Коменданти Очакова
Посада коменданта в російській армії була введена Петром I. Залежно від стратегічного значення, а також класу фортеці виконувався генералом або штаб-офіцером, як правило, у званні полковника. У мирний час комендант фортеці був зобов'язаний дбати про благоустрій усіх частин фортеці та готовність її до оборони, мати та корегувати план оборони фортеції та бойове розкладання. Коменданту фортеці у мирний час підпорядковувалися всі частини фортифікаційного управління та установ, і як начальнику гарнізону — всі війська у фортеці. У воєнний час комендант фортеці був зобов'язаний привести війська у стан бойової готовності, евакуювати сім'ї військовослужбовців гарнізону та інших мешканців району фортеці, видалити іноземних підданих. У його підпорядкування переходила місцева поліція. Комендант фортеці очолив раду оборони фортеці, особисто відповідав за оборону, її продовження або припинення, за здачу фортеці, повинен був вести переговори з противником і особисто визначати умови капітуляції та здачі. Декретом Раднаркому від 16 (29) грудня 1917 року коменданти фортець були позбавлені генеральських та офіцерських звань, але посада, з деякими змінами функцій, продовжувала існувати надалі.
Давайте згадаємо деяких комендантів Очакова, Кінбурнської фортеці та фортеці острова Березань. На жаль, історія не зберегла або спотворила деякі дати.
Тунцелман (роки невідомі)
Кінбурнський комендант полковник Тунцелман тримав одночасно фортецю в оборонному стані, а під його керівництвом фортифікаційна артилерія потопила два ворожі кораблі.
Іван Іванович Бахметєв (з 1737 р по 1737 р)
У царювання Анни Іоанівни у 1733 році він отримав чин генерал-майора, брав участь у війні з Туреччиною та після взяття в 1737 році Очакова, де двічі поранений, за волею государині призначений був обер-комендантом цієї фортеці. Але Мініх, який надавав перевагу іноземцям, замінив його генералом Штофелем.
Федір Штофель (1737 р.)
Ген.-лейтенант. У 1737 р. був обер-комендантом фортеці, яка перебувала у воєнному положенні. За нього Очаків у жовтні 1737 року витримав раптову облогу зі сторони турків. Завдяки його розпорядливості, гарнізон у 5000 осіб героїчно відбив напад 40000 союзного турецько-татарського війська. За цю перемогу у 1738 р. Штофельну було подаровано Мутинський палац з прилеглими до нього селами у вічне та спадкове володіння, нагороджений землею в Малоросії та Великій Росії, а останньою його нагородою була діамантова шпага.
Рек Іван (1787 р.)
Командант Кінбурнської фортеці в 1787 р.
Волконський Григорій Семенович (з 1788 р. - ?)
Першим комендантом фортеці, після її взяття у 1788 р., був призначений генерал-майор, генерал від кавалерії, князь, член Державної Ради.
Його ім'ям названо вулицю в Очакові. З 2016 року вулицю перейменовано на Нікольську.
Гулик Мокій Семенович (з 25.12.1788 по січень 1789 р.)
7 листопада 1788 р. М.С. Гулик брав участь у штурмі острова Березань, під час якого отримав поранення «у ліву ногу нижче поясниці». За наказом Г.А. Потемкіна 25 грудня 1788 р. війсковий полковник М.С. Гулик отримав армійський чин секунд-майора. Більше двох місяців М.С. Гулик залишався комендантом Березанської фортеці і лише в січні 1789 р. його змінили. Інтересно, що в цей період Гулик сумів побувати також на штурмі Очакова 12 грудня 1788 р. За хоробрість, проявлену при взятті Березані та штурмі Очакова, йому було вшановано орден Св. Володимира 4-го ступеня. Грамоту на орден Гулик отримав лише 9 березня 1794 р. Цілою плеядою відомих діячів Чорноморського козацтва не знайшлося місця у дореволюційній та радянській історіографії. А дарма. І серед них було чимало людей дивовижної долі, волевих, цілеспрямованих, мужніх, підприємливих… До числа таких належить і Мокій Семенович Гулик.
Юргенс (Юргенц) Давид Миколайович (1790 р.)
Німець за етнічної приналежності, прізвище походження невідоме. У службі з 1763 р. Виділився під час російсько-турецької війни, був нагороджений орденом Св. Георгія IV класу (1770). До середини 70-х рр. — підполковник, полковник Нашебургського піхотного полку (1781), згодом — генерал-майор, кавалер ордена Св. Георгія III кл., у 1790 р. — комендант Очакова.
