Андрійовича Попандопуло (1786-1855?) і Єлени Іванівни, уродженої Бардаки). Нагороди: Св. Анни 3 ст. з бантом (1829), золота шпага з написом «за мужність» (1829), Св. Станіслава 4 ст. (1833), Св. Володимира 4 ст. (1841), Св. Анни 2 ст. з Імператорською короною (8.09.1855, «за відмінно-успішне й ревно виконання своїх обов'язків упродовж оборони Севастополя»). Іноземні нагороди: турецька золота медаль (1833).
Михайло Михайлович Ставраки (1866-1923) - народився 11 березня 1866 року в Херсонській губернії. Після закінчення Морського кадетського корпусу в 1886 році служив на Чорноморському флоті в 28 флотському ескадроні. Весною 1893 року наказом по морському відомству Михайло Ставраки був призначений флаг-офіцером штабу командувача Практичної ескадри Чорного моря при молодшому флагмані, а в березні 1894 року підвищений у чин лейтенанта. Згодом служив на Чорноморському та Тихоокеанському флотах. У січні 1906 р. М.М. Ставраки був серед тих, хто за наказом Командувача Чорноморським флотом віце-адмірала Г.П. Чухніна брав участь у приведенні в виконання вироку П.П. Шмідту та його соратникам.
Після цього, капітан-лейтенант М.М. Ставраки продовжував служити на Чорноморському флоті та 2 квітня 1906 року Указом по Морському відомству був підвищений у чин капітана 2 ранга. З серпня 1911 року М.М. Ставраки обіймав посаду доглядача Ай-Тодорського маяка в Криму. Під час Першої світової війни служив помічником військового губернатора в Маріуполі, а в 1917 році обіймав посаду начальника оборони Севастополя з моря та командира варти.
В радянський період Михайло Михайлович служив доглядачем маяків у Батумі, доки 29 червня 1922 року його не арештували та доставили до Севастополя, де над ним відбувся суд. Ставраки визнавався винним у розстрілі П.П. Шмідта та його прихильників і був засуджений до найвищої міри покарання. 3 квітня 1923 року цей вирок був приведений у виконання. А через 90 років, у 2013 році Верховний суд Росії реабілітував Михайла Михайловича Ставраки на підставі того, що він був лише сумлінним виконавцем наказів своїх начальників і не виходив за межі своїх повноважень.
У листопаді 1894 року Михайло Михайлович уклав шлюб з Надією Сергіївною Лаппо-Данилевською (1872-1944) — молодшою дочкою віце-губернатора Таврійської губернії Сергія Олександровича Лаппо-Данилевського (1834-1911) і в цьому шлюбі у подружжя народилися:
Надія Сергіївна Лаппо-Данилевська (1872–10.02.1944, Симферополь)
Наталія Михайлівна Ставраки (1895-1896). Умерла дитиною 16 липня 1896 року у віці півтора року і була похована на старому міському кладовищі Севастополя, у сімейному склепі.
Глеб Михайлович Ставраки (1897-1937/38) народився 16 липня 1897 року у Севастополі. росіянин, б/п, освіта середня, службовець комбінату «Главм Margarин». Проживав: м. Краснодар. Арештований 14.12.1937 р. Пред’явлене обвинувачення: «був учасником контрреволюційної повстанської організації, що готувала озброєне повстання». Трійкою при УНКВД Карагандинської області 28.12.1937 р. призначено ВМН – розстріл із конфіскацією майна. Вирок приведено в виконання 24.01.1938 р.
У історії з Глебом Михайловичем мене вразила цифра розстріляних та репресованих – 5767, й це лише грецького походження, і лише в Краснодарському краї. (Список жертв грецької операції НКВД 1937-1938 рр. по Краснодарському краю)
Костянтин Михайлович Лаппо-Данилевський (1900-1937?) народився 13 травня 1900 року у Севастополі. За часи Першої світової війни Сумський кадетський корпус, а після революції 1917 року - вищі курси командного складу ПВО.
Керував кінно-спортивним відділом кіностудії Ленфільм. Проживав за адресою: м. Ленінград, Кронверкська вул., буд. 20-б, кв. 11. Арештовувався тричі: вперше у 1932 р., другий раз - 29 жовтня 1935 р. Особливою нарадою при НКВД СРСР 28 січня 1936 р. засуджений за «контрреволюційну агітацію» на 3 роки виправно-трудових таборів. Відбував термін у Карлагу. Третій раз Константин Михайлович був арештований у 1937 р. і трійкою УНКВД Карагандинської області 31 серпня того ж року. Засуджений за ст. 58-10 УК РСФСР до найвищої міри покарання. (розстріл). Розстріляний.
Андрей Михайлович Лаппо-Данилевський (1904-1941?) народився 13 червня 1904 року. У 1930-33 рр. відбував ув’язнення у Свірлязі. З початком Великої Вітчизняної війни в серпні 1941 року старший сержант А.М. Лаппо-Данилевський виступив добровольцем на фронт і зник безвісти в вересні того року
Надежда Сергеевна Ставраки (Лаппо-Данилевская) у останні роки свого життя вже за радянської влади викладала французьку мову. Вона померла 10 лютого 1944 року в Сімферополі, переживши усіх своїх дітей.
Якщо не провести тут паралель із Маргаритою Лагранж (Судковською)
І наостанок, що хотілося б сказати. Навіть якщо ви, поважаний читачу, прочитаєте усі книги та статті, присвячені П.П. Шмідту, нічого не дізнаєтесь про В.І. Радецького. Наче його і не існувало.
Список літератури
Г.В. Самолис «Лейтенант Шмидт». Політиздат, 1983
Е. П. Шмідт-Очаковський. Лейтенант Шмідт(Красний адмірал). Спогади сина. Одеса 2006р.
Робулец Ю.Н
