Дорога забуття (Частина перша)
6 (17) грудня 1788 року фортеця Очаків була взята російськими військами.
Ось як описує це Цебриков Р.М.:
«… по утрі вісім годин, турецькі ретраншементи та фортеця взяті в один час з чвертю. Ведення полонених у табір - жінки налякані, діти замерзлі - страшна сцена! Плач - скрізь смерть торжествує».
Як пише А. Русов, місто було на три дні віддане на розграбування:
«Багаті одяги, перли, золоті та срібні речі й убори продавалися ними потім за бесцінь. Грошей захоплено було так багато, що голландський червонец на ринках потім коштував 2 рублі, а турецький лев — 30 копійок»
Уцілілі турки вивозили трупи своїх родичів на лиман.
Звісно постало питання, що робити з Очаковом. Г. Потемкін категоричний:
Г. А. Потемкін — Катерині II
Єлісаветград. 10 червня 1789 р.
«Був у Очакові й ще більше переконався необхідністю для користі зруйнувати його, про що майбутнім кур'єром представлю детальні мотиви. Якщо його не буде і кордон зміцниться за моїм уявленням, то більш двадцяти тисяч військ приєднається до наступальної дії, і люди позбудуться місця смертоносного. Уявіть, скільки тисяч коней і людей майже на поверхні поховано. Наша користь, щоб турки тут фортеці не мали, а для нас мати потреби немає. Князь Потемкін Таврійський.»
Катерина II більш обережна:
Катерина II — Г. А. Потемкіну (Іюня 20 ч., 1789 р.)
«Щодо Очакова я дотримуюсь думки, що, поки не влаштована нова межа, його не руйнувати задля безпеки Ліману та виведення кораблів. Проте готова прийняти переконливі докази проти моїх, бо користь справ — єдине моє бажання.
Прощай, мій друже, будь здоров.»
В указі від 27 січня 1792 р. Єкатеринославському губернатору Каховському предписувалося:
«... оглянути знову приєднану країну, поділити її на уезды, призначити міста за здібностями, і про те нам та Сенату Нашому подати вашу думку з планами...»
Каховський. Дубосари 5 травня 1792 р.:
«Третьому повітовому місту має бути на місці зруйнованої «фортеці Очаківської».
Зі століть тривала в цьому місці торгівля задовольняє нам підбурювати до відновлення тут міста і непохитною надією на швидке поселення в ньому мешканців, промисловців, торгівців та купців різних націй. Місцезнаходження це здорове та приємне; хоча й лежить на підвищенні, та для зростання, однак знане плодючих дерев, винограду та всіх кухонних рослин. У колодязях вода дещо солона; з часом потрібно буде докласти зусиль для постачання цього міста кращою водою.»
На той момент керівник Херсонського адміралтейства та Чорноморського флоту адмірал Н. С. Мордвинов дотримувався думки, що порт необхідно будувати в Очакові. Здавалося, його аргументація була бездоганною: наявність потужної фортеці. Дешева річкова магістраль Південного Бугу та Дніпра, що з'єднують з внутрішніми губерніями. Близькість кримських портів. Його проєкт знаходив підтримку серед фахівців не лише в Миколаєві, Херсоні, але й у Петербурзі. Він був настільки переконаний у своїй правоті, що на початку 1793 р. наказав розпочати в Очакові розвідку та проєктні роботи.
Однак Катерина думала по-іншому. Указом від 7 червня 1793 р. на ім'я одного з керівників Сенату генерал-прокурора Самойлова, вона пише:
«... щодо передбачуваного будівництва в Очакові гавані, чи може та гавань тягтися від берега морського і бути затвердженою у водах морських, не маючи від бур, що відбуваються на морі, жодних природних загороджень, або краще й для казни вигідніше розташувати її в іншому місці? — про це повідомите нам з начальником наших морських флотів Чорноморських та інженерними генералами, аби вони, розглянувши місце розташування берега моря, постановили спільний висновок і плани з кошторисами доставили нам, і ви тоді не зволікайте нам повідомити, для отримання від першої верховної волі, між тим призначену при Очакові гавань будівлю — починати...»
До цього часу Франц де Воллан з групою інженерів уже провів обстеження завойованих земель.
