Зниклі вулиці та площі Очакова

Згадаємо з вами вулиці Очакова, які зникли в період з 1910 року. До цього списку не входять перейменовані вулиці. Основними причинами зникнення вулиць Очакова були не реконструкції окремих районів міста, а приєднання до складу інших вулиць (об'єднання). Тепер детальніше про самі вулиці та причини їх зникнення. Наше місто втратило свою неповторну індивідуальність ще в 1920 році, коли всі без винятку вулиці були перейменовані в революційному порядку наказом Очаківського Ревкому від 20 серпня. Вони отримали стандартні для того часу назви.

А тепер ті, які зникли й розчинилися на мапі міста назавжди:

Спуск Самойлова — Спуск кап. Сакена — з 1920 р. — червоного генерала Миколаєва (з 20-го). Ще в 1909 році нинішня вулиця Леніна (тоді Потемкінська) закінчувалася на перехресті з сучасною вулицею Шмідта. Далі починався Спуск Самойлова, в кінці якого розташовувалася пристань капітана Сакена (на місці сучасного військового порту).

Ще в 10-х роках минулого століття спуск перейменували на спуск Сакена. Наказом Очаківського Ревкому від 20.08.20 р. його перейменували вже в Спуск Червоного генерала Миколаєва. Згодом, під час чергового перейменування колишньої Потемкінської, вулицю та спуск об'єднали. Так із обличчя міста зникли імена генерал-поручика Самойлова і капітана Сакена.

Олександр Миколайович Самойлов (1744—1814) — російський військовий та державний діяч, генерал-прокурор Правительствующего сенату з 1792; граф. Учасник російсько-турецької війни 1787—1792 років; у чині генерал-поручника командував однією з колон російських військ, штурмував Очаків. За військову доблесть, проявлену під час операції, нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеня.

Хрістіан Іванович Остен-Сакен (1755 — 20 травня 1788, Очаків) — російський морський офіцер, героїчно пожертвував собою під час російсько-турецької війни 1787—1792. Kapitan 2-го рангу. Під час війни 1787-1791 рр. російська дубель-шлюпка під командуванням капітана 2-го рангу Рейнгольда Сакина, що прямував із Кінбурна до устя річки Буг, була атакована турецькою ескадрою з 30 суден. Не бажаючи здаватися переважаючому противнику, Сакин підірвав своє судно разом з турецькими галеонами, взятими на абордаж. На честь подвигу капітана Сакина в церкві Морського корпусу була установлена мармурова дошка.

Спуск Ломбарда — Плехановський (з 20-го) – Кірова і Червоних партизан.

Лейтенант Ломбарда (Ломбардо). Герой Кінбурнського бою 1787 р. 15 вересня під час нападу турецької флотилії в складі 38 суден на Кінбурн мічман Юліан Ломбарда надав своїй галері «Десна» вигляд брондера і сміливо кинувся в атаку. Внаслідок бою було потоплено одне турецьке судно, інше сильно пошкоджене. Решта турецьких кораблів поспішно обірвали якорні канати й відійшли під захист батарей Очакова; за цей бій Ломбарда отримав чин лейтенанта і був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. 1 жовтня турки висадили на кінбурнській косі десант чисельністю близько п'яти тисяч янычар. В ході трьох атак Суворов відтіснив турок до води й майже повністю знищив (врятувалися на судах близько 500 осіб). Під час бою Ломбарда на своїй «Десні» атакував прикриваючи висадку 17 турецьких судів і змусив їх відступити, позбавивши десант артилерійської підтримки. Через три дні Ломбарда потрапив у полон, рятуючи плавучу батарею під Очаковим. Але йому вдалося втекти з ув'язнення в Стамбулі. Повернувшись до Росії, він воював у складі гребного флоту на Дунаї й відзначився подвигами в боях біля Тули та Измаїла.

Його у 1920 році спочатку перейменували в революційному порядку і стали називати Плеханівським спуском. У подальшому, коли ім'я Плеханова потрапило в немилість, спуск разом з ім'ям зник з карти міста. Зараз це вулиця Кірова та Червоних партизан. Сам спуск існує – хоч проїхати ним не кожен наважиться.  

Кінбурнська площа – Базарна – пл. 1-го Травня (з 20-го) – парк Скорботного матроса. Колись на ній розташовувалася часовня св. Миколи.


Єкатерининська площа - Соборна площа - Братська площа (з 20-го) - зараз сквер Суворова. Колись головна площа міста. На ній у 1907 р. встановили головну пам'ятку Очакова - пам'ятник Суворову. Тут був проведений перший у Очакові суботник (на 12 років раніше, ніж на станції Москва-Сортувальна).

Від площі починалася невелика за нинішніми мірками Львівська вулиця (з 20-го року — Рози Люксембург). Згодом її об'єднали з вулицею Кірова. А будинки навпроти собору стали першими номерами сучасної вулиці Суворова. Ось так розтягнули й прибрали з пам'яті очаківців Львівську вулицю.

Сергій Лаврентійович Львів (1740—1812) — генерал від інфантерії, герой Очаківського штурму. У день приступу до Очакова, 6 грудня 1788 р., Львів, очолюючи першу частину другої колони правого крила, під лютий вогонь неустрашимо атакував ворота нагірного ретраншементу й увійшов до фортеці. 14 квітня 1789 року йому за це було пожалувано орден Святого Георгія 3-го ступеня (№ 62 за кавалерськими списками).

Улиці Штофельна та Брадке — безіменні провулки на Чижиковці. Їх навіть не перейменовували в 1920 році. Просто зникли.

Федір Штофельн — генерал-лейтенант. У 1737 р. був обер-комендантом фортеці Очакова, що перебувала у бойовому положенні. Очаків у жовтні 1737 року витримав раптову осаду з боку турків. Завдяки розпорядливості коменданта гарнізон у 5000 людей героїчно відбив напад у 40000 турецько-татарського війська.

Лоцманська — східна частина спуску капітана Сакина, західна частина генерала Река — з 1920 р. червоного генерала Миколаєва. На ній знаходився лоцманський спостережний пункт. Зараз вулиця Лоцманська (Леніна).

Іван Григорович фон Рек — генерал-поручик; комендант Кінбурнської фортеці. Під час 2-ї Турецької кампанії був уже генерал-майором і, той час після оголошення війни, в ніч на 14 вересня 1787 р., відбив десантне нападу турків на Кінбурн, а 1 жовтня, під час відбиття Суворовим атаки турок на Кінбурн, був поранений і 18 жовтня того року нагороджений за поданням самого Суворова 4000 рублями і удостоєний ордена Святого Георгія 3-го ступеня (№ 56 за кавалерськими списками).

«За здійснені ним хоробрі подвиги 1-го дня жовтня 787 року, коли він, очолюючи першу лінію під час атаки противника, що накинувся на Кінбурн, витіснив його з десяти його ложементів, зазнавши при цьому тяжку рану.»

Ось такими були безповоротно втрачені для Очакова вулиці та люди, на честь яких вони були названи. Їм пощастило менше за всіх. Залишились ті, по яких ще не раз пройдеться рука «реформаторів». Врешті-решт вони отримають імена людей, які не мають до Очакова жодного відношення.

С. Кузнєць