Ліпранди Павло Петрович (з 1830 р. - ?)
Російський генерал, герой Кримської війни, учасник Вітчизняної війни 1812 р. У 1830 р. він керував Сатуновським карантином, а у зв'язку з появою холери в Новоросійському краї був призначений головним начальником фортець Кінбурна та Очакова.
Кнорринг Володимир Карлович (з 1855 р - ?)
Участвовал в кампании 1805 года. За отличие при Аустерлице награждён орденом св. Анны 4-й степени. За Фридландское сражение 1808 г. получил золотую шпагу с надписью «За храбрость». Участник Отечественной войны 1812 года. Награждён орденами св. Георгия 4-й степени, св. Анны 2-й степени, св. Владимира 3-й степени, а также от прусского короля особым Железным крестом. 6 декабря 1838 года пожалован генерал-адъютантом, в 1841 году произведён в генералы от кавалерии, в 1853 году назначен членом военного совета. В 1855 г. генерал Кнорринг был военным комендантом Очакова.
Андреев Петр Григорьевич
Генерал-майор, комендант Очаковської фортеці, історик.
Окончил Главное инженерное училище, офицерские классы Главного инженерного училища. 1863-1878 гг. - преподаватель фортификации в Миколаївському інженерному училищі.
Баженов Олександр Іванович (з 1876 р - ?)
Назначен комендантом Очакова у 1876 р. Командував загоном корветів та миноносців у Чорному морі (1879). Командував Балтійською митно-крейсерською флотилією (1881-1884). Підвищено до віце-адміралів (1886).
Капітан 2-го рангу з 1901, капітан 1-го ранга з 1906, контрадмірал з 1910, віце-адмірал з 1915. З 1904 командував кораблями «Азія», «Генерал-адмірал», «Герцог Едінбурзький» та «Слава», з 1908 командир над Крoнштадтським портом, з 1913 по 1916 начальник Амурської річкової флотилії, з 1913 також член Комітету з організації берегової оборони.
Руднєв Іван Григорович (1877-1878 гг.)
У 1837-1838 рр. брав участь у десантних операціях, у 1853-1856 рр. — у обороні Севастополя. У 1869 очолив Чорноморську флотилію, яка у 1874 преобразована в Чорноморський флот, старшим флагманом якого він і був призначений. У 1875 році став віце-адміралом.
В російсько-турецьку війну 1877-1878 рр. комендант Очакова, командував його наземною та морською обороною.
Андрієвич Володимир Костянтинович (Калістратович) (з серпня 1888 - ?)
Дослідник Забайкалья, російський генерал, учасник Російсько-турецької війни 1877–1878 рр. У 1881–1884 рр. служив начальником штабу військ Забайкальської області, у 1884 р. був переведений в Іркутськ губернським військовим начальником, в 1886 р. — в Красноярськ, з серпня 1888 р. — комендант Очаківської фортеці.
«В Очакові я складав древню історію Сибіри, включив її до 1-ї частини та складав другу частину моєї праці, включивши до неї період від 1600 до 1741 р.»
Резниченко Н. (ок. 1890 - ?)
У 1792 році згідно з Ясським договором Очаків перейшов до Росії. Турки, забираючись додому, залишили у фортеці голубів. Майже сто років потому комендантом фортеці Очаків був призначений інженер-капітан 1 рангу Н. Резниченко — пристрасний любитель голубів. У Миколаєві у нього було дві голубятні, третю він збудував на місці свого нового призначення. У ній містилося до 300 птахів, за якими доглядав приставлений денщик. Резниченко був надзвичайним селекціонером, голубів розводив переважно світлого оперення.
У той же час у Очакові тримав голубів місцевий голубівод Ілля Соловйов — талановитий селекціонер-самоучка, спостережливий та терплячий.
Звичайно, що голуби коменданта фортеці впливали на покращення голубів місцевих любителів.
Гротенгельм Олександр Олександрович (1890 - після 31.01.1892)
Генерал-майор, комендант очаківської фортеці.
Участь у Венгірському поході 1849 р., у Кримській війні 1853-1856 рр. (двоєранений та контуйований), у Среднеазіатських походах 1873 р.