У 1792 році Деволан займався укріпленням міст та фортець на узбережжях Азовського та Чорного морів, а в наступному році був затверджений на посаду першого інженера Південної армії А. В. Суворова
У званні старшого інженера в 1795 році він керував зведенням фортеці Фанагорії, порту Ахтіар, фортець Кінбурнської та Тираспольської, а також керував заснуванням Перекопу, Овідіополя, Григоріополя, Вознесенська та складав плани більшої частини знову збудованих тоді в Росії міст (Миколаєва, Новочеркаська, Кам’янськ-Шахтинського та інших). (Вікіпедія)
Ось як описує він це у своїх спогадах:
«Ясский мир був підписаний наприкінці 1791 року, і мені доручили зняти топографічні плани завойованого краю..., забезпечивши їх примітками статистичного характеру, а також подати відповідні проєкти їх заселення та оборони. Того ж часу отримав звання інженера-підполковника».
Отже на початку 1792 р. з'явилася праця «Опис Землі Єдисан».
Тому йому не складувалося довести хибність Мордвінського проекту:
«Поганий рейд при цьому останньому пункті та незручне якорне місце пов'язані з недовигодами мілководдя, що перешкоджає судам підходити до берега ближче ніж 500 або 600 сажен.
Крім того льоди й періодичне замерзання лиману роблять там з листопада по травень судноплавство неможливим... а тому і не залишилося вигіднішого місця для передової гавані, не підданої вище згаданим незручностям, і чиє розташування відповідало б задуму, якого вона передбачалася, як тільки залив Хаджибейський».
У «Описі Землі Єдисан» він більш детальний:
Не можна безумовно стверджувати, що це місце (Очаків) має привертати особливу увагу уряду. Воно багато значило для Імперії, будучи в руках турків, однак тепер, коли вони вигнані, а фортеця зруйнована, не ясно, чим це місце може привернути для створення нових поселень. Дорогоцінні мели для створення порту, нові оборонні споруди та т. п. - для цього місцевість майже не надає сприятливих умов або природних можливостей. Порт, якщо його створити, у перші десять років буде незручним, розташованим (як і підлягає) над зыбучими пісками, що складають його дно, так само, як і всі мілини вздовж берегів лиману. Саме тому вони так часто переміщуються, майже кожен сильний вітер вносить свої зміни.
22 серпня (2 вересня) 1794 р. відбулося урочисте закладання на Хаджибейському лимані нового міста та порту.
Письменник Павло Сумароков побував у Очакові в 1799 році:
« Форштадт — поселення, яке знаходиться поза міста або фортеці, починається від фортепорядних воріт, простягається вправо вздовж Лиману, і складається з 80 житлових і 30 порожніх будинків; вони всі дерев’яні, мають вигляд халуп, деякі з них ще є турецькими спорудами, причому з однієї мечеті, яка освячена в нашу церкву.
… Оточення його було покрите виноградниками та іншими плодючими садами, які в ту тривалу й сувору зиму так знищені, що, хоч одне деревце, або якийсь кущик від них залишився, джерела, якими Очаків багатий, також зруйновані до основ і засипані; тепер одна лишень проста колодязь задовольняє містян водою. Тут заснована Ратуша, яка управляє цим форштадтом; військових у ньому людей зовсім не знаходиться, і Очаків нині є мирний та найменш значний слободки.
Ще більш пригнічено пише письменник Іван Долгоруков, який відвідав Очаків у 1810 році:
«Залишився невеликий слід турецької фортеці. Вона ніби витягнута з однієї цеглини; ніде не видно шва між каменями. Я з невимовним цікавістю дивився на все, що здавалося моєму здивованому погляду.
… місто розорене; досі видно в ньому сліди російської рати: гірше за селище, повсюди уламки колишніх споруд, гора каменю. Часто під ноги кидаються сухі кістки людські; думаю, колись було сховати побитих. Жодного сучка з тих прекрасних садів, які навколо Очакова були розбиті на багато верст, не залишилося: усі шаблі порубано. Що витримає від гострого клинка меча?»
Князь Іван Михайлович Долгоруков (1764–1823) - (російський поет, драматург, мемуарист, автор книги «Славні барабани за горами або Моя подорож куди-небудь 1810 року»), відвідав Ільїнське (село Парутино) та Очаків у 1810 році й залишив спогади.
Очаків так і не став «третьим повітовим містом» і це визначило його подальшу долю.
Робулець Ю.Н.
