Про що мовчать зруйновані храми

��Храм зруйнований — місто обезголовлене.
Ні святкової ікони, ні хреста.
Був колись він славний вірою,
Та, на жаль! — душа його пуста.

Кам’яною сірістю подавлений,
Забув він навіть смак трави.
Храм зруйнований — місто обезголовлене.
Так ми й живемо без голови.

Н.Е. Палькін

Ще століття тому в Очакові весело сяяли своїми золотисто-м огоньками в святкові дні куполи Свято-Троїцької церкви. Радісно й світло було в храмі. Яскраво горіли перед образами запалені старанністю наших предків воскові свічки. Вони могли безперешкодно віддатися своєму релігійному настрою, вдовольняючи насущну потребу свого богоподібного духу. Ніхто не турбував. Навіть якщо за стінами дував холодний вітер, моросив млявий холодний дощ, у величному храмі, якій вміщував 1500 осіб, завжди було тепло, затишно і спокійно.

Освячення збудованого заново міського храму на ім’я Святої Троїці відбулося 24 жовтня 1899 року. Храм закладено у червні 1895 року за проектом Одеської духовної консисторії. Будівництво доведено було до цоколя, коли мешканці, подані до духовної консисторії проханням, ходатайствували про зміну проекту, що й було прийнято. Новий проект коштував значно дорожче виділеної суми, через що тимчасово було виключено дзвіницю, і взято підписку з тих, хто підписав прохання про внесок недостачної суми 2 400 руб., витрачених на зведення фундаменту за першим проектом.

Підстава до зведення цього храму полягало в тому, що збільшене за останній час населення та гарнізон не вміщалися у собор; з цієї причини комендант фортеці, генерал-лейтенант Щетинін, подав ходатайство перед Міністерством оборони про виділення необхідної суми місту для будівництва храму взамін старого, що був пам’ятником часів Суворова. Ходатайство було задоволено, і Міністерство оборони асигнувало 30 000 руб. на будівництво нового християнського храму на Новобазарній площі.

За будівництво відповідав спеціальний комітет. Головою будівельного комітету з спорудження в місті Очаків, Одеського повіту, нової Троїцької церкви був священик Покровської церкви з Бейкуша, Одеського повіту, Дмитро Лебедєв. По завершенні будівництва йому було вручено архіпастирське благословення за труди з будівництва згаданої церкви із видачею відповідного свідчення, а диякону Очаківського Ніколаївського собору Миколі Подгорському оголошено подяку єпархіального начальства за його участь у праці над будівництвом цієї ж церкви як члена будівельного комітету.

Дивно, що контракт на таку суму 30 000 руб. був укладений домашнім порядком. До нотаріуса зверталися, але той, у тій формі, у якій йому запропоновано, відмовився укласти контракт — повідомляв у квітневому журналі «Будівельник» №17 за 1897 рік з вісника архітектури, житлового господарства та санітарного зодчества (рубрика будівельна хроніка), посилаючись на газету «Одесские Новости». У тій же рубриці у жовтні №19-20 1899 року журнал опублікував нотатку про освячення храму з газети «Южанин»:

«Новий храм, що вміщує до 1 500 осіб, збудований з місцевої цегли, на кам’яному фундаменті до цоколя з красивим куполом. Головні та бокові входи до храму широкі, чисто оброблені. Внутрішність простора, світла з високим куполом, що спирається на низькі масивні колони. Іконостас видно з усіх місць, де б ви не стояли. Вартість спорудження без іконостаса та інших предметів — понад 31 000 руб. Повної завершеності храму для відправлення Богослужінь і його спорудження допомогли своїми пожертвами мешканці за можливостями.»

А найбільшим прикрасою храму були не розписи і навіть не гарний іконостас, а люди, які його наповнювали. Зупинимося на цьому трохи детальніше, віддаючи належну шану щирим та безкорисливим благодійникам, завдяки трудах і молитвам яких невпинно множилася слава нашого краю.

У 1899 р. вдовиця дворянка Марія Терентіївна Гоствіцька, благодійна діяльність якої була частиною її життя, за пропозицією члена будівельного комітету з постройки Троїцької церкви в місті Очаків, Одеського повіту, диякона Миколи Подгорського, пожертвувала на спорудження іконостаса згаданої церкви 3000 руб.