Щетинин Орест Васильович (з 13.09.1894 - по березень 1898 р.)
Участвовал в Русско-турецкой войне 1877-1878 гг. Окончил Академію Генерального штаба (1860). В 1867 г. нач. штаба войск Семипалатинской, а затем Семиреченской области, с 1878 командир 103-го пех. полка, помощник начальника штаба Омского военного округа (1886), с 1887 военный губернатор и командующий войсками Семипалатинской области, с 1891 комендант Бендерской, а с 13 сентября 1894 по март 1898 - Очаковской крепости.
Неплюев Владимир Степанович (с 1903-1905?)
Русский военный инженер Генерал-лейтенант. Окончил Николаевскую ИА.
Участник Русско-турецкой войны 1877-78 гг. В 1903 – комендант Очаковской крепости. 1905 – комендант Севастопольської крепости.
Григорьев Владимир Николаевич (с 31.08.1905 - 11.03.1907)
Генерал від кавалерії. Закінчив Миколаївську академію Генштабу. З 31.08.1905 по 11.03.1907 комендант Очаківської фортеці, в 1907 — Севастопольської, в 1909 - Ковенської. 24.07.1915 фортеця була обложена німецькими військами. Розпочалася восьмиденна артпідготовка. Григор'єв підірвав себе та, піддавшись паніці, втік із підлеглими; пізніше стверджував, що виїхав «за підкріпленням». 04.08.1915 фортеця була здана. Було скеровано на суд Двинського військово-окружного суду, який засудив його за бездіяльність влади та залишення під час бою фортеці Ковно й командування військами до каторжних робіт на 15 років. 22.11.1915 вирок був затверджений главкомом фронтових армій. Був звільнений, потім знову затриманий і поміщений у тюрму «Кресты» у Петрограді. 01.05.1918 звільнений за амністією ВЦИК.
Зметнов Георгій Олександрович (з 1908 – 08.05.1909 р.?)
Генерал від піхоти. Брав участь у бойових діях у роки російсько-турецької війни 1877 - 78 рр. Вкладав у підначалений йому 138-й піхотний Болховський полк частинку своєї душі, був справжнім батьком-командиром для своїх підлеглих. Двоє синів – пішли за прикладом батька і стали офіцерами. З 1908 – 08.05.1909 р. Зметнов у званні генерал-лейтенант на посаді коменданта фортеці Очаків.
Чекмарев Віктор Іванович (з 13.12.1909 року - ?)
З дворянської сім'ї. Освіту одержав у Київській військовій гімназії. Закінчив Миколаївську академію Генштабу. Генерал-майор наказом від 30.07.1906 за відмінність. Начальник штабу Брест-Литовської фортеці з 1906 по 1909 рр. Комендант Очаківської фортеці з 13.12.1909 року. Генерал-лейтенант наказом від 06.12.1912 за відмінність. Учасник Першої світової війни. Учасник білого руху на півдні Росії у складі ВСЮР.
Макеєв Михайло Володимирович (1920)
Генерал-лейтенант. Учасник російсько-японської війни 1904-1905. З 1916 інспектор артилерії Кавказької армії. Після Жовтневої революції залишився на Кавказі, де приєднався до Білої руху. У 1919 - 1920 начальник гарнізону Царицина. У лютому 1920 командував військами Чорноморської губернії, у березні 1920 - начальник Новоросійського, потім Перекоп-Сивашського укріпрайонів.
Пуга Антон-Август Яковлевич (1920-і)
Комендант Очаківської фортеці у 20-ті роки. Командирдивізіона канлодок ЧФ, командир канонерської човна «Красний Аджаристан» Чорноморського флоту, командир лінкора «Парижская коммуна». Арештований 21.09.1937 р., реабілітований 02.06.56 р.
Сладков Іван Давидович (1920-ті)
Один із організаторів та керівників Головного судового колективу РСДРП(б) Балтійського флоту. Після Февральської революції — член Крoнштадтського комітету РСДРП(б) та Крoнштадтського Ради робітничих і солдатських депутатів. У 1918 р. — комісар Петроградського військового порту, у 1919 р. — комісар форту Краснофлотський. У 1920 р. — комендант Очаківської фортеці, потім Маріупольського укріпленого району. З березня 1921 р. — комісар Морських сил Республіки.
Сергій Кузнєц
Газета «Очаківський тиждень» №37 від 18 серпня 2012 р.
