Очаківський футбол. Частина 6. (Спогади Миколи Манжоса)

Спогади Миколи Манжоса Частина 1, Частина 2, Частина 3,  Частина 4, Частина 5, 

 

Футбол у Очакові

Але це все сталося пізніше. Поки що для нас із усіх «цивілізованих» розваг основним, звичайно, був футбол.

фото Ігумнов В.І.

Ми грали на баскетбольному полі спортивного майданчика школи №1. Чому саме там? По-перше, тому, що там баскетбольні щити були встановлені на трубчастих опорах, нижня частина яких служила ідеальними воротами; по-друге, майданчик був рівний із піщаного ґрунту, який не промокав після дощу, на ньому не залишалося ніяких слідів, навіть одразу після зливи. На цьому майданчику м’ячі та кеди не зношувалися так швидко, як, наприклад, на асфальтованій у другій школі.

З нами грали й більш дорослі хлопці й навіть гравці міської команди, причому «рубилися» на рівних, не шкодячи ні собі, ні супернику. Гра протягом тривалого часу на маленькому майданчику внесла негативні моменти в наше розуміння футболу. Ми так і не змогли навчитися грати на «великий» полі, за винятком тих хлопців, хто пішов від нас тренуватися в ДСШ, та Валерій Журавко, який ще в школі став грати за дорослу команду Куцуруба.

Об очаківських уболівальників

В Очакові, як і в більшості малих міст, були дивні футбольні уболівальники. Вони «боліли» за команди, яких ніколи не бачили і майже нічого не знали про них. Вся інформація надходила з газети «Радянський спорт», купити яку було дуже важко. Поточні дані надходили з радіо та інших центральних газет. Найважливішим джерелом матеріалів про команди були невеликі брошурки, які виходили на початку сезону. Там були склади команд із вказанням віку кожного гравця, кількість зіграних ним матчів, деякі фізичні дані, а також друкувався календар всіх матчів. Це давало можливість особливо завзятим уболівальникам вести таблиці чемпіонату, відмічаючи результати всіх ігор. Інша справа, що дізнатися ці результати було непросто.

Вони уривками з запізненням друкувалися в газетах і, по мірі завершення ігор, оголошувалися по радіо. Якщо пропустити газету та повідомлення по радіо, потрібно було все дізнаватися в інших уболівальників. Ніхто не мав поняття, ким, на якій хвилині забивалися голи, який був склад і тактика гри. Але, звичайно, або відомі були найкращі гравці команд та збірної СРСР. Однак, зустрічаючись, прихильники дуже активно відстоювали свої команди і сперечалися щодо гри кожної з них. Іноді велися радіорепортажі центральних матчів.

Пресу та футбольні довідники можна було купити лише у кіоску біля хлібного магазину; потрібно було встигнути, поки їх не розкупили інші. Дуже полегшило отримання відомостей про результати ігор початок роботи радіостанції «Маяк», яка щодня о 15 годин 30 хвилин передавала рубрику «Маяк» про спорт, де оголошувалися результати всіх матчів.

Більшість очаківців вболівали за київське «Динамо», але були й прихильники московських команд. Величезний вплив на уболівальників справила телеепередача двох цікавих матчів осені 1963 року. Це був «матч століття»: збірна світу – збірна Англії з нагоди 100-річчя футболу, де відзначився Лев Яшин, а також гра збірної СРСР з італійцями, у якій ми перемогли 2:1. До того ніхто нічого подібного не бачив. Матчі демонструвалися із запису на наступний день; ці покази, напевно, носили ідеологічну основу (бо ми були кращі за капіталістів), але на це ніхто не звертав уваги. Головним був футбол.

Його шанувальники вперше побачили гру, техніку та тактику улюблених гравців, наочно відчули хвилювання та переживання за результат гри. Після цього якось одразу почалися трансляції інших матчів, зокрема спочатку з Москви, а потім з Києва — ігор всесоюзного чемпіонату.

Зимою 1964 року вперше по телевізору в Очакові дивилися матчі Зимових Олімпійських ігор та одночасно чемпіонату світу з хокею. Усі були вражені тріумфальними перемогами збірної СРСР. Хокей миттєво завоював серця уболівальників. Але це стосувалося лише збірної СРСР. Вони не мали уявлення про внутрішній чемпіонат країни, ігри якого не транслювалися. Починаючи з преси стежити за внутрішніми іграми, з цікавістю дізнавалися про команди «Хімік», «Трактор», «Електросталь». Тому довгий час за клубні хокейні команди уболівальників майже не було.

Микола Манжос

Газета «Чорноморська зірка» №15 від 30 квітня 2021 р.