Кінотеатри й телебачення. Частина 7. (Спогади Н. Манжоса)

�Спогади Миколи Манжоса Частина 1, Частина 2, Частина 3,  Частина 4, Частина 5, Частина 6,   

�Кінотеатри Очакова

Ще одним обов'язковим заходом був кінo. У місті було три літніх кінотеатри і один критий у старому приміщенні навпроти райкому (пізніше там була друкарня).

Літні кінотеатри працювали у вихідні та давали один сеанс. У критому залі сеанси починалися о 17, 19 та 21 год. На останній сеанс неповнолітніх не допускали. У цьому кінотеатрі квитки коштували від 10 до 35 копійок. Найдешевшими були перші два ряди, останній ряд коштував 15 копійок, куди ми завжди й прагнули потрапити. Квитки починали продавати за годину до початку, місць і рядів на них не вказували, просто стояла ціна, яка давала право зайняти будь‑яке вільне місце за цією вартістю. Часто комусь одному доручали заскочити раніше за всіх і «зайняти» місця іншим.

Зимою в залі було так само холодно, як і на вулиці. За місцевим радіо щодня звучало оголошення, який буде фільм. Починалось воно словами: «Сьогодні у міському кінотеатрі …» і далі назва фільму. Але все й без того це знали, бо на стіні кінотеатру висіли великі красиві афіші.

Літній кінотеатр в центрі не працював, він був запущений, забраний сухим листям і чекав знесення.

Літній кінотеатр Будинку офіцерів був тим хорошим, що там можна було безкоштовно дивитися кіно через дірки в візерунчастій огорожі ДОФа, стоячи на огорожі ДОФа, в тому числі фільми «діти до 16 років».

У міському парку такої можливості не було.

Про очаківське телебачення

Телебачення в Очакові почало працювати на самому початку 60-х років, коли запрацювали Одеський та Миколаївський телецентри.

Самі телевізори були громіздкими, з кінескопами діагоналлю 35 та 43 сантиметра. Найпоширенішими телевізійними приймачами були: «Рекорд», «Темп», «Верховина», «Зоря», «Неман», «Рубін», «Старт», «Волхов». Були ще телевізори‑комбайни «Харків» та «Білорусь», в них входили радіоприймач і радіола. Але таких було мало: багато очаківців ще до придбання телевізора вже мали ці прилади, і купувати їх додатково сенсу не було. Зовсім старих телевізорів з величезною водяною лінзою в Очакові не було, їх час уже минув.

Усі телевізори мали механічні перемикачі телеканалів, яких було 12. Для переходу з каналу на канал потрібно було докласти певне зусилля, а перемикання відбувалося з гучним клацанням. Ці пристрої, як і самі телевізори, були не дуже надійними, тому перемикати канали радилися в одну сторону (за годинниковою стрілкою), щоб вони не вийшли з ладу.

За годину до початку передач на екрані з'являлася регулювальна таблиця, за якою можна було виставити потрібну яскравість і контрастність, а також розміри зображення по вертикалі та горизонталі. Для цього на самих телевізорах були відповідні ручки‑регулятори.

Передачі починалися о 17‑18 годині і закінчувалися о 22‑23 годині. Починалися вони з оголошення програми передач на сьогодні, закінчувалися — на завтра. Спочатку передавання йшли через день, потім — щодня, окрім одного профілактичного дня. У щоденних програмах входили: місцевий репортаж, хроніко‑документальний, а наприкінці художній фільм або вистава. Усі передачі велися у записі, прямих ефірів не було.

За наявністю телевізора вдома свідчила антена. Місцеві знавці стверджували, що її оптимальна висота для хорошого прийому має становити 17 метрів. Але такі високі антени в Очакові були рідкістю: для них потрібно було споруджувати складні мачти. Зазвичай антени монтували на дві зварені або скручені водопровідні труби.

Існувало багато різновидів самих антенн, про них говорили, що вони двоканальні, шестиканальні або дванадцятиканальні. Залежно від антенн можна було дивитися передачі різних телецентрів, причому завжди якісно дивилися передачі з Миколаєва та Одеси, гірше, але все ще пристойно — з Херсона. Також було видно Сімферополь та Дніпропетровськ, але для цього потрібно було крутити антену, обираючи найкращий сигнал. Інколи, неочікувано, з'являлися станції іноземною мовою. Це були Кишинів та Румунія. Видимість їх була поганою, але Румунію все одно дивилися: там показували дивовижні для нас «імпортні» естрадні концерти.

Так, як телевізори часто ламалися, їх потрібно було ремонтувати. Займалися цим двоє людей: Юра і Сергій. Юрій працював від побуткомбінату, а Сергій — спочатку аматорським шляхом. Правда, незабаром він перейшов на партійну роботу, але потім, коли побудували Будинок побуту (навпроти старого універмагу) і відкрили там телевізійну майстерню, повернувся до цієї справи. До відкриття майстерні (її не можна було назвати ательє) телевізори ремонтували лише вдома.

Дальший розвиток теле­бачення йшов стрімко: з'явилися місцеві прямі трансляції, репортажі, програми центрального телебачення, спочатку з Москви, потім — з Києва, трансляції спортивних заходів, концертів, КВН, «блакитні вогники». Усі передачі стали вести диктори й коментатори. В Одесі улюбленою дикторкою була Неллі Харченко, а очаківська випускниця школи №2 Лариса Зеленська працювала дикторкою Миколаївського телецентра.

Про «Маяк»

У кожному домі була радіоточко, яка транслювала передачі Центрального радіо. Вона працювала з 6 години ранку до 24 годині. Передачі починалися і закінчувалися Гімном Радянського Союзу. О 9, 12, 15, 18, 21 годині, а також перед закінченням роботи передавали останні відомості.

Перед ними звучали сигнали точного часу. В інші години передавали патріотичні та оперні пісні, інколи транслювали спектаклі та футбольні репортажі. Великий репродуктор знаходився в центрі міста. Усі термінові та важливі повідомлення починалися мелодією перших акордів пісні «Широка країна моя рідна».

У ці роки розпочалася робота радіостанції «Маяк», швидко ставша неймовірно популярною. Програма «Маяка» була майже повністю музичною, лише на початку та в середині кожної години звучали короткі новини. Миттєво з'явилася маса модних пісень та їхніх виконавців. «Маяк» приймався на середніх хвилях, і слухати його можна було тільки за приймача. Але вже в той час з'явилися перші транзистори, які, як і автомобільні приймачі, у більшості налаштовувалися на «Маяк», під музику якого навіть танцювали, коли пісні вже звучали, а платівки з ними ще не випускалися. Супермодна джазова та рок‑н‑рольна музика в Очакові не була особливо поширена. Були деякі її прихильники серед мешканців військових містечок. Очаківці ж �віддавали перевагу мелодійній вітчизняній музиці та твістам у виконанні Мусліма Магомаєва, Жана Татляна та ансамблю «Дружба».

Н. Манжос
Газета «Чорноморська зірка» №15 від 30 квітня 2021 р.

Фото з Інтернету