У тому ж році Марія Терентіївна Гоствіцька пожертвувала новозводній Свято-Троїцькій церкві такі речі: велике Євангеліє срібне та позолочене з двох боків чеканної роботи, що коштує 225 р.; срібну позолочену чашу з прибором 169 золотників — 59 руб. 15 коп.; кадило срібне 84 проби 95 зол., — 34 р. 65 к.; дві лампади срібні позолочені 120 ½ золотників — 50 р. 61 к.; дароносиця срібна 84 пр. 39 золотник — 11 р. 90 к. Ітого на суму 381 р. 31 к.

У 1901 р. власники цегельного заводу В. А. Скриван та І. Г. Алопський, численні нащадки якого й досі творчим, творческим трудом сприяють розвитку рідного міста, пожертвували на зведення сторожки та огорожі біля Троїцької церкви 20 000 штук обпаленої цегли, вартістю 300 руб.

У 1903 р. прихожани Троїцької церкви м. Очакова пожертвували до парафіяльної церкви два киоти — один із іконою Жін Мироносиць, вартістю 350 руб., а інший з іконою св. апостолів Петра та Павла, вартістю 400 руб., чиновник Антоній Тухін пожертвував 2 металеві хоругви, вартістю 150 руб., місцеві рибалки придбали для будівництва церковної огорожі цеглу на 350 руб., Марія Гоствіцька та Євдокія Ногіна прикрасили місцеві ікони Спасителя та Богоматері срібними позолоченими ризами, вартістю 1500 руб., крім цього Ногіна спорудила киот за 250 руб. з іконами св. мученика Терентія та преподобної Єфросинії Полоцької й пожертвувала аналойну ікону св. апостолів Петра та Павла, вартістю 25 руб.

У 1909 р. старостою церкви був Авксентій Матюшенко; пожертвовано на нужди храму 434 руб.

У 1914 р. пожертвували прихожани; Агафії Николаєвої та Марії Шулимової — парчове напрестольне облачення та покривало, вартістю 80 руб.

Так, завдяки невтомній праці настоятеля та самовідданості парафіян, а також благодійників храму виникали дивовижна гармонія, краса і благолепність, які лежали на очах, коли входили до храму.

Після освячення храму продовжувалося й інше будівництво — через православну віру укріплювати душі людей. Усердну службу в храмі несли сильні духом особи, які змогли реалізувати дані Богом таланти в пастирському служінні й приділяли особливу увагу розвитку в народі грамотності та релігійно-моральних засад.

Священник Нікіта Львов Левицький*, 40 років. Закінчив Одеську Духовну Семінарію за 2-й розряд, викладач законознавства міського 5-класного училища та міського початкового училища для дівчат і завідувач церковно-приходської школи. Вдівець.

Нікіта Левицький був духовним батьком нашого знаменитого співвітчальця Гавріяла Діонісійовича Судковського, ветерана знаменитої Севастопольської епохи, настоятеля Очаківського військового собору. Уже після смерті Гавріяла Діонісовича в назидання нам у № 18 від 1 липня 1907 р. Херсонських єпархіальних відомостей відділ неофіційний опублікував короткий нарис про життя та діяльність цього рідкісного військового священника, у якому знайшли місце спогади його духовного батька Нікіти Левицького.

Зі старання автора цієї статті видання представлено у місцевій бібліотеці у вигляді репринтного видання. 21 червня 1914 р. священник Свято-Троїцької церкви м. Очакова Нікіта Левицький призначений помічником благочинного Очаківського округу, а 2 квітня 1915 р. розпорядженням єпархіального начальства та резолюцією Його Високопреосвященнейшого Назарія, Архієпископа Херсонського та Одеського, обіймає посаду благочинного Очаківського округу.

Другим священником став диякон Троїцької церкви Микола Подгорський, згідно з проханням, призначений на друге священницьке місце при тій же церкві 8 лютого 1903 року. Священник Микола Симіонов Подгорський, 40 років, із 3-го класу Одеської семінарії; законоучитель 1-го та 2-го міських приходських училищ і церковно-приходської школи; дружина та діти 5, 12, 10, 7 і 2 років.

Тут варто звернутися до документів більш ніж сто роківньої давності: наприкінці 1905 року Очаківська міська управа, виконавши свій постанову від 18 листопада, увійшла до Очаківської Думи з доповіддю про те, що священник Свято-Троїцької церкви м. Очакова у скорботні жовтневі дні, коли в місті Херсоні, Одесі та інших містах на півдні Росії відбувалися єврейські погроми, звернувся до своїх прихожан із глибоким словом, що закликає дотримуватися заповідей Христових про любов до ближнього.

Проповідь ця, за заявою Управи, сприяла значній мірою заспокоєнню дум простолюдинів, які в кількох випадках виявили бродіння під впливом хибних тривожних чуток, що активно поширювалися особами, вихованими в духу нетерпимості серед своїх іновірців. Через це Управа запропонувала Думі висловити о. Миколі від себе та від усіх благочестивих громад Очакова сердечну подяку, на що Дума охоче погодилася.

Текст повчання, прочитаного священником Н. Подгорським у Свято-Троїцькій церкві, опубліковано в Прибавляннях до Херсонських єпархіальних новин № 24 від 16 грудня 1905 р. Бажаючі ознайомитися з повним текстом повчання можуть знайти його у збірці «Історія Очакова» від 22 травня 2016 р.

Виконувач обов’язки псаломщика Лаврентій Піменов Тополь, 28 років, закінчив 2-клас. Міністерства народної освіти училища. Викладач співу в міському початковому училищі для дівчат та в церковно-приходській школі, неодружений.

Виконувач обов’язків псаломщика Микола Петров Алексеєв, 24 роки, закін. Початкове училище. Дружина та син 1 року.

У дореволюційній Росії старосту обирали з добрих та «пажитних», забезпечених прихожан. Часто старостами ставали благодійники, власники заводів, купці та інші матеріально забезпечені люди, небайдужі до православ’я та дбаючі про благоустроєння конкретного храму. Непожилий сімейний чоловік, що досяг певного становища в суспільстві — ось портрет старости. Старости обиралися один раз на три роки і затверджувалися рішенням Херсонської духовної Консисторії.

Першим старостою Троїцької церкви м. Очакова Одеського повіту був почесний громадянин Калліник Бородін, затверджений на друге трьохріччя у 1903 р.

Наступним старостою другого трьохріччя був лоцман Авксентій Матюшенко, затверджений на друге трьохріччя 15–24 червня 1909 року.

Згодом на друге трьохріччя старостою був міщанин Михайло Кудяров, обраний 12–16 січня 1915 р.

Далі старостой Дмитро Шевченко, затверджений на перше трьохріччя 1 серпня 1917 р. Значну допомогу церкві надавав великий спектр людей. Але є прихожани, чия допомога була особливо відчутна для життя храму — це Рада попечителів.

Вражаючий список членів попечительства Свято-Троїцької церкви м. Очакова 1901 р. під головуванням Івана Четверикова, що складався більш ніж з 140 осіб, був опублікований у Херсонських єпархіальних ведомостях №17 (1 вересня 1901 р.). Бажаючі ознайомитися з повним списком членів попечительства можуть без зусил знайти його в збірці «Історія Очакова» від 7 березня 2016 р. Можливо, у цьому обширному списку знайдуться ваші родичі.

Відомий також склад попечительства 1917 р. У 1917 р. головою парафіяльного попечительства обрано Спиридона Івановича Попкова, а членами: Іван Ткач, Мойсей Кубишкін, Іов Губницький, Єфимій Ласковий, Федот Гончаренко, Микола Мироненко, Іван Губанов, Іван Колісниченко, Іосиф Копиченко, Олександр Мищенко, Іван Бориков, Харлампій Годулян, Андрій Кубишкін, Микола Федоренко, Алексій Родін.

Ось трохи того, на що, спираючись на мої скромні сили та можливості, вдалося зібрати у дореволюційній періодичній пресі початку минулого століття про самовідданих простих людей, що стояли біля витоків створення громади та самої грандіозної й величної православної церкви в Очакові — Свято-Троїцької. Її перших священнослужителів, старанні молитви яких привертали благодать Божу до цього храму. Скільки любові, сил та зусиль, матеріальної та молитвенної, витраченої працею, збагачуючи красу та благолепність чудової церкви.

Короткий розповідь, назиданням сучасникам, про те, що прагнення до Бога — це найважливіша людська потреба. І якщо дати йому можливість виливатися, плоди будуть правдиво благодатні!

* Анкетні дані священнослужителів наведені станом на 1902 р.

І. Марченко,
створювач збірки «Історія Очакова»